ГЕРМАНІВКА-МАТЯШІВКА / Культура

Архітектурна спадщина Обухівщини: історія Германівської лікарні

23

Старі будинки як старі люди, – втомлені віком, поточені шашелем хвороб. Інші, навпаки, – подібні до витриманого вина, з особливою атмосферою, запахом, часто – ароматом вінтажу і замуроваваних в стінах таємниць.

В Обухові не лишилося столітніх будинків. Єдиний, умовно монументальний, сторічний корпус належить школі №1 імені Малишка. Його так і називають – «старий корпус». Спадщина російського дворянства, зокрема, садиби Бердяєвих і Горчакових і їхні ж церкви були зруйновані і розібрані до фундаменту протягом першої третини минулого століття. Поточна забудова Старого Обухова, зокрема, Центру, припадає на 50-70-і роки 20 століття, час, котрий Едічка Лимонов окреслив ємнісним терміном «Великая епоха».

Вічному супутнику, вічному конкуренту Обухова – Германівці, колись повнолюдному містечку  в паралельній до Кобринської, долині р. Красна пощастило більше. В селі збереглися одразу кілька шикарних архітектурних «старожилів». Один з них – Германівська лікарня, історію котрої у книзі «Германівка – мій вічний дивокрай» розповів Анатолій Шафаренко. Публікуємо її у скороченому вигляді.

***

Протягом декількох років мою уяву завжди хвилював образ Германівської лікарні, тривожила душу її діяльність. Весь час не покидала думка, що цей заклад має давню історію, але до цього часу ніхто нічого не знає.

Пам’ятаю, давно в дитинстві, перевідуючи бабу Ольгу Топчій, яка в той час жила у “Ворочку” (нині вулиця Невідомого партизана), вона при розмові зі мною завжди розказувала про лікаря Підгайського. Він проживав на Замості, де зараз знаходиться колишній гараж колгоспу, а нині йде забудова. Проживав, як вона говорила, у своєму будинку з “колонами”, високий ґанок виходив на берег річки Красної. Бабуся Ольга працювала там покоївкою і весь час з повагою згадувала про це сімейство, про велику увагу, яку лікар приділяв жителям містечка. Так сталось, що ці запізнілі спогади не можуть детально відтворити славні справи цієї людини з Германівки, яка ще до більшовицького перевороту робила велику справу – лікувала пюдей. Зараз відомо, що ініціали його імені і по батькові М. М. Був одружений на одній із сестер поміщиків Лупшів, одна з яких Надія Іванівна, була заміжня за генералом царської армії Нікольським, проживала в Санкт-Петербурзі. Друга, Любов Іванівна, проживала на Лушпівці (нині садиба Джулай В. О. і Сахно П. Г). До речі, їй належав ліс «Гниляк», в якому був фруктовий сад, на базі якого працювало 2 винокурних заводи і там же вона утримувала водяний млин. Деякий час вона проживала в Києві на Шулявці. Була незаміжня. З великими почестями була похована в Германівці у 1911 році. І третя, Марія Іванівна, була заміжня за лікарем Підгайським.

Так сталося, що сімейство Лупші було тісно зв’язано з подіями в Германівці. А їх в той час було багато. Так, Надія Іванівна після смерті свого чоловіка, генерала Нікольського, у 1901 році здала в оренду маєток, що належав їй як спадок від чоловіка в Германівці, де і була відкрита Германівська лікарня, яка існує до цього часу.

Марія Іванівна з чоловіком Підгайським М. М. перепродали цей маєток разом із землею в кількості 1260 квадратних сажнів за 12231 крб. 68 копійок із заліком у продажну ціну майна, в тому числі, боргу за позикою, який був даний Підгайському на будівництво лікарняних споруд. Вони були продані Управлінню земських господарств.

А Любов Іванівна подарувала під земське 2-х класне училище 1 десятину землі та ще й утримувала з доходу від шинків і «Рейнського погреба» «учительского помощника», семінариста Лукашенка. Нині – це Германівська гімназія.

Дуже жалкую, що немає більше ніяких цікавих подробиць цієї сім’ї. Дуже приємним є той факт, що через 100 років ( у вересні 2001 року) внук першого аптекаря Пелешенка Павла Олександровича вручив мені фотографію 1902 року, на якій фотографом Волинським з м. Біла Церква був зроблений унікальний знімок: сфотографовано вхід до Германівської лікарні біля якого весь персонал лікарні, а саме: перший лікар П. Ю. Чернявський, лікар М. М. Підгайський, М. І. Підгайська, аптекар Пелешенко, його дружина Варвара, а інших поки-що не знаємо.

Ця унікальна фотографія зробила великий поштовх у вивченні історії Германівської лікарні, тому й не дивно, що приведені архівні документи, які з 1901 року ніким не опрацьовувались, стали архівним бестселером цього закладу.

Початок 20 століття

21 серпня 1901 року в. о. Київського губернатора дає вказівку приставу 3-го стану уїздного розпорядчого комітету вирішити питання для відкриття лікарні в Обухові у священика Ясирського. Але він відмовив у здачі в оренду свого приміщення, тому була вказівка відшукати необхідне приміщення в містечку Германівці. Становий пристав доповів, що приміщення для лікарні надає в оренду Надія Іванівна Нікольська, вдова генерал-майора Нікольського. І 7-го грудня 1901 року договір  оренди приміщення був підписаний Київським справником Михайлом Густавовичем Сундетрем і лікарем Миколою Івановичем Цигульським терміном на 3 роки з оплатою за оренду 400 крб. за рік.

Київським повітовим розпорядником 11.12.1901 року за №6930 було виділено 547 крб., які відразу ж були використані на медичний інвентар. І в 1903 році обладнання було скомплектовано повністю, на що витрачено 901 крб. 61 коп.

Доля щасливо посміхнулась Германівці, і містечко Германівка мало свою лікарню на 10 ліжок, а перший лікар доповідав:

«Имею честь уведомить Киевский уездный распорядительный комитет, что дом вдовы генерал-майора г. Никольского занят под лечебницу 18дека6ря 1901 года».

Врач Чернявский.

Отже, ренесанс містечка був підтриманий відкриттям 18 грудня 1901 р. Германівської лікарні на 10 ліжкомісць, що було великою подією в містечку і знову ж таки благодійниками відкриття були Лупша Л. І. (100 крб.), Нікольська Н. І. (25 крб.), Севрук І. П. (175 крб.).

Із спогадів Сидоренко Т., яка в той час працювала санітаркою, стає відомо, як сіроманців в рваних чоботях, весь час п’яних,змінювали денікінські війська, які були зразком військової дисципліни, стрункі молоді офіцери, еліта нації, змагались за владу з арестантами і людьми, які принципи революції вважали ідеальними і в цьому дуже помилялись Заходили і одні й другі в лікарню, зрізали бинти (полотно порізане шириною 10-15 см.) з хворих, і якщо рана була від кулі чи шаблі, чіпляли до кінської упряжі і тягали по селу, показуючи свою силу. Таким чином встановлювалась Радянська влада.

20-ті роки 20 століття

Із створенням Германівського району потреба населення в медичних послугах зросла (населення Германівського району складає 38733, що привело до збільшення особового складу лікарні на 1925 рік до 20 чоловік, а у 1927 році склад медперсоналу збільшується до 26 чол. (в складі лікарні 4 лікарі і 2 акушери).

30-ті роки 20 століття

Страшні часи пережила лікарня в період 1932-1933 рр., коли в Германівці в цей час померло голодною смертю більше 900 чоловік (житель села Санько осінню записав у свій щоденник більше 450 чоловік, а апогей був навесні 1933 року, так що ця цифра замала для нашого села. Можна тільки уявити про надання якоїсь медичної допомоги такій кількості людей. Від цього горя смерть прийде і до здорової особи. З погляду нинішнього часу можна уявити діяльність лікарні в той час і роботу головного лікаря Івана Івановича Карамаша.

Період Великої Вітчизняної війни не обійшов лікарню стороною. Вона функціонувала як лікарня, незважаючи на те, що німці були в Германівці уже в липні 1941 року. В цей час приміщення Германівської середньої школи стає німецькою управою, а уже в часи звільнення Германівки – вересень, жовтень, листопад, грудень 1943 року військовим госпіталем.

40-ві роки 20 століття

Із спогадів Шафаренко Є. І., яка в цей період працювала санітаркою за 1943 рік, коли в лікарню був привезений танкіст Уваров, який перший увірвався в Германівку, був підбитий танк в районі вулиці Уварова (напроти Форноляка М. С), а його пораненого привезли в лікарню, і вона його доглядала, і перед смертю він її подарував золотий годинник, який зіграв злу долю, (її викинули з поїзда забравши цей годинник в районі ст. Ходоров за 60 км від Львова у 1947 році).

50-70-ті 20 століття

Слід відмітити, що довгий час лікарня була на харчовому самообслуговуванні, так в 1950-1970 рр. в лікарні було 2 корови, до 10 великих поросят, велика кількість курей, качок, які доглядались працівниками лікарні, і ця продукція використовувалась для харчування хворих. В ці ж роки Германівська сільська рада будує гараж і один із корпусів лікарні. Це була підготовка до прийому автотранспорту, тому що ці 70 років єдиним транспортом був гужовий, який забезпечував зв’язок з усіма селами ґерманівської волості, пізніше Германівського району, потім Германівського куща сіл, тому цей вид транспорту був в роботі досить довго і забезпечував зв’язок лікарні з навколишніми селами.

У 1977 році в Германівській лікарні закривається пологове відділення. В той час це пояснювалось тим, що, мовляв, були випадки ускладнень при пологах, а необхідної допомоги надати не могли. Таким чином була закладена бомба, яка повинна була знищити цей заклад, перетворивши його в якусь амбулаторію або фельдшерсько-акушерський пункт.

В ці ж часи виникає питання нового закриття цього лікарняною закладу з мотивацією того, що всі будівлі вимагають значного ремонту, а відкриття лікарні в м. Українка забезпечить населення послугами медицини. Це вкрай обурило людність Германівки і почались “великі дебати” з цього питання.

На ім’я першого секретаря ЦК КПУ Щербицького В. В. було направлено лист клопотання про недопущення закриття лікарні і будівництва нового приміщення лікарні, яка в той час обслуговувала 9 сіл ґерманівського куща. Лист підписали перший секретар Обухівського РК КПУ Микола Андрійович Ременюк, делегат 25 з’їзду КПРС Віра Іванівна Гетьман, секретар партійної організації Марія Федорівна Демиденко, голова Ґерманівської сільської ради Іван Антонович Полегенький.

Як не дивно, але впливовість нашого земляка Михайла Івановича Гетьмана, який в той час працював начальником управління Верховної Ради України, і прохання вищевказаних людей зупинили закриття лікарні і був даний офіційний дозвіл на будівництво нового приміщення лікарні.

Слід зазначити, що завдяки М. І. Гетьману делегація Германівки в складі: М. Ф. Демиденко, В. П. Лозенко, делегата 25 з’їзду КПРС, члена Київського обкому КПРС В. І. Гетьман була на прийомі у голови Верховної Ради України В. С. Шевченко, що дала можливість через МОЗ України забезпечити лікарню необхідним обладнанням, матеріалами, побутовою технікою. Це позитивно вплинуло на діяльність і забезпечення всім необхідним медичного закладу, хоча дещо з цього обладнання осідало в Обухівській районній лікарні.

У 1977 році виникає питання про закриття лікарні (як неперспективна і потребує значного ремонту). За ініціативою головного лікаря М. Ф. Чередніченка акумулюються кошти 3 колгоспів в кількості 1 000 000 крб. Замовляється проект, починається у 1980 році будівництво нової лікарні, і у 1984 році лікарня стає до ладу.

З приміщень 1901 року збереглось приміщення соматичного відділення (нині використовується як будинок пристарілих на 25 осіб).

Comments: