Старожили розповіли про обухівську криницю з "живою водою"

06/08/2017

53В Старому Обухові є своя "священна криниця".  Про це йдеться у статті "ОБУХІВСЬКЕ ДИВО В ПАНСЬКОМУ ЯРУ" на шпальтах Народної Ради Обухова.

 ***

Всевишній створив природу, живі істоти, Всесвіт, наш внутрішній світ. Ніякій людині це не під силу. Все творилося для любові і процвітання, але ми, люди, ніколи не хочемо розгледіти Божі дари і добрі наміри.

77e3798bb9782084333898c5f75d9aab_XLЯ, Єфросинія Антонівна Шпак, маю поважний вік і хочу засвідчити Господні дива, про які чула від старожилів та й сама не раз була їх свідком. В Обухові є чудодійна капличка для тих, хто з вірою Божою в щирім серці з неї набирає воду. Знаходиться вона у Панському яру, навпроти радгоспної тракторної бригади, де комплекс був.

Щороку у десяту п’ятницю після Великодня її освячують. Пам’ятаю із дитинства, тоді був хресний хід на чолі з отцем Афанасієм із Свято-Михайлівської церкви, що на автостанції. Починали із освячення Ракової криниці поблизу церкви, потім - Колошиної (на самому березі по вул. Пушкіна), а тоді освячували криницю в Мазиковщині. На жаль, останню радгосп закидав і поставив очисні споруди (на Яблуневому навпроти аптеки). У ній була добренна цілюща вода. А далі йшла юрба людей до Панського яру. Не тільки в десяту п’ятницю проводили цей обряд, бувало і в посушливе літо, і на Григорія 6 травня. Молилися, дбали про врожай.

 Розказувала мені свекруха Євдокія Іванівна Шпак (1887-1974). У селі Красному під Обуховом жила багатюща сім’я. А була у них одна-єдина доросла дочка, носила червоне гарне намисто, але чогось потеряла ум. Куди тільки не кидалися батьки та вже й змирилися. Вона часто залишалася сама дома. А то якось зникла аж на три дні. Може, вже й оплакали її батьки. Аж раптом приходить дочка додому сама – весела, при ясному розумі. І розказує: йшла полем і зустріла старця. Він узяв за руку і повів до кринички. Загадав помолитися і вмитися водою – чистою, як шкло, що й дно було видно. Вона все так і зробила. Коли нахилялася до води, намисто спало із шиї. Оглянулася, а той старець хтозна де й дівся. Батьківської радості не було меж, дякували Богу, молилися, сіли на воза та й поїхали до тої кринички. Дорогу показувала сама дочка. Переконалися, що намисто таки справді лежить на дні. І з собою набрали цілющої води. Той чоловік зразу ж поставив хрест біля кринички, зробив капличку, поставив лампадку.  Все село дивувалося такому зціленню. Казали, що то сам Микола-угодник явився дівчині. Люди повісили ікони на хрест. А то ще свекруха повідала, що на Куликівці (за старим базаром) жив чоловік, а поле держав над самою капличкою. Послав сина років 11-12 щось заволочити на полі. Той попрацював, замучила спрага, напився води і піддався дитячим пустощам: проколов на іконі очі Миколі-угоднику та й враз осліп. В розпачі, в сльозах підліток не тямив, що робити. Кінь, прив’язаний до воза, почав іржать. От він навпомацки якось добрався до воза, запряг коня і той довіз його додому. Про цей випадок усі тоді в Обухові налякано говорили.

Люди із усіх окружних сіл приходили зцілятися, молилися біля каплички, набирали воду, омивали усе тіло, обо’язково одіж старий скидали в лози, а вдягали чистий. Оздоровлені поверталися додому.

Люди дуже почитали хресний хід до каплички, готувалися заздалегідь. До хати діда Конона Назаренка на вул. Садовій зносили харчі. Баба Хотинка (прикульгувала), обходила по хатах, збирала харчі, а хто давав і гроші. Ця баба до війни в колгоспі при Жевазі пекла хліб. Святковий обід багато жінок готували. Баба Ольга (Культищиха) – пиріжки в неї гарні вдавалися. Антонина Федоран з дочкою Галиною, Галька (Миколина) Тільна, Нінка Назаренко (Григорша), та багато їх куховарило. Жінка діда Конона Назаренка варила великі чавуни печені, капусняку. А тоді несли полем до каплички. Пам’ятаю, як Фенька (Пилипова) Федоран понасипає повні відра капусняку – на коромисло і гайда полями. Усі, хто приходив, ще щось приносив із харчів. Обідали на горбочку прямо на ряднах. Кликали до обіду і трактористів, які працювали на полі.

Пригадую на десяту п’ятницю гостей багато було із Германівки,  Слобідки, Деремезни, Григорівки. Баба Ольга Іщенко (Мурджиха) знала, що народилася на десяту п’ятницю, тож гостинно завжди приймала людей, які йшли крізь двір, перепочивали в неї і йшли далі з цілющою водою.

Багато було свідчень різних людей. Наталя Минівна Циганок з дитинства згадувала, як дітьми сиділи на печі. А батько до хати приїхав із якимсь дядьком і довго гомоніли. Діти підслухали, як той дядько із Слобідки, в якого була дочка незряча, привіз із батьком Миною її возом до каплиці опівночі. І там залишили її саму. Як підказали мудрі люди, їй треба було помолитися з вірою, роздягнутися, омитися і одягнутися в чистий одяг. Батько Мина розказував, як вони довго чекали на возі у полі, вже й переживати почали, коли почули, як погукала дівчина: «Тату, тату, я бачу!» То вже ми вмивалися слізьми радості.

Люди постійно доглядали капличку – хто як міг. Гаврило Назаренко (Сліпаковий) вирізав у землі хрест, залив його бетоном і бетонні кільця, згуртував хлопців. Пилип Олексійович Федоран на возі перевіз до каплички і встановили там бетонний хрест і кільця. Про них і в газеті тоді написали.

Вірю, що хтось іще згадає і доповнить мої розповіді. Добре було б, якби цю капличку ще краще облагородити.  Та й рівненьку доріжку викласти, щоб нам, стареньким, впевненіше ходити до неї. А, може, і молодь навернулася б. Яка ж там природа – рай та і годі! А по весні солов`іні пісні, аромати цвітіння заворожують душу. Отам – істина долі, а не у гральних автоматах чи в барах, де гине молодь, рушаться сім`ї, ллються материнські сльози. То, може, гуртом подбаємо і збережемо Божий дар для нас же самих і здорового майбутнього.

З кн. Наталі Любиченко «Спогади, навіяні вітряками»