Культура

Обухів і Переяславська зРада: від Красовського до Зеленого

ris._04-_naveki_s_rossiey_kartina_n._hmelko
«Навеки с Москвой, навеки с русским народом» (1951 год) народного художника УССР Михаила Хмелько,

Російський вчений зі світовим ім’ям Лев Гумільов свого часу сказав, що “если украинец умнеет, он становится русским». Ми вважаємо, що «русский, когда трезвеет, становится украинцем». Принаймні, політично. Про це свідчить плеяда «політичних українців» останнього часу, від Куркова до Макарова, від Куликова до Казарина. З 2014 по 2016 сотні журналістів, волонтерів, добровольців і військових російського походження виступили проти відновлення колоніального статусу України. 

На відміну від ватажка бандформування «ДНР», терориста з українським прізвищем Захарченко. Останній, під час нещодавніх відвідин окупованого Криму традиційно похмільно просторікував про перспективи окупації всієї України (в його термінології «звільнення» та «об’єднання»). Колаборант переконаний, що «другий Переяслав» буде. На його думку – в Херсонесі. Сповнений «глодового» (рос. боярышник) натхнення колишній торгівець курятиною замахнувся на всю територію України. Вона, переконаний Захарченко, повинна повернутися до «лона русского мира». Особисто мені, даруйте мамо, до жодного лона повертатися не хочеться. Хіба що під час холотропних тріпів.

Якби би там не було, згідно з Вікіпедією “після Переяславської ради (1654, прим. авт.) представники московського посольства побували у 117 містах і містечках України для прийняття присяги від населення на вірність цареві. За їхніми даними, присягу склали 122 542 особи чоловічої статі”.

 – Безумовно, це число завищили царські дяки. Відмовились підтримати Переяславську угоду й присягти московському царю численні представники козацької старшини, зокрема полковники Іван Богун, Осип Глух, Григорій Гуляницький, Іван Сірко, Петро Дорошенко, Михайло Ханенко, Брацлавський, Кропивнянський, Полтавський (царських представників там побили киями), Уманський козацькі полки, деякі міста, зокрема Чорнобиль, а також українське духовенство на чолі з митрополитом Сильвестром Косівим. Не присягла Запорізька Січ, – переконаний автор нарису.

Що стосується властиво Обухова, “в роки визвольної війни 1648–1654 років Обухів у 1649 році став сотенним містечком (162 козака, сотник Яцько Красовський)”, повідомляє все таж Вікіпедія. Згідно з нею, сотня ввійшла до Київського полку (полковник Антон Жданович). Основна маса населення Обухова «покозачилась». В 1651 році його пограбували й зруйнували татари, а людність забрали в полон. Однак містечко швидко відбудувалося.

 – На початку 1654 року жителі Обухова присягли на вірність Російській державі. 1656 року Богдан Хмельницький зробив Обухів ранговим помістям і в цьому ж році цар Олексій Михайлович віддав цю місцевість у володіння київському полковнику Жданову, – додає він.

Пізніше, 15 липня 1919 р. у Переяславі отаман Зелений урочисто, в присутності місцевого люду та свого війська, скасував Переяславську угоду 1654 року про «возз’єднання» з Московією. В цей час його сили вимірювались близько 30 тисяч козаків і старшин.

Відтак, підсумуємо. В 1654 частина Гетьманщини (на час Хмельницького менш як третина сучасної України) підтримує так званий “акт злуки”. В 1919 спадкоємець Трипільської сотні Андрія Ворони (шутка:) отаман Зелений скасував його. В 2017 ідейний нащадок козацьких полковників-русофілів, екс-комбат бандформування “Оплот” О. Захарченко претендує на ВСЮ територію. Логіки в цій настоянці немає, сам спирт неякісний. Цікаво, хто очолить окупаційну адміністрацію Обухова, якщо найгірші прогнози постукають нам у двері псковським “кирзаком”? Шучу.

Comments: