Культура / УКРАЇНКА - КОЗИН

10 років він писав про обухівських колгоспників і досліджував творчість місцевих письменників

1

Васи́ль Васи́льович Чу́хліб (*19 липня 1941, с. Лебедівка Козелецького району на Чернігівщині — 20 листопада 1997 р.) — український письменник, журналіст, громадський діяч, літературознавець, член Спілки письменників і Спілки журналістів Радянського Союзу та України. Лауреат державної премії ім. Лесі Українки (1996), Літературна премія імені Наталі Забіли. Псевдоніми — В. Чорноус, В. Чернігівець. Батько історика Тараса Чухліба.

Вікіпедія

Значна частина його життя і творчості присвячена Обухову. Вашій увазі пропонуються уривки з праці його сина – Тараса, “Народжений на берегах Десни”.

38703166

…У 1965 р. В. Чухліб одружився з однокурсницею Вірою Скрипкою, що походила з с. Ольшаниця Таращанського району на Київщині. З нею він познайомився ще на перших курсах інституту, а потім разом відбував піврічну педагогічну практику в Обухівській середній школі №1 під Києвом.

У 1966 р. у Василя та Віри народився син Тарас, і разом з ним, після інститутського розподілення, молоді педагоги подалися на Донеччину. Тут В. Чухліб учителював у середній школі № 1 селища шахти 17- 18 імені РСЧА поблизу м. Добропілля. Потім працював «робкором» у місцевих газетах «Маяк» (м. Красноармійськ) та «Шлях перемоги» (м. Добропілля), де висвітлював непросте життя шахтарського краю. Вихідцю з чернігівського села довелося швидко оволодівати знанням про гірничу справу, адже цього вимагали обставини. Одночасно у громадсько-літературному журналі «Донбас» з’явилися його новели та етюди. У 1967 р. в газеті «Радянський Донбас» побачив світ огляд книги «Дівчина з легенди – Маруся Чурай» авторства В. Чухліба. Того ж року газета «Маяк» опублікувала етюд «На Десні».

Василь Чухліб (у шляпі) з друзями Іваном Глущенком та Андрущенком. Обухів. 1968.
Василь Чухліб (у шляпі) з друзями Іваном Глущенком та Андрущенком. Обухів. 1968.

У 1968 р. невеличка сім’я Чухлібів переїхала до містечка Обухова на Київщині, де винайняла спочатку куток, а потім кімнату в сільській хаті Кузьми Андрійовича та Галини Гордіївни Краськових. В Обухові В. Чухліб почав працювати у районній газеті «Зоря Жовтня» (сьогодні – «Обухівський край»), спочатку як завідувач відділу сільського господарства, а потім – масової роботи та листів. Перший його репортаж у новій газеті називався «Літаки над полями» й висвітлював нелегку працю пілотів сільськогосподарської авіації колгоспу «Червоний хлібороб» з села Красна Слобідка. З огляду на те, що в одному випуску газети інколи розміщувалося декілька його статей, В. Чухліб почав також публікуватися під псевдонімом «В. Чернігівець».

Загалом В. Чухліб за майже десять років праці в обухівській газеті об’їздив усі села району, в результаті чого написав сотні нарисів про хліборобів, трактористів, комбайнерів, агрономів, зоотехніків, доярок, буряководів, пастухів, енергетиків, токарів, медиків, вчителів, артистів, військових та ін. По суті, це були справжні біографічні дослідження краєзнавчого характеру про людей цього регіону Київщини. Саме тому В. Чухліба можна сміливо зараховувати до великої когорти українських краєзнавців.

«…Бо завжди намагався, щоб на першому плані в них [репортажах, статтях, нарисах, замальовках] хоч у якійсь мірі була людина з її повсякденними радощами й клопотами, а не лише виробничі показники, тонни надоєного молока, вивезених на поля добрив, гектари зораного грунту, на що нас, журналістів, спрямовували деякі ревні служителі компартії», – писав він уже пізніше про свою методику журналістсько-краєзнавчої праці.

Він також висвітлював проблеми зведення Трипільської електростанції на Дніпрі та будівництво міста енергетиків Українка (у ньому 1969 р. сім’я Чухлібів отримала однокімнатну квартиру, а після народження доньки Тетяни в 1973 р. – двокімнатну). Поза тим організовував роботу нештатних корпунктів, опрацьовував сількорівські та робкорівські листи, розбирався зі скаргами, вів питання побуту, культури, освіти та спорту.

11863470_704749949658979_7447949389408350917_n
У шляпі та лопаті. Обухівщина. 1970-ті.

В обов’язки В. Чухліба також входила підготовка тематичних сторінок – літературної «Соняшник», розважальної «На суботній добривечір», охорони природи «Зелений дім». Протягом 1968 – 1980-х рр. В. Чухліб неодноразово публікував у газеті свої мініатюри, етюди, новели, оповідання та вірші для дітей на літературній сторінці газети. До речі, на той час наклад газети доходив до 11 тисяч екземплярів.

«Приходжу до думки, що то були одні з кращих років мого життя. В обухівській газеті я знайшов добрих, надійних друзів, багато в чому однодумців. Понад усе була для нас праця в газеті, ми були одержимі нею, сповнені ентузіазму, творчих задумів. Ми були молоді…», – такими теплими словами згадував В. Чухліб про свою довголітню працю в районці.

***

В. Чухлібу вдалося повернути з небуття видатного письменника з когорти «розстріляного відродження» Григорія Косинку (Стрільця). Він неодноразово бував у його рідному селі Щербанівка, де познайомився з дружиною письменника Тамарою Мороз-Стрілець і протягом довгих років листувався з нею. Він також розшукав рідного брата письменника Якова Михайловича Стрільця та рідну сестру  Єфросинію Михайлівну Стрілець, а в сусідньому селі Красному – його шкільного товариша.

11887944_704750099658964_5693095744372726930_n
Сільська робота. Обухівщина. 1970-ті.

У 1969-1970 рр. кілька розлогих краєзнавчо-літературознавчих розвідок про Григорія Косинку набули широкого розголосу на Обухівщині, що не дуже схвалювалося партійним керівництвом. В особовому фонді В. Чухліба збереглися матеріали, зібрані про Г. Косинку. Він також досліджував життя і творчість інших видатних обухівчан – Андрія Малишка, Калістрата Анищенка, Андрія Михайлюка та К. Куян. Але не забував і про своїх земляків – збирав матеріали та публікував статті про Михайла Коцюбинського і його музей в Чернігові.

***

У 1969 р. на сторінках «Деснянської правди» та «Зорі Жовтня» з’являються нариси до 70-річчя іншого видатного земляка з Чернігівщини – Олександра Довженка. У першій половині 1970-х рр. В. Чухліб на громадських засадах очолював кореспондентський пункт газети «Молода гвардія» в Обухівському районі. Окрім того, протягом 1970 – 1995 рр. керував тут літературною студією ім. Андрія Малишка. По суті, це була громадська організація «за інтересами», хоча формально її існування закріплювалося при редакції газети «Зоря Жовтня».

***

Зважаючи на те, що з 1969 р. він разом з сім’єю проживав у м. Українка (за 12 км від Обухова), а з 1982 р. – в Києві (за 55 км), двічі, а то й більше разів на місяць, у вихідий потрібно було витрачати багато часу на дорогу, щоб добратися на засідання літстудії. Тоді до обухівського кола літераторів входили Юрій Домотенко, Петро Швець, Микола Вінграновський, Михайло Мозговий, Ганна Зралко, Михайло Горловий, Лідія Ткаченко, Ольга Довгоп’ят, Валерій Вергун, Степан Гриценко, Тамара Порохнюк, Галина Коновал, Віра Гальчинська, Микола Кулик, Ольга Задорожня, Михайло Карасьов, Василь Назаренко, Микола Заєць, Святослав Яблунівський, Володимир Терех, Юрій Завгородній та ін.

На жаль, «протоколів» засідань літстудій не велося, хоча залишилися спогади її учасників. Так, наприклад, Ольга Довгоп’ят (сьогодні – член Спілки письменників України) згадувала: «Та чи не найкращим учителем у мої шкільні роки був працівник газети, голова літстудії Василь Чухліб. Тепер я часто задумуюсь над тим, звідки в мене потяг до малих жанрів (хокку, наприклад) і починаю розуміти, що все йде з дитинства. Василь Васильович брав тоді на студії олівця, сідав поруч і показував, як треба працювати. Вдячна йому за те, що він дав можливість осягнути ази творчості і зрозуміти, що тільки працею людина може досягти бажаного. Я перечитала всі книжки свого вчителя, особливо дитячі, і мрію про те, що колись і я, як він, писатиму для дітей, бо саме вони можуть дати найсправедливішу оцінку письменникові, а тим більше вчительці… Василь Васильович навчив мене серйозності і вимогливості до себе… Ми мандруємо з учнями в Країну Дитинства, яку залишив нам незабутній Василь Чухліб…».

***

За ініціативи В. Чухліба та його колег у середині 1970-х рр. на сторінках газети «Зоря Жовтня» було засновано спеціальну сторінку «Сонечко. Для дітей і про дітей». Він же підбирав для неї матеріали та редагував їх. Трохи згодом літстудійцями була сформована ще одна спеціальна сторінка «Сяйво. Сторінка книголюба». У ній рекламувалися нові книги та журнали. Окрім того, започатковувалися такі рубрики, як «На книжкову полицю», «Вам, працівники сільського господарства» тощо.

Обухівські літстудійці були бажаними гостями у школах, на підприємствах, у сільських клубах. Таких зустрічей відбувалося дуже багато. Інколи, коли набридав «офіціоз», В. Чухліб разом з друзями П. Швецем, Ю. Домотенком, М. Горловим, М. Васильківським просто подорожували пішки від села до села по мальовничих та історичних землях Обухівського краю – від стародавнього Трипілля через Халеп’є до Щербанівки або ж до «князівських» Стайок чи Витачева. Історія виходу у світ першої книжки В. Чухліба дещо незвична.

***

Збірка ліричних мініатюр «Червоні краплини вишень» здобула не лише визнання літературознавців, а й громадськості. Так, наприклад, літературно – мистецька сторінка «Колос» газети «Баришівські вісті» писала: «У видавництві «Молодь» нещодавно вийшла з друку перша книжка прози журналіста обухівської районної газети Василя Чухліба – «Червоні краплини вишень». Вона зразу ж привернула увагу любителів ліричної мініатюри, критиків щирістю і задушевністю тону оповідань, життєвістю ситуацій та героїв. Молодий прозаїк майстерно користується художньою деталлю як ключем, що відкриває двері до розуміння душі ліричного героя – хлібороба, воїна, вчителя».

***

До речі, після публікації в союзній «Правді» до приміщення обухівської районки завітало ледве не все обласне і районне партійне керівництво. Вони довго випитували про те, хто з родичів В. Чухліба працює у Москві. І, незважаючи на заперечну відповідь, вирішили все ж таки перестрахуватися (а може, є «нагорі» впливовий покровитель?) та запропонували журналістові вступати до Вищої партійної школи ЦК КПУ в Києві. А в «Правді» В. Чухліб публікувався ще декілька разів, зокрема, у 1984 р. у газеті були надруковані мініатюри «Лелеки» та «Несла воду» під загальною назвою «На Десні».

***

Як можна довідатися із робочих записів, досить часто сюжети для своїх новел чи оповідань письменник брав просто із життя. Так, головну фабулу для свого оповідання «Осінні курчата» В. Чухліб взяв із цікавої розповіді гончара Михайла Микитовича Терещенка з с. Красна Слобідка на Обухівщині. Новела «Червоний патефон» була написана під враженням історії зі справжнім довоєнним патефоном, який було закопано його батьком Василем Харитоновичем у себе на городі в Соколівці напередодні війни й відкопано вже після її закінчення. Ідея написати оповідання «Олень на тому березі» з’явилася під час ранкової риболовлі на Десні, коли на протилежному березі річки з хащів вийшов лось з великими рогами, від яких відблискувало ранішнє сонце.

***

Протягом 10 травня – 3 червня 1978 р. новий член письменницької організації у межах навчання на факультеті журналістики ВПШ проходив практику в газеті «Радянська Україна». З характеристики, підписаної заступником редактора газети В. Прощаковим, читаємо: «…Брав участь у редакційних «планьорках», нарадах- «літучках», чергував по випуску газети. У відділі культури практикант опрацьовував авторські матеріали, знайомився з редакційною поштою, виконував інші завдання. Так, за завданням редакції побував на відкритті літературних читань в садибі-музеї О. Корнійчука і підготував матеріал «Свято в Плютах», прийнятий до друку. Прийнятий до друку і його нарис – «Червоне крило» про керівника Обухівського народного хору К. А. Краськова. Чухліб В. В. підготував довідку про висвітлення питань літератури в газеті «Радянська Україна» за 1977 – 1978 рр.»

***

Раптова смерть колеги і товариша 20 листопада 1997 р. дуже вразила його друзів і колег. Пам’ятний хрест роботи товариша письменника, скульптора Михайла Горлового був установлений на могилі у с. Соколівка Козелецького району на Чернігівщині. 14 вересня 2001 р. у м. Українка Обухівського району відбулося відкриття меморіальної дошки на фасаді будинку за адресою проспект Дніпровський, будинок №3, в якому він тривалий час проживав. На ній напис: «В 1973 – 1982 у цьому будинку жив і працював відомий український письменник ВАСИЛЬ ЧУХЛІБ. 19. 07. 1941 – 20. 11. 1997».

***

Протягом багатьох років після того як не стало письменника у школі №2 міста Українка Обухівського району Київської області серед школярів проходить конкурс імені В. Чухліба у різних номінаціях: на краще прочитання творів письменника; написання оповідання чи мініатюри; написання казки; кращий малюнок за мотивами творів письменника. На базі Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова періодично відбувається літературний конкурс ім. В. Чухліба серед студентів. В Остерській середній школі №1 зберігають документи і матеріали, пов’язані з навчанням та початковими роками праці земляка. Пам’ять про письменника шанують не тільки в Києві та Київщині, але й на його рідній Чернігівщині97, а також Донеччині.

Джерело світлин: фотоальбом Мій батько у шляпі (Василь Чухліб: 1950 – 1980-ті рр.).

Tags:

Comments: