"Археологічна карта Київської губернії" (1895) В. Антоновича фундаментальна. На її шпальтах деталізовані ще живі городиша, могили і кургани. Ймовірно, більшість з них не пережила "колективізації" з її форсованим освоєнням залишків наддніпрянського лісостепу.
Крім того, у вказаному уривку присутні назви кількох курганів (в простонародді "могил"). З огляду на стрімку "комунізацію" і втрату історичних топонімів ці пару слів блищать наче перли серед притрушених пилюкою кізяків.
Крім Обухова у праці відзначені Копачів, Нещерів, Злодіївка (зараз Українка), Трипілля, Халеп'я, Витачів, Красне, Долина, Гусачівка, Григорівка, Матяшівка, Германівка тощо.
Цим пишався Малишко, котрий вряди-годи просторікував на тему:
Я з тих країв, де за Дніпром кургани
І ворохобна тисяч літ хода,
Де бунчуки татарські без пошани
Земля покрила чорна і руда.
Я з тих країв, де в полум’ї зорі
Високе небо не вбирає цвіту,
І люди там, немов богатирі,
Руками воду тиснуть із граніту.
Де устають до праці з передсвіту,
Синів десяток родять матері,
Живуть завзято, не в тісній норі,
Двожильні люди, сповнені привіту,
Там вечори, черлені і медові,
Горять серця з дівочої любові…