Культура

Обухів і його історичні власники: хто тримав, той і танцював

Історія Обухова і його панів більш ніж типова. По-перше – етнічна ідентичність панів часто співпадала з панівною (здебільшого “окупаційною”) групою. Відтак, долиною Кобринки встигли покерувати українці, поляки, росіяни. По-друге: саме  поселення кілька разів пустіло, горіло, заселялося. Є підозри, що корінному населенню міста років 200-250, всього кілька поколінь. Обухів  це намисто, на котре нанизано покоління прибульців, як холопів, так і панів: як з Лівого берега Дніпра, так і з рідного Правобережжя. Українців, татар, євреїв, поляків, в 20 столітті – росіян. Обухів – це матрьошка. Кожна нова фігурка з’єднується з попередньою лише номінально. Часто це окрема, самодостатня історична епоха. В місцевій археології зафіксовано кілька поселень, котрі за традицією пронумеровані: Обухів-I, Обухів-II і так до VII. З історією те саме. Немає ОбуховА. Є ОбуховИ.

B1gZ3IbSuKY

***

XV ст.

Отже, 30-х рр. XV ст. – литовський князь Свидригайло в  подарував тодішню історичну Лукавицю київському воєводі і за сумісництвом брацлавському старості пану Станко (Станіславу) Ганковичу Юрші.

Після смерті Станіслава Юрші Лукавиця перейшла у спадок його синові — володимирському наміснику Іванові (Іванкові). 1471 року великий князь Литовський Казимир підтверджує право на володіння Лукавицею Івашка Юршича. Oскільки Івашко не мав синів, то власником його маєтків стала його сестра Юршанка, що вийшла заміж за волинського православного шляхтича, кухмістра Олехна (Олексія) Монвида-Дорогостайського, який зробився таким чином володарем Лукавиці.

XVI ст.

В 1482 році орда кримського хана Менглі-Гірея спустошила цю місцевість, яка довго залишалася майже незалюдненою. Олехно Монвид-Дорогостайський мав одного сина — мечника Миколу. В Миколи було чотири сини: Микола, Станіслав, Петро та Ян (Іван). По смерті батька Миколи Дорогостайського 14 липня 1550 року відбувся розподіл маєтків між синами. В результаті Кухмістрівщина (Лукавиця) дісталася найменшому Яну. За життя Яна Дорогостайського на річці Лукавиця був лише хутір, де проживав один селянин Обух.

Ян Дорогостайський володів Лукавицею 15 років і помер, залишивши одного спадкоємця, малолітнього сина Павла. Опікуном Павла був призначений його дядько Петро Миколайович Дорогостайський, що згодом відправляє Павла навчатися за кордон, а після цього продає (хоча й не мав на це права) у 1588 році Лукавицю білоцерківському старості Янушу Острозькому за 300 кіп литовських грошей.

Острозький заснував села Великий Обухів і Малий Обухів та містечко Новий Обухів. Після повернення з навчання з-за кордону, Павло Дорогостайський вступає у судову боротьбу з Янушем Острозьким за право володіти Обухівщиною. В результаті у листопаді 1598 року Павло через суд повертає свої законні землі.

Після смерті Павла Дорогостайського Обухівщиною оволоділа його єдина дочка Олена (Гелена). Вона вийшла заміж за белзького каштеляна Анджея Фірлея, якому дістався «Обухівський ключ» — Обухів, Германівка, Перегонівка, Василів, Деремезна.

У А. Фірлея та дружини не було дітей, тому маєток перейшов до Фірлеєвої сестри Анни — дружини воєводи парнавського та венденського, графа Казімежа (Йоахіма) Тарновського гербу Леліва.

XVII ст.

В 1656 році цар Олексій Михайлович віддав цю місцевість у володіння київському полковнику Ждановичу.

Після поразки Палієвого повстання Обухів, Нещерів і Копачів дісталися «на ранг» київському полковникові, племінникові Івана Мазепи Константію Мокієвському. Тоді Обухів був порожній, Мокієвський у 1704 році залюднив його переселенцями, в основному з Полтавщини.

XVIII ст.

Після Полтавської битви 1709 року Петро І, ліквідовуючи «изменников мазепинцев», віддав і їхні «изменничьи маетности» іншим володільцям: відповідно «изменичье» село Обухів було відписане в казну і «представлено указом в пользование» київському комендантові Черсичу.

В 1710 році частина «мазепинських пожитков» в Обухові, Нещерові і Копачеві «по указу» дісталася першому київському губернаторові, Петровому племінникові Дмитру Голіцину. 1727 року Обухів поділили на 2 частини, які надавався «на пропитание» відповідно київським генерал-губернаторам і обер-комендантам. При цьому з 1714 року до кінця XVIII століття номінальними власниками однієї з частин вважалися польські графи Тарновські.

Після другого поділу Польщі указом Павла І від 1796 року половина Обухова з прилеглими землями (3562 десятини) були подаровані київському цивільному губернатору М. М. Бардєєву, його синам і онукам, друга ж половина перейшла в казну і називалася ранговою.Одну частину населяли кріпаки, іншу — казенні селяни.

XIХ ст.

Разом з тим, якийсь час частина “рангового” містечка належала київському комендантові Турчанінову. У 1872  році новий власник — князь Горчаков  побудував винокурний завод.

XХ ст.

У 1912 р. його маєток купив розбагатілий німець Гербель. 

Отже, підсумуємо:

15 століття – Станіслав Юрша,  Олехно Монвид-Дорогостайський;

16 століття  –  Ян Дорогостайський, Януш Острозький, Анджей Фірлей;

17 століття – Йоахім Тарновський, Антон Жданович;

18 століття: Константій Мокієвський, комендант Черсич, Дмитро Голіцин;

19 століття – губернатор Бердяєв, комендант Турчанінов, князь Горчаков;

20 століття – купець Гербель.

Comments: