БЕЗРАДИЧІ-ПІДГІРЦІ / Культура

Одне село – дві легенди або як крали надію попередники наших депутатів

джерело: http://www.pslava.info/

Залишки городища, 1984 р. 30 травня. Фото М.І.Жарких. Негатека, № 271-29.джерело: http://www.pslava.info/

В цьому тексті міститься дві очевидні цікавинки. Перша – він є  п’ятою зі знайдених нами легенд Обухівщини. До неї були:

Княгиня з Дівич-гори: перша сепаратистка Обухівського краю

Володимирова криниця – обухівська казка про копито київського коня

Легенда про Шиловаху – обухівська версія казки про Алі-бабу

Змій і ковалі: казки Обухівського краю

В ньому досить переконливо звучить вічний обухівський мотив про “раду без ради”. Тоді, як і сьогодні, ЇМ було важко зібратися, ще важче  – з користю.

І друге. Автор згадує про “дірки в землі”. Варто знати, що чутки про обухівські печери далеко непоодинокі. Складається враження, що свого часу глина в нижній течії Стугни як і в Києві надалася до появи різноманітних отворів у землі. Я чув про печери в плато над Трипільською промзоною, підземні ходи з Нещерова до річки тощо. Келії, льохи, криївки, склепи, скарбниці – і це не повний перелік того, що можна організувати  в правильно видлубаній “дірці в землі”. Тим дивнішою є відсутність знахідок подібного типу. Найближчі до нас – Звіринецькі печери в Києві.

Разом з тим, до сьогодні невідома назва городища. Одні вважають, що це був літописний Тумащ, інші – Торч. В другому випадку цікавіше, оскільки “торками” називали “чорних клобуків”, етнічно “нерусских”, так би мовити. За всіма ознаками.

Повернімось до теми. Ось що пише Олександр Божко в нарисі “Зерно, кинуте у землю” (Де Стугна руку подає Дніпру, Київ, 1983):

На західній околиці Cтарих Безрадич ще й досі можна побачити залишки давньоруського укріпленого городиша. Збудоване на вискому пагорбі понад Стугною-рікою, воно захищало з півдня підступи до стольного Києва і було зруйноване кочівниками у 12 сторіччі. Легенда розповідає, ніби одного дня з городища вирушила валка возів, навантажених шкурами, методом, воском. Невдовзі сторожа побачила з вежі, що валка вертається. Воїнам і невздогад було, що під шкурами причаїлися озброєні кочівники. І ледь вози в’їхали в городище, як вороги повискакували з-під шкур і захопили фортецю. 

pic-19-TUMASZ-500x415

Реконструкція городища.

Приблизно з тим же періодом, за його словами, пов’язана й інша легенда, шо пояснює виникнення назви села:

Руські князі не хотіли бути під владою ординців, миритися з ганебним ярмом. Вони вирішили з’їхатися на таємну нараду, щоб умовитися про спільну боротьбу проти загарбників. Місцем для ради обрали урочище поблизу зруйнованого городища. Але головний натхненник виступу князь Михайло Всеволодович не з’явився на умовлене місце. І рада не відбулася. Відтоді урочище, а згодом і село стали називатися БЕЗ-РАДИ-чі.

І насамкінець, контрольний краєзнавчого інтересу в ДНК місцевої історії:

Минали роки, століття. Безрадичани орали землю, сіяли хліб, полювали звіра у довколішніх лісах і байраках. А коли нападав на село ворог, ліси та звірині нори ставали селянам схованками. Одну з таких нір, повну людських спорохнявілих кісток, кілька літ тому вимила весняна вода. Відголоски якої трагедії то були – невідомо.

***

Читайте наш краєзнавчий проект:

8

Tags: , , , , , ,

Comments: