6 липня обстріл розпочався раптово, о другій годині дня. З боку «ДНР» запрацювали кулемети, потім - міномети, українці відповідали, з кожної зі сторін в бій вступила по одному БТРу, пише у репортажі про Авдіївську промзону журналіст російського опозиційного видання Новое время Юлія Полухіна.
...На дві хвилини настало затишшя. І тут в ангар прилетіла 120-міліметрова міна, вперше за дуже довгий час серед білого дня.
Збоку пролунав крик. Спочатку десантники навіть подумували, що це хтось із них сварився з ополченцями - їх найближчі позиції метрах в 30 від ангара, докричатися не проблема. Але швидко стало ясно - кричать: «Завал!». Під завалом знайшли пораненого.
Це був Володимир Сергєєв з позивним «Кабан». Ми спілкувалися в ніч між двома обстрілами. «Кабан», 23 роки, з-під Києва. Він приховував від мами, що знаходиться в Авдіївці, тобто в зоні постійних обстрілів. Вона додзвонилася до Генерального штабу ЗСУ, генштабівські розшукали «Кабана», і з тих пір ротний кожен день ставив перед ним «бойове завдання» - зателефонувати мамі. Вранці 6 липня перед виходом на позиції Володимир подзвонив і сказав, що з ним все в порядку.
Осколок міни пробив бронежилет наскрізь. Володимир отримав травми голови, обох рук і ніг і живота.
З нього стягнули "бронік", поклали на носилки, поруч на ношах лежало тіло Олега з Івано-Франківська. Він загинув одразу. Ще два десантника отримали важкі поранення: одному вибило око, іншому осколками посікло ногу.
Поки «Кабану» намагалися надати допомогу, прилетіла ще одна, «вісімдесята», міна. Ще один десантник отримав важке поранення - в лопатку.
Чотирьох поранених поклали в «швидку», її від'їзд прикривав вогнем БТР.
Володимир помер у лікарні. А бої під Авдіївкою тривають до цих пір.