АВТОШКОЛА-ЦЕНТР / Культура

Декомунізація чи вандалізм: що робити з радянськими барельєфами Обухова?

1Декомунізація переможно крокує країною. Одним, широким як штанина у Маяковського, пакетом декомунізаційних законів від  9 квітня минулого року де почасти, а де наново перемальовується картина місцевих локусів: від міст до вулиць. Не оминула ця доля Обухова. Місцеві результати більш ніж скромні. Методологічно їх можна розділити на 2 рівня: низовий, громадський і бюрократичний, державний. Для першого характерне руйнування пам’ятника Леніну в Центрі міста; другий спромігся перейменувати майже півтора десятка обухівських вулиць. При цьому забув про с. Перше Травня, історично відоме під значно милозвучнішою назвою Гудимівка.

Копнімо глибше. Історична палітра України ідеологізована. В ній немає місця будь-яким проявам радянської епохи, від імен до зображень, від позитивних конотацій до культивації ідеї робочого класу. Ми міняємо назви вулиць на щойно видумані; заповнюємо звільнені від Леніна площі Шевченками; замість фільмів про радянську армію прокачуємо себе творами про УПА тощо. Разом з тим, нашими містами керують люди, частина з яких мала відношення до «прихватизації» 90-х, а відтак є похідною від пізньорадянської номенклатури.

Декомунізація, як явище, технологія, чин ділиться на дві, діалектично взаємодоповнювані частина: форму і зміст.

З формою все прекрасно. Береться гумка, стираються попередні топоніми, написи і візуалізації. Зі змістом гірше.

Яка різниця між знищенням обухівських церков комуністами  в 30-х роках 20 століття і пам’ятника Леніну їх внуками (правнуками) два роки тому? Яка різниця між старими, радянськими вулицями на кшталт Калініна і новими, «Калиновими»?

В обох випадках йдеться про злам старого, традиційного штибу і перепрограмування місцевості видуманими з коліна назвами. Методологія спільна, що у борців з «контрреволюційними проявами», що у сучасних «декомунізаторів». В обох випадках за основу береться одне, загальне, універсальне, асимілююче місцеві традиції. Цей підхід не бачить різниці між пам’ятниками Леніну і Шевченку; фільмами про радянську армію і УПА; більше того – в ньому немає місця для власне локального – є лише загальне радянське чи спільне українське.

Одне міняється на інше, механічно, некритично і пафосно. Люди, які поняття не мають про обухівські сторінки в творчості Чухліба або Анищенка ніколи не завдадуть собі клопоту ознайомитися з діяльністю націоналістичного підпілля на Обухівщині. Для них край – це лише поле, яке цьогоріч засіють іншою культурою, і дарма, що є місцеві, локалізовані під тутешні умови, рослини.  Вони нічим не відрізняються від своїх ніби-то опонентів. Це одна і та сама якобінська традиція «культурного сталінізму». Локальна ідентичність для них синонім сепаратизму, а її прояви українофобні.

Повернімося до дерадянизації. Ми вже з’ясували, що окремі її прояви нічим не відрізняються від попередньої, скажімо так – “комунізації». По суті, це дві сторони однієї медалі, монети, яка ніколи не стане на ребро локальної, задрібної як для тодішніх, так і для теперішніх «будителів», моделі. Додайте до цього цілий прошарок керівників міста, району і сіл і ви зрозумієте, що характерний для радянської епохи «державний капіталізм» ніде не дівся – краєм правлять законтачені ще в радянській номенклатурі сім’ї, де-не-де розбавлені бізнесом 90-х. Так званий «комунізм» це не серп і молот перед входом до заводу чи поодинока «георгіївська» стрічка на монументі бійцям РЧА.

Це прагнення механічно замінити одну культурну парадигму на іншу, без огляду на місцеві особливості. Це стара обухівська номенклатура, перевдягнена в шати міцних «господарників» і їх опонентів – крикливих «націоналістів».

***

1

Станом на сьогодні в Обухові майже не лишилося проявів радянської епохи. Торгівельно-адміністративний периметр Центру, кілька кварталів Нового міста (Школа-Піщана), облагороджені окраїни (ТУСМ, Петровський, Лікарня), одна з найбільших в Україні Трипільська промзона… Нічого вартого уваги, правда. Квартири, в яких живуть адепти «дерадянизації» не підпадають під злам, як символи ергономічної, модерністської, радянської епохи. Для цього є назви, мозаїки і барельєфи, дрібні, злістні свідки колоніального приниження України.

Два з них знаходяться на приміщенні Обухівської  пошти (1976-1981). Характерне для тодішнього модерністського стилю мереживо геометрично вивірених ліній малодоступне для сучасної інтерпретації тогочасного радянського символізму. Деякі з них подібні до падаючих (чи злітаючих?) зірок, комет тощо. Ймовірно, це похідні від успіхів в космонавтиці, можливо – данина Олімпійським іграм 1980-го року в Москві. Деякі з них увінчані п’ятикінечними зірочками, які, ніби-то, підпадають під тотальну «декомунізацію».

2

Так це чи ні? Ми попросили прокоментувати 3 категорії населення: громадян, політиків і експертів. З останніми, як виявилося, зовсім сутужно, тому відкладімо їх думки на солодке.

Відтак,

що ви думаєте про радянські барельєфи на Поштампі? Час їх появи 1976-1981 роки. Станом на сьогодні це залишки колоніальної архітектури, символи національного приниження, квінтесенція радянського тоталітаризму,  безпечний у всіх відношеннях соц-арт, спадщина минулої епохи, ваша версія. І друге – підлягають вони під закон про «декомунізацію», і відповідно –демонтажу, чи ні?

Олександр Лінський, Обухів, активіст:

Будь-які символи, знаки, барельєфи і т.д. радянського режиму, однозначно, мають бути демонтовані. Потрібно розуміти, що вони створювалися для того, щоб підкресли вдавану велич вигаданого “радянського народу” та тоталітарної держави.

Усі ці символи і знаки – як виклик українському суспільству, як нагадування про нашу, нібито, меншовартість. Побутує думка, що не із “повалення пам’ятників” потрібно розпочинати побудову української держави. Але, це не зовсім так.

Допоки в наших мізках нічого не зміниться і ми можемо спокійно ходити повз символи режиму, який знищував українську націю, доти ми не побудуємо справжню національну державу. Звичайно, деякі пам’ятники, монументи і т.д. можуть нести мистецьку цінність. Тоді їх місце в якомусь музеї тоталітаризму.

Що ж стосується цих обухівських барельєфів, не думаю, що вони належать до цієї категорії. Не повинні в українських містах висіти такі “витвори” з радянськими зірками. Не знаю, чи підлягають саме ці барельєфи під закон про “декомунізацію”, але їх демонтаж однозначно підлягає під закони здорового глузду.

Олег Калініченко, Обухів,  ГО «Нація Єдина»:

Центр Обухова – серце нашого міста. Цілком підтримуємо нещодавно опубліковану на Хроніках статтю, що зараз він знаходиться в занедбаному стані і потребує як архітектурного так і культурного відродження.

Ще до сих пір там відчувається «запах» радянських часів – тому приклад ці радянські барельєфи на будівлі Поштампу. Однозначно – це символ тоталітарного режиму, який і спричинив сучасний стан речей в Україні.  Тим більше, гадаємо, що ці барельєфи цілком підпадають під ЗУ «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» і потребують демонтажу.

Вважаємо, що центр міста потребує оновлення,  але не за рахунок величезних потоків коштів платників податків. Як мінімум, зараз є й низка інших важливих проблем, на які потрібні фінансові ресурси. Переконані, що, якщо винести це питання на обсудження громади можна буде знайти компромісне рішення, адже майже кожен обухівчанин хоче жити в красивому сучасному українському місті з розвиненою культурною складовою.

Олександр Середа, Українка, активіст:

Як соц-арт – так. Як символіка комунізму – не думаю. Знімати – можливо. Але, питання що треба чимсь замінити. Звичайно, хочеться бачити щось сучасне, яскраве, замість сірого соц-арту. А соц-арту місце в окремому музеї, парку.

Чесно кажучи, я б хотів би мати можливість зводити в таке місце своїх дітей, щоб вони відчули і зрозуміло, що то було і щоб їм ніколи такого не захотілось більше. От як поляки залишили Онсвенцим чи литовці зробили музей пам’ятників радянського минулого. Це як прививка історії. Зруйнували, знищили, безповоротно забули – втратили імунітет.

Оксана Мельник, Українка:

Лично с моей точки зрения – их эстетическая ценность весьма сомнительна. Но, с точки зрения истории я б оставила. На них нет лиц вождей, лозунгов и тд, так что под декоммунизацию их сложно подвести. Вообще, не надо впадать в декоммунизационный маразм, как сейчас модно.

Если их сносить, это лишь дополнительные затраты на снос и последующую реставрацию здания. Я б лучше повесила рядом таблички с именем создателей, с годами создания и с указанием использованных материаллов. Не Шевченко же с Малышко там вешать.

Роберт Хорольський, Обухів, юрист:

Відповідь є багатокомпонентною:

1) юридично під «закон про декомунізацію» не повинні підпадати – як юрист кажу;

2) естетично і світоглядно вони мені не подобаються. Можливо, варто змінити оточуючий фон, і вони стануть краще. Я б поговорив з дизайнерами.

3) без годиника місто не є містом. Обухову потрібен міський годинник.

Денис Ленченко, Трипілля, краєзнавець:

Їх давно треба було зняти і в музей. Культурно-історичну цінність вони мають. Те ж стосується барельєфів біля Веллмарту та інших місць.

В інакшому випадку вони будуть втрачені для нащадків (чи через дію атмосферних агресивних випадів, чи через те, що банально будуть розбитими).

Михайло Матвійчук, Обухів, «Демальянс»:

Я считаю, что эти барельефы обычным антиэстетическим жлобством сродни гипсовым изваяниям вождей революции.

Что касается ЗУ про декомунизацию, то демонтажу не подлежат. При всем своем уродстве они не пропагандируют.

Вячеслав Медовник, Українка:

Именно эти барельефы я отношу к соцарту. Исходя из того, что они не несут пропогандистской символики, я бы их не демонтировал. А на стене под ними повесил таблички с указанием авторства и года создания.

 Так делают в Европе. В Дрездене есть огромные панно времён ГДР. Их показывают туристам.

Армен Полатьян, Обухів, підприємець:

Сделать реконструкцию здания и сразу будет видно нужны там эти символы или нет. Не думаю что это очень исторические вещи!

Но для следующих поколений поместил бы в музей как экспонат! Опять же если есть в этом запрос общества.

Юра Некряч, ОАЕ, екс-обухівець:

Гадаю, що нічого страшного в них нема, і якісь фрагменти, що б вказували на символіку комуняк відсутні. Хай собі будуть…бо, потім ремонт, фарба, барельєф інший – то все з людських грошей, які попиляються аж Зелений Гай зашумить… .

Олексій Янко, Київ, душею обухівець:

Для мене це незграбна мода мордору до наче високих технологій. Мовляв, на хвості комети і т.п. Чи підлягає декомунізації? – у прямому сенсі – ні. У мистецькому – так (не містить ані найменшої цінності). Але я не митець.

Марина, Обухів, аспірант:

Мені здається можна демонтувати, якщо на місці цієї скульптури буде не те щоб новий (читати сучасний) сіті-арт, але хоча б не пошарпана (доглянута) стіна.

Богдан Яцун, депутат Обухівської міської ради, ВО “Свобода»:

Чітко виражених совєтських символів там нема, тому вони під закон не підпадають.

Неллі Соколова, Обухів, лікар:

На «холеру» вони потрібні – знімать треба негайно.

Tags: , , , , , , , ,

Comments:

  • Rascal

    Знести однозначно. Разом зі стінами. І фундамент викопати. І Українці повернути історичну назву – Злодіївка.