без категорії

Старими стежками: Обухів і “Самусів шлях”

Pamyatnyk_Samiylu_SamusyuПро нього згадується в одній з краєзнавчих розвідок нашого Юрія Домотенка.

Правобережний гетьман Самусь повторив долю свого соратника С.Палія і був арештований та висланий за наказом російського уряду до Сибіру, але, мабуть, через декілька років відпущений до України. Знаємо також про те, що у 1713 р. він заповів Свято-Межигірському монастирю, що під Києвом, свій «млин в Богуславі, що нижче нового мосту», а також ліс, сади і власну землю. До речі, Самусь, як і багато інших тогочасних провідників Українського гетьманату відзначався великим меценацтвом й опікою щодо церкви. На початку XVII ст. на свої кошти він заснував на березі р. Рось Богуславський монастир, неодноразово дарував цінні речі й гроші для багатьох київських храмів. Поховати себе він заповідав у Межигір’ї, для чого дав на потреби місцевого монастиря 300 червінців «за свій похорон і поминання». Коли вмер довголітній полковник Війська Запорізького та гетьман правобережного козацтва достеменно невідомо, можливо, це трапилося не пізніше 1715 р. Його було поховано в Свято-Межигірському монастирі під Києвом.

1

Пам’ять про славетного запорозького козака Самуся, який був спочатку полковником Вінницького (1685–1699), а потім Богуславського (1699–1711) полків, виконував обов’язки наказного гетьмана від імені короля (1693–1702), тримав булаву «Гетьмана Українського» (1702–1704) й керував «другою Хмельниччиною» жила серед нашого народу ще багато століть після його смерті. Ще наприкінці XVIII ст. на Полтавщині існувало село Самусівка, де проживав правнук гетьмана, значковий товариш Іван Якович Самусь. Він був сином внука Самуся, Якова Степановича, який довгий час був одним із сотників Лубенського полку.

Відомо, що на початку ХХ ст. одна з доріг на Київщині носила історичну назву «Шлях Самуся». Цей історичний шлях тягнувся від містечка Обухова до сіл Тростянка і Яцки й зникав в степах коло Ксаверівки. 

 – Стара дорога є у великім пошануванні у людей, — записав у своїх нотатках відомий краєзнавець Е.Руліковський.

У людській пам’яті залишилися певні асоціації з цим шляхом — місцеві жителі казали, що він служив кордоном від Польщі.

Вікіпедія

Я не історик. Втім,  карти 18 століття засвідчують, що кордоном шлях бути міг.

image001

За деякими даними його довжина була  18 км.

Втім, Дельта наполягає на 30 км.

Очевидно, йдеться про інший, коротший, неіснуючий зараз маршрут “навпростець”.

До слова, згаданий вище Руліковський написав, ймовірно, найповнішу на той (і цей?) час працю про Трипілля та його околиці. Можливо, викладена раніше карта Трипілля і його околиць (Лукавиця – Обухів) його пера.

Tags:

Comments: