БЕЗРАДИЧІ-ПІДГІРЦІ / ГЕРМАНІВКА-МАТЯШІВКА / ГРИГОРІВКА-ГУСАЧІВКА / ДМИТРОВИЧІ-КРЕНИЧІ / КРАСНЕ-ДОЛИНА / Культура / ПЕРШЕ ТРАВНЯ-КОПАЧІВ / ТАРАСІВКА-НЕЩЕРІВ / ТРИПІЛЛЯ - ВИТАЧІВ / УКРАЇНКА - КОЗИН

Геноцид чи “неврожай”: хто вбивав і кого вбивали на Обухівщині у 1933?

237354Обухівський район створено постановою Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету від 7 березня 1923 року «Про адміністративно-територіальний поділ». Здійснюючи свою аграрну політику, на початку 30-х років ХХ століття більшовики провели дві хвилі репресій проти українського селянства: ліквідацію куркуля як класу та суцільну колективізацію і масовий терор страшним, небаченим досі в історії людства організованим голодом. Під час першої хвилі (1929-1931 рр.) по-більшовицькому запекло велася боротьба з «куркульством».

102

Комісар II-го Київського караульного полку Лексиков О.М., присланий в Обухівський район для проведення колективізації.

Про це йдеться в Національній книзі пам’яті жертв Голодомору в Україні.

За її інформацією в Обухівському районі з рідної землі були зігнані і спроваджені у північні райони Росії та до Сибіру сотні заможних багатодітних родин, решта ж під страхом репресій масово заганялась у колгоспи.

 – Але ні розкуркулення, ні примусова колективізація не приводили до корінних зрушень в усуспільненні сільськогосподарського виробництва. Тому більшовики вирішили вдатись до другої хвилі (1932-1933 рр.) – спланованого і чітко організованого голодомору проти цілого народу і його генофонду – селянства. Обухівщину, як і всю Україну, було кинуто в кошмар штучного голодомору, від якого помер кожен четвертий мешканець району. Здійснили це бандитським методом примусового «вилучення лишків»: хлібозаготівельна комнезамівська і комсомольська «червона мітла» вимітала в селян усе до зернини. Нижче друкуємо фотознімки декотрих виконавців на Обухівщині чорного задуму кремлівських вождів щодо колгоспного покріпачення навіть ціною небаченого людством голодомору українського селянства, – йдеться в тексті.

103

Працівники Обухівського райкому комсомолу Яків Невзгляд, Микола Лободін, Олександр Савицький та Ольга Жевага.

Голод почав відчуватися на Обухівщині вже восени 1932-го, а на весну та влітку 1933-го призвів до масового вимирання сільського населення. Тієї фатальної весни і початку літа в селах району вимирали родини, вулиці, кутки, були випадки людожерства: вимирали і одноосібники, і колгоспники всіх п’ятидесяти примусово «організованих» на території району колгоспів. У кромішню годину більшовицького терору 1932-1933 років масово вмирали голодною смертю жителі всіх населених пунктів Обухівського району (за винятком п’яти хуторів, де людям вдалося приховати зерно і вижити). Зі свідчень очевидців з голоду померли:

на хуторі Безіменному – 10 осіб, на хуторі Березове – 35 чоловік, в селі Великі Дмитровичі близько 400 осіб, у селі Верем’я – близько 500 осіб, у Витачеві – 350 чоловік, в Германівці – біля 600 осіб, у Германівській Слободі (нині – Красна Слобідка) – близько 450 осіб, в Григорівці – близько 250 осіб, в Гусачівці – біля 300 жителів, в селі Дерев’яна – біля 300 мешканців, в селі Долина – 350 чоловік, в Жуківцях – близько 500 осіб, на хуторі Капустяне – 10 осіб, в Козині – 180 осіб, в Козіївці – біля 100 осіб, в Копачеві – біля 10 осіб, в Красному – 200 осіб, на хуторі Кулі – біля 20 осіб, в селі Креничі – 20 осіб, на хуторі Макарові – 20 осіб, в селі Мала Вільшанка – близько 420 жителів, в селі Малі Дмитровичі – біля 100 осіб, в селі Нові Безрадичі – близько 100 осіб, в Нещерові – близько 300 осіб, в селі Старі Безрадичі – близько 350 осіб, в Обухові – біля 2000 жителів, у Перегонівці – 250 осіб, у Матяшівці – 112 осіб, у селі Перше Травня – біля 200 осіб, на хуторі Плюти – біля 20 осіб, в Підгірцях – близько 350 жителів, на хуторі Романків – 20 осіб, в Семенівці – 180 осіб, на хуторі Степок – біля 10 осіб, на хуторі Тарасівка – близько 10 осіб, у селі Трипілля – близько 1500 осіб, в Українці – біля 100 жителів, у Халеп’ї – близько 400 осіб, в Щербанівці – біля 300 жителів.

Половина померлих були діти.

Ще в 1993 році колектив газети «Обухівський край» розгорнув акцію по виявленню земляків, замучених голодною смертю. Був оприлюднений список-мартиролог краєзнавця Литвина І.М., який в 30-х роках ще учнем Деремезнянської школи записував поіменно своїх однокласників, що померли з голоду, а потім – і дорослих. У цьому учнівському мартирологу дитячою рукою записано 208 імен односельців. Померлих на віддалених вулицях і кутках села учень не зміг записати. Нині цей мартиролог поміщений у книзі краєзнавчих нарисів про Деремезну «На землі-джерелиці» (2007 р.), автори – Кулик М.І., Домотенко Ю.К.

104

Актив обухівського колгоспу ім. Паризької комуни.

Імена майже всіх померлих з голоду в с. Гусачівці виявив педагог-краєзнавець Закревський А.М. Список, у який внесено 144 померлих, поміщено в книзі «Село моє, мої сільчани» (2006 р.) під авторством краєзнавця. Такий же список померлих односельців склав письменник, уродженець Щербанівки Горловий М.П., краєзнавча книга якого про рідне село вийде найближчим часом. Детальні списки складені й краєзнавцями Германівки (біля 600 померлих), Трипілля (біля півтори тисячі): тут активно приєдналася до акції педагог-краєзнавець Трипільської школи Буренко К.І. зі своїми вихованцями.

Численні сівдчення очевидців незаперечно доводять, що Голодомор був масовою смертю від голоду, результатом репресивної політики, яка має всі ознаки злочину держави проти власного народу, адже саме вона, комуністична держава, ухвалювала політичні рішення, реалізація яких призвела до масового народовбивства, під час якого Голодомор 1932-1933 років забрав життя біля дев’ятнадцяти тисяч мешканців Обухівського району.

Обухівщина, яка на честь славного сина цієї землі носить свою другу назву – Малишків край свято береже пам’ять про безвинно убієнних голодом земляків. У населених пунктах району встановлені пам’ятники і пам’ятні знаки жертвам Голодомору 1932-1933 років.

105

Колгоспники – косарі та в’язальниці Обухівського колгоспу «Нове життя» на жнивному полі. Фото П. Кравченка, 1931 рік.

м. Обухів

Центр однойменного району. Першу згадку про нього як про Лукавицю маємо 1362 року. Назву Обухів дістав у 1580-х роках і більше її не змінював. Статус міста набув з 1979 року. В 1923 році Обухів став районним центром Київської губернії. Радянська влада передала обухівським селянам понад 2400 десятин землі, кожна сім’я одержала від 5 до 10 десятин. 12 сімей організували товариство спільного обробітку землі (ТСОЗ), який з 23 січня 1923 року перетворили на сільгоспартіль «Спілку» (голова – С.І.Федорак). 1927 року в Обухові налічувалось 15 земельних громад, кожна з яких об’єднувала від 30 до 200 селянських дворів. З початком колективізації в 1929 році ці громади були об’єднані в одне господарство – імені Паризької Комуни. Через деякий час засновано ще дві сільськогосподарські артілі – імені 9 Січня (голова – В.І. Сябренко) та імені Профінтерну. В 1932 році утворився колгосп імені Г.І. Петровського.

В ході колективізації було розкуркулено 54 заможні хліборобські сім’ї. Перед голодом в районному центрі було 1100 дворів, де проживало 9300 чоловік. Після примусового вилучення всіх продуктів голодною смертю померло близько 2000 осіб – майже кожен четвертий його житель. На обухівських кладовищах та людських садибах поховано десятки селянських родин, вимерлих з голоду. До голодомору в Обухові було три кладовища, а під час голоду їх з’явилось тридцять два. Померли від голоду біля 2000 чол. Опитуванням встановленні імена 79 осіб.

На даний час відомі поховання жертв Голодомору, які знаходяться в Обухові:

-на Сліпаковому кладовищі (по вул.Тельмана);

-кладовище по вул. Шкільній (Пасічній);

-кладовище по вул. Петровського;

-кладовище по вул. Шевченка;

-цвинтар по вул. Ватутіна; -цвинтар по вул. Куйбишева;

-кладовище по вул. 8 Листопада.

Крім того, поховання були на селянських садибах. В даний час адреси невідомі.

В Обухові встановлено пам’ятники жертвам Голодомору:

- пам’ятник «Скорботна мати» на Сліпаковому кладовищі на могилі родини Бакланів, що померли голодною смертю. Пам’ятник відкрито 1990 року. Скульптори М. Горловий та О. Фурман.

-пам’ятник на кладовищі по вул. Петровського. Встановлений в 2005 році. Скульптор В. Довбик.

У вересні 2008 року в Обухові відкрито ще один меморіальний комплекс жертвам Голодомору 1932-1933 років.

с. Великі Дмитровичі

За переказом, записаним Л.Похилевичем, на місці нинішніх Дмитровичів в непрохідному лісі стояв замок, який охороняла за Хмельниччини сотня під орудою сотника Великого Дмитра, від імені якого пішла назва села. В 1924 році засновано сільськогосподарську артіль. В 1930 році був організований колгосп імені 13-річчя КСМ.

У Великих і Малих Дмитровичах було 579 дворів, де проживало 3000 селян. Під час великого голоду померло близько 500 чоловік: у Великих Дмитровичах близько 400 осіб, у с. Малі Дмитровичі – близько 100 осіб. Опитуванням старожилів встановлені імена 38 осіб.

На даний час відомо одне поховання жертв Голодомору, яке знаходиться на сільському кладовищі. В 1993 році там встановлено мармуровий пам’ятний знак жертвам Голодомору.

с. Верем’я

Перші писемні згадки про поселення відносяться до початку ХVІІІ століття, коли воно було хутором, належало Трипільському маєтку Києво-Софійського кафедрального монастиря. На початку ХХ століття в селі були: православна церква, церковно-приходська школа, казенна винна лавка, водяний млин, 18 вітряків і кузня. Перша сільськогосподарська артіль виникла в 1924 році.

В 1929-1930 роках було створено колгосп імені Шевченка, при цьому розкуркулено 6 сімей заможних селян. Тоді в селі було 372 двори, в яких проживало1900 осіб. Майже третина їх – близько 500 осіб померла від голоду. Очевидці трагедії пригадали поіменно 32-х замордовавних голодом односельців.

На даний час відомо одне поховання жертв Голодомору, яке знаходиться на сільському кладовищі. Там в 1993 році встановлено хрест пам’яті жертвам Голодомору.

c. Витачів

Назва села походить від скандинавського «Витахолм» («вогонь на холмі»). Найдавніша писемна згадка датується 957 роком у книзі «Про управління державою» візантійського імператора Константина VІІ Багрянородного про подорож Дніпром до Києва.

Перші громади та артілі почали організовуватись в селі в 1923 році. Витачівський комітет незаможних селян очолив І.І. Бодрий. В 1930 році було організовано два колгоспи: «2-га п’ятирічка» та «Перше травня». На той час у селі було 308 дворів і 1800 жителів. Під час колективізації розкуркулено 6 сімей. Голодомор, розіграний за єдиним безвідмовним сценарієм по всій Україні, забрав у Витачеві близько 350 життів. Оскільки жодного документа про ті трагічні події до нас не дійшло, шляхом опитування очевидців встановлено імена 32 осіб, померлих від голоду.

На даний час відомо два поховання жертв Голодомору, де у 2000 році встановлено металеві пам’ятні хрести.

На знімку А. Коваленка – хлібозаготівля 1929 року в Германівці. Комсомольська ударна бригада (так звана «червона мітла») на чолі з секретарем сільського комсомольського осередку Миколою Топчієм (стоїть біля вагів праворуч) молотить на здачу державі хліб селянина Василя Сінчура, відібравши для цього молотарку у куркуля Григорія Гетьмана. На мішку ліворуч сидить голова сільради Олексій Охота. Восени і взимку 1932 року такі «червоні мітли» вимели з українських сіл мільйони людських життів. Київська область. – Біла Церква: Білоцерківська книжкова фабрика, 2008. – С. 573.

На знімку А. Коваленка – хлібозаготівля 1929 року в Германівці. Комсомольська ударна бригада (так звана «червона мітла») на чолі з секретарем сільського комсомольського осередку Миколою Топчієм (стоїть біля вагів праворуч) молотить на здачу державі хліб селянина Василя Сінчура, відібравши для цього молотарку у куркуля Григорія Гетьмана. На мішку ліворуч сидить голова сільради Олексій Охота. Восени і взимку 1932 року такі «червоні мітли» вимели з українських сіл мільйони людських життів. Київська область.

c. Германівка

Одна з версій виникнення назви поселення – ще за скіфських і антських часів на роздоріжжях ставилися чотиригранні придорожні стовпи-орієнтири, які греки називали гермами. Писемна згадка зустрічається у 80-х роках ХVІ ст. як належність до Лукавиці (Обухівського ключа).

З 1923 року Германівка стає центром новоствореного Германівського району. Але проіснував він усього 5 років, і в 1928 році містечко та села колишнього Германівського району увійшли до складу Обухівського району. В 1930 році у Германівці було 583 двори і 3550 жителів. Тоді ж організувалися три колгоспи: «Комсомол», «Хлібороб» та «13-річчя Жовтня». При цьому розкуркулили більше 15 сімей. В Голодомор 1932-1933 років лютою смертю в Германівці померло більше 600 громадян. Опитуванням тих, хто пережив ті страшні місяці і пам’ятає прізвища померлих від голоду родичів та сусідів, встановлено імена 102 осіб.

На даний час відомо одне масове поховання жертв Голодомору, яке знаходиться на сільському кладовищі. У 1995 році там встановлено пам’ятник жертвам Голодомору. Скульптор – П. Дейлик. 

Колгоспники Григорівського колгоспу ім. Ілліча весною 1932 року. В 1933 році всі вони померли. У центрі сидить Ликсандр Кріпкий. Влітку 1932 року у нього і у його дружини Степаниди Максимівни під колгоспною копою від сонячних опіків померла дитина, а ще троє дітей – Ганя, Андрійко і Миколка померли від голоду. Київська область. – Біла Церква: Білоцерківська книжкова фабрика, 2008. – С. 574.

Колгоспники Григорівського колгоспу ім. Ілліча весною 1932 року. В 1933 році всі вони померли. У центрі сидить Ликсандр Кріпкий. Влітку 1932 року у нього і у його дружини Степаниди Максимівни під колгоспною копою від сонячних опіків померла дитина, а ще троє дітей – Ганя, Андрійко і Миколка померли від голоду.

с. Григорівка

1506 року київський міщанин Григорович (певно від нього й пішла назва села), маючи тут маєтність, заповів її Києво-Миколаївському монастирю.

Перша трудова артіль заснована в грудні 1921 року. В селі виникло два ТСОЗи – ім. Ілліча та Г.І. Петровського, на базі яких у 1930 році створено колгосп ім. Ілліча. Розкуркулених було 3 сім’ї. В 1932 році організовано Григорівську МТС. В той час села Григорівка та Матяшівка входили до однієї сільської ради Обухівського району, налічували близько 390 дворів і близько 2200 жителів.

Багато життів з обох сіл забрав Голодомор 1932-1933 років. Григорівка втратила близько 250 осіб, Матяшівка – 112 осіб. Але оскільки ніяких документів того часу до сьогодні не дійшло, опитуванням старожилів встановлено імена лише 4 осіб. Житель Матяшівки Петльований Василь Іванович склав повний список замучених голодом, але після його смерті списки загубилися.

Відомі поховання жертв Голодомору, що знаходяться на сільських кладовищах. Там же у 1996 та у 2005 роках встановлено пам’ятні хрести.

с. Гусачівка

Одна з версій – назва села походить від імені вродливої шинкарки Гусачівни, дочки козака Гусака, який тримав тут при дорозі шинок.

Першу сільськогосподарську артіль в селі було засновано в 1923 році комітетом незаможних селян. В 1925 році був організований ТСОЗ (товариство спільного обробітку землі). В 1930 році був створений колгосп «Перемога». Колективізація проходила під гаслами боротьби з куркулем, в результаті чого були розкуркулені 10 заможних хліборобських родин. На початку 30-х років Гусачівка налічувала 300 дворів і 1700 мешканців. Після Голодомору в селі залишилось на 300 жителів менше. Старожили села – очевидці трагедії змогли відновити у пам’яті прізвища 144-х замордованих голодом односельців.

На даний час відомі поховання жертв Голодомору, які знаходяться на сільських кладовищах. В селі на трьох кладовищах встановлені три металеві хрести Пам’яті (1995 рік).

c. Дерев’яна

Назва села походить від дрімучих лісів, які в древності його оточували. Назву його знаходимо у давньоруському літопису року 1136-го, де йдеться про те, що київський князь Ярополк Ізяславович пожалував Деревську волость Печерському монастирю.

Перша сільськогосподарська артіль заснована в селі в 1923 році (КНС). В 1930 році був організований колгосп імені Чубаря. На той час там було 287 дворів, де мешкало 1309 жителів. Під час Голодомору в селі померло близько 300 чоловік. Оскільки ніяких документальних свідчень про ті події до нас не дійшло, опитуванням очевидців трагедії встановлено імена 27 замордованих голодом осіб.

На даний час відомо одне поховання жертв Голодомору, яке знаходиться на сільському кладовищі. Там встановлений хрест пам’яті з неіржавіючої сталі, без напису (1997 рік).

с. Деремезна

Перші писемні згадки про Деремезну знаходимо в документах 1580-х років, коли вона входила до великого Василівського ключа.

Перша сільськогосподарська артіль заснована в Деремезні в 1922 році. В 1930 році в селі було 184 двори, де проживало 800 селян. Того ж року був організований колгосп імені Сталіна, що рахувався серед передових господарств Обухівщини. Під час його створення були розкуркулені 19 заможних сімей. Від штучного голодомору померло близько 250 чоловік. Опитуванням встановлені імена 150 осіб.

На даний час відомо одне поховання жертв Голодомору на сільському кладовищі, де встановлено пам’ятний знак жертвам Голодомору (1993 рік).

с. Долина

Назва села походить від його місцезнаходження – в долині річки Мохни.

В 1929 році в селі була створена сільськогосподарська артіль, а потім колгосп імені Калініна. При його створенні розкуркулено 8 сімей. В 1932 році село Долина було підпорядковане Обухівському району разом з селом (раніше хутором) Макарівкою, заснованим у 1923 році. В ньому у 1929 році також був створений колгосп. Під час великого голоду у двох селах померло 370 чоловік, з них 350 – у Долині.

На даний час відоме одне поховання жертв Голодомору, що знаходиться на сільському кладовищі. Там у 2007 році встановлено дерев’яний хрест.

с. Жуківці

Першу писемну згадку про Жуківці знаходимо в середині ХVІ століття. Назва поселення походить від імені Жука – Жуково. Під час визвольної війни, у 1649-му році, Жуківці увійшли до складу Трипільської козацької сотні.

108

На знімку періоду першої світової війни – жителі с. Жуківці Омелько Якович Граб і Мар’я Іванівна Карабута, які побрались у 1920 році. У страшні голодоморні роки Омелько помер від тифу, а Мар’я з чотирма дітьми віком від 3-х до 12-ти років – від голоду.

Перед колективізацією в селі у 524-х дворах мешкало 2490 душ. 1928 року в Жуківцях організувався колгосп «День урожаю». Було розкуркулено 4 сім’ї. Від штучно організованого голоду в Жуківцях померло близько 500 чол. Опитуванням встановлені імена 44 осіб.

На даний час відоме одне поховання жертв Голодомору, яке знаходиться на сільському кладовищі. Там в 1997 році встановлено дерев’яний хрест.

смт. Козин

Перші літописні згадки про Козин відносяться до ХІ століття: називається ця місцевість у контексті згадок про Печерську Лавру, монахи якої мали тут якийсь маєстат. Риболовецька артіль була створена в Козині в 1929-1930 роках. Пізніше ця артіль приєдналась до колгоспу «Придніпровський» (село Трипілля).

На початок 30-х років кількість дворів у Козині –157, мешканців – 815. Під час колективізації було розкуркулено 2 сім’ї. У 1932-1933 роках в селі померли з голоду біля 180 чол. Опитуванням встановлені імена 50 осіб.

На даний час відоме одне поховання жертв Голодомору, яке знаходиться на селищному кладовищі.

с. Копачів

На знімку 1924 року – дівчата з с. Нещерів, майбутні очевидці і жертви більшовицького голодомору. У Марії Макарівни Івженко (стоїть праворуч) у 1933 році помруть голодною смертю чоловік, відомий в селі столяр, і троє дітей. Київська область. – Біла Церква: Білоцерківська книжкова фабрика, 2008. – С. 582.

На знімку 1924 року – дівчата з с. Нещерів, майбутні очевидці і жертви більшовицького голодомору. У Марії Макарівни Івженко (стоїть праворуч) у 1933 році помруть голодною смертю чоловік, відомий в селі столяр, і троє дітей.

Печерський ієромонах Лаврентій Похилевич назву Копачева виводить не від слова «копати», а від слова «копа» або «купа» – народне сходище для релігійних, адміністративних і судових потреб. Писемна згадка про Копачів датована 1605 роком, яка повідомляє, що татарська орда спустошила «королівські волості Копачева і Нещеріва біля самого Києва».

В 1929 році в Копачеві було організовано три СОЗИ: ім. Т.Г. Шевченка, «Застугна», «Комінтерн». З 1930 року їх стали називати сільськогосподарські артілі. Цього ж року організували ще одну артіль ім. К. Маркса. Була розкуркулена 1 сім’я. На початок 30-х років у Копачеві був 81 двір з 380 жителями. Під час великого голоду з них померло біля 10 чоловік. Опитуванням встановленні імена 5 осіб.

На даний час відомо одне поховання жертв Голодомору, що знаходиться на сільському кладовищі. Там у 1997 р. встановлено пам’ятний хрест.

с. Красна Слобідка

Першопоселенцями слободи були вихідці з містечка Германівки, тому й назву вона дістала – Германівська Слобода (з 1946 року – Красна Слобідка). Перші писемні згадки знаходимо про неї в першій половині ХVІІ століття.

В 20-х роках минулого століття в селі створювались сільськогосподарські артілі. В 1930 році створено 2 колгоспи: «Червоний хлібороб» та імені К. Ворошилова. При цьому було розкуркулено 5 сімей. В 1932 році село Красна Слобідка і хутір Безіменний, що утворився в 1928 році, були підпорядковані Обухівському району. Кількість дворів на той час становила 538. В них проживало 3800 чоловік. Під час Голодомору у двох селах померло з голоду біля 460 осіб, з них у Германівській Слободі – 450. Опитуванням встановлені прізвища 39 осіб. Відоме одне поховання жертв голоду, яке знаходиться на сільському кладовищі (вул.Садова).

В селі Красна Слобідка встановлено пам’ятний знак жертвам Голодомору (1989 рік). Це гранітна дошка з написом: «Жертвам Голодомору 1932-1933 рр.»

с. Красне

Перша згадка про Красне відноситься до 1085 або 1086 року в «Повчанні Володимира Мономаха дітям». В 1923 році утворилася сільська рада. В тому ж 1923 році Красне увійшло до складу Обухівського району Київської області.

В 1929 році в селі Красному утворився колгосп «Прогрес», в Козіївці – «Червоний хутір». Було розкуркулено 7 cімей. В 1932 році село Красне мало 194 двори, де проживало 862 чол. Померли з голоду біля 200 чол. Опитуванням встановлено прізвища 11 осіб. У Козіївці – 85 дворів і близько півтисячі жителів, з яких померло голодною смертю біля 100 чол.

На даний час відомо одне поховання, яке знаходиться на сільському кладовищі, там встановлений хрест.

с. Мала Вільшанка

Перша згадка про поселення Ольшаниця зустрічається в давньоруських літописах на початку ХІІ ст. в «Повісті минулих літ» (1113 р.) Нестора-літописця.

В 20-х роках в селі створена перша сільськогосподарська артіль. При цьому розкуркулено 4 сім’ї. В 1932 році село Мала Вільшанка і хутір Степок, що був утворений у 1928 році, мали 222 двори, в яких мешкало 2172 селян. З них голодною смертю померло біля 430 осіб. Опитуванням встановлені прізвища 9 осіб.

На даний час відомо одне поховання, що знаходиться на сільському кладовищі. Там у 2008 році встановлено пам’ятний хрест жертвам Голодомору.

c. Перегонівка

Назва села походить від його першопоселенців, що були перегнані сюди з інших місцевостей. Перша згадка про поселення зустрічається в документах за 1580 рік.

В 1929 році засновано колгосп «Червоний шлях». Кількість дворів становила 198, жителів – 1080. Одна сім’я була розкуркулена. Померли з голоду приблизно 250 осіб.

Опитуванням встановлено імена 26 осіб. Відоме одне поховання жертв, яке знаходиться на сільському кладовищі. Там у 1997 р. встановлений хрест.

На знімку 1926 року – комнезамівці Гудимової Слободи (Перше Травня) Йосип Прохорович Царенко, Дмитро Петрович Шапенко, Андрій Дмитрович Вільховий та Іван Хрументійович Васильківський. Протягом кількох років ці молоді люди будуть розкуркулювати, примусово зганяти в колгосп своїх односельців і реалізовувати політику Голодомору, не жаліючи навіть родичів. Київська область. – Біла Церква: Білоцерківська книжкова фабрика, 2008. – С. 582.

На знімку 1926 року – комнезамівці Гудимової Слободи (Перше Травня) Йосип Прохорович Царенко, Дмитро Петрович Шапенко, Андрій Дмитрович Вільховий та Іван Хрументійович Васильківський. Протягом кількох років ці молоді люди будуть розкуркулювати, примусово зганяти в колгосп своїх односельців і реалізовувати політику Голодомору, не жаліючи навіть родичів.

с. Перше Травня (до1922 року – с. Гудимівка)

Засноване у ХVІІІ столітті київським сотником Павлом Івановичем Гудимою.

Перше товариство спільного обробітку землі (ТСОЗ) організовано в 1927 році. Наступного року воно було реорганізоване у колгосп «Перемога», при цьому розкуркулено 8 сімей. Першим головою колгоспу став Литвиненко Т.О. В 1931 році колгосп названо іменем Косіора.

В той час у селі було 96 дворів, де проживало 800 чол. Під час Голодомору біля 200 з них померло. Опитуванням встановлені імена 24 осіб.

На даний час відомо одне поховання жертв, яке знаходиться на сільському кладовищі. Там у 2000 р. встановлено пам’ятний хрест.

с. Підгірці

В давнину поселення знаходилося на горах, та з часом воно перенеслося вниз, під гори, звідси і його назва.

Перша сільськогосподарська артіль створена в 1922 році. В 1930 році створено колгосп імені Шевченка. Було розкуркулено 29 сімей. В 1932 році село Підгірці, село Креничі і хутір Романків входили до однієї сільської ради та були підпорядковані Обухівському району. Кількість дворів становила 372, в них проживало 1980 мешканців. Від голоду померло біля 400 осіб, з них у Підгірцях приблизно 350 чол. та по 20 у Креничах і Романкові. Опитуванням встановлені прізвища 24 осіб.

На даний час відоме одне поховання жертв штучного голоду, яке знаходиться на сільському кладовищі.

с. Семенівка

Перші писемні згадки про Семенівку відносяться до початку ХVІІІ ст. 1724 року село увійшло до складу окремого Германівського старостинства.

В 1920-х роках в селі організувався цілий ряд дрібних громад і артілей, які мали по десятку десятин землі: імені Шевченка, «Новий світ», «Зірка», «Червоний поступ», «Червоний прапор». В 1930 році був організований колгосп «Нове життя», при цьому розкуркулено 6 сімей. В 30-х роках у Семенівці та на хуторі Кулі, що утворився у 1928 році, було 268 дворів і 1238 жителів. Померло з голоду близько 200 чол., в т.ч. у Семенівці 180 селян. Оскільки ніяких документальних свідчень тієї пори до нас не дійшло, шляхом опитування живих нині очевидців трагедії встановлено імена 22-х скошених лютою голодною смертю односельців.

Відоме одне поховання жертв Голодомору, яке знаходиться на сільському кладовищі. У 1997 році там встановлено хрест.

с. Старі Безрадичі

Перша писемна згадка про Безрадичі датується ХVІІ століттям.

В 20-х роках у селі організовуються товариства спільного обробітку землі (ТСОЗи), які в 1929 переросли у колективні господарства і артілі: в Старих Безрадичах – колгосп імені В.І.Леніна (голова Гержан І.К.); в Нових Безрадичах колгосп «Незаможник», потім «Більшовик»; в Тарасівці – в колгосп ім.Шевченка; в Березовій – в колгосп ім. 8 Березня; в Паращино, Капустяній, Конюші – в колгосп «Перемога».

Під час колективізації розкуркулено 5 сімей. В 1932-1933 роках село Старі Безрадичі разом з іншими селами цієї сільської ради було підпорядковане Обухівському району. Кількість дворів у Старих Безрадичах становила 315. В них проживало 1700 мешканців, померли з голоду близько 350 чол. В селі Нові Безрадичі й інших прилеглих селах: Тарасівка, Березове, Паращино, Капустяне, Конюша разом дворів було – 157, жителів – 479, померлих з голоду близько 125 чол.

Відоме одне поховання жертв Голодомору, яке знаходиться в Старих Безрадичах на сільському кладовищі. Там у 2007 році споруджено меморіальний комплекс: три хрести і мармурова плита з написом: «Жертвам Голодомору 1932-1933 років».

Трипільці Нестор і Євдокія Хорі ховають свою донечку Мотю. У 1933 році у Несторової сестри Наталки вимерла вся сім’я: вона, її чоловік Єлисей і четверо дітей. Київська область. – Біла Церква: Білоцерківська книжкова фабрика, 2008. – С. 585.

Трипільці Нестор і Євдокія Хорі ховають свою донечку Мотю. У 1933 році у Несторової сестри Наталки вимерла вся сім’я: вона, її чоловік Єлисей і четверо дітей. Київська область. – Біла Церква: Білоцерківська книжкова фабрика, 2008. – С. 585.

с. Трипілля

Назва села походить від його розташування: на трьох долинах між значними річками Стугною, Красною і Бобрицею. Світову популярність принесла Трипіллю досліджена тут у 1893 році археологом В.В. Хвойкою передмікенська археологічна культура, названа – трипільською. 1993 року ЮНЕСКО відзначила 100-ліття її відкриття. Культура ця формувалася в V-ІV тисячоліттях до нової ери – раніше від культур Стародавньої Греції і Риму, від єгипетських пірамід. Її носіями були хліборобські племена, які консолідувалися в народ – попередник і основний фундатор слов’янства. Культура ця мала яскраво виявлений хліборобський характер. Сім тисяч років тому трипільці займалися хліборобством, як і нині. Особливо високого технологічного і художнього рівня досягло їхнє гончарство.

 На території села в 1930 році була створена перша сільськогосподарська артіль імені Г.І. Петровського. При цьому розкуркулили 15 сімей. Пізніше в Трипіллі було створено колгосп «Придніпровський». Під час Голодомору кількість дворів була –1028. В них проживало 5700 селян, з яких померло голодною смертю біля 1500 чол. Опитуванням встановлені імена 134 осіб.

На даний час відоме одне поховання жертв Голодомору, яке знаходиться на сільському кладовищі. Там встановлено меморіал жертвам Голодомору, який складається з хреста і мармурової плити, на якій напис: «І сонце світило, і зорі горіли, та серце завмерло і душі зітліли».

м. Українка (під час Голодомору – с. Українка)

У писемних джерелах знаходимо такі назви поселення, де тепер розташоване місто трипільських енергетиків Українка – Ігнатово, Ігнатівці, Злодіївка, Столипіно, Українка. Перша писемна згадка про нього відноситься до ХVІ століття. На початку 30-х років минулого століття до Української сільської ради належали село Українка і декілька хуторів – Шиловщина, Загребля, Граби, Миколинки, Новоселиця, Дубина і Бондарі.

Під час Голодомору на території Української сільради померло близько 120 осіб, з них 20 – у с. Плюти. Опитуванням встановлено імена 11 осіб.

аняття у лікнепі с. Халеп’я. Вивчаючи грамоту, жінки і дівчата одночасно проходили курси крою та шиття. Фото 1925 року. Київська область. – Біла Церква: Білоцерківська книжкова фабрика, 2008. – С. 587.

Заняття у лікнепі с. Халеп’я. Вивчаючи грамоту, жінки і дівчата одночасно проходили курси крою та шиття. Фото 1925 року. Київська область. – Біла Церква: Білоцерківська книжкова фабрика, 2008. – С. 587.

с. Халеп’я

Давньоруський город Халеп згадується в літописі 1093-го року.

В 20-ті роки в селі утворився комбід (комітет бідноти) на чолі з Д.Є. Савицьким. В 1921 році в селі створено кооперацію: заснував її і очолив С.А. Тукаленко. В 1926 році в селі були створені ТСОЗи ( товариства спільного обробітку землі). 1927 року в Халеп’ї створилося садівниче товариство. Влітку 1929 року організувався колгосп імені Жовтневої революції, згодом – «Жовтень» (голова С.А. Ту- каленко). Під час колективізації були розкуркулені 12 сімей.

На початку 30-х років у Халеп’ї було 300 дворів, де проживало 2000 чоловік. Під час страшного голоду померло близько 400 чоловік. Опитуванням встановлені імена 355 осіб.

Відоме одне поховання жертв Голодомору на сільському кладовищі. Там встановлений хрест (1993 рік).

c. Щербанівка

Засноване село трипільською родиною Щербаків, з якої вийшов митрополит Київський і Московський Тимофій Щербацький: від прізвища Щербаків і пішла назва Щербанівки. Перші писемні згадки про неї, як про хутір, припадають на початок ХІХ століття. У Щербанівці народився видатний новеліст Григорій Косинка (Григорій Михайлович Стрілець, 1899-1934). В центрі села йому споруджено пам’ятник.

В 1923 році створено сільськогосподарську артіль. В 1930 році проведено колективізацію. В селі створено колгосп «Більшовик», при цьому розкуркулено 8 сімей. В голодоморні роки в Щербанівці було 163 двори, проживало 814 мешканців. Померло з голоду близько 300 чол. Опитуванням встановленні імена 83 осіб.

На даний час відомо одне поховання жертв, яке знаходиться на сільському кладовищі. Там в 2000 році встановлено хрест. В селі також встановлено пам’ятник Скорботна Мати біля сільського клубу (1997 рік). Скульптор М. Горловий. 

Tags: , , , , , , , ,

Comments:

  • Rascal

    У Тарасівці є дві могили невідомих подорожників, які померли з голоду та хвороб: одна в лісі, а на місці другої зараз гостьовий будинок з басейном стоїть якогось глитайчика (вул. Пушкіна, 7а).