Громада

Чому кандидати вважають нас “лохами”?

2029198Я завжди притримувався позиції, згідно з якою нормальний кандидат в депутати має займатися громадською, соціальною, або іншою, суспільно-корисною роботою 4 роки поспіль, по всьому периметру свого виборчого округу.

Не раз на 4 роки, акурат перед виборами. Не “обіцянками-цяцянками”, нічим і ніким не підтвердженими посулами, суть популізмом.

Подібну точку зору нещодавно висловив “головний львівський ліберал” Остап Дроздов на сторінці в своєму ФБ.

Для повноти картинки наведемо його думки в повному обсязі.

На моїй пам’яті це перші вибори, на яких узагалі нема за кого голосувати.

Партійні списки – це ще півбіди. Вибираючи між ними, принаймні можна компромісити між тими, хто подобається, і тими, хто перемішався з тими, хто подобається.

А от мажоритарка – це повний аут. Рівень – нижче середнього. Як не фріки, то вискочки. На кожному окрузі. Або хворобливо-амбітні, або ніякі. Висуванці партій не витримують жодної критики. Це або люди, в яких горить маніякальне бажання нарешті омандатитись, або молодняк 23-27 років, який є відверто слабенький і тягне на рівень селищної ради. Про старих мастадонтів-важковаговиків я взагалі мовчу. А от особливо лякає молодняк. Його апетит до ймовірного збагачення просто зашкалює. Я ще такого не зустрічав – щоб учорашні учасники Майдану так панічно вимріювали свою персональну розкіш та статусність. Це в них на рівні підсвідомої екзальтації. У цьому є щось глибоко перверзійне. Воно лізе з усіх дір.

Мені здається, що все це – тупик мажоритарки. Вона просто не має сенсу. Через неї партії добирають своїх кнопкодавів для майбутньої провладної більшості. Тому я не здивуюся, що 26 жовтня в нас буде рекордна кількість зіпсутих бюлетенів, розмальованих поганими словами. Реально нема за кого голосувати. Нема за кого – і все.

Політика змаліла остаточно. Це буде парламент змалілих, дрібних політиків. Яких обрали ті, що вважають себе великими. Люди щодня роблять великі вчинки – але проголосують за явний відстій. На кожному окрузі. Немає прямого зв’язку між громадянською свідомістю і голосуванням. Узагалі немає цього зв’язку. І тому я сприймаю ці вибори як ще одну фазу неминучої деградації політики. І виборці беруть участь у цьому – в ролі каталізатора. Обираючи мізерію, пересічних і непримітних кандидатів, невиразних чи навпаки самовпевнених, – насправді занижується планка. Обираючи гірших, виборці позбавляють депутатів особливого блиску й культу.

Плюнути на майбутній парламент буде раз плюнути. Що й треба було довести“.

Сьогодні нам принесли агітацію від представника “Батьківщини” пана Веремейчика.

Добре, ти не з Обухова. Для мене, прихильника муніципалізма, любителя Букчина і фаната серіалу “Босс” це мінус. Епік фейл. Менше з тим.

Відкриваю інформаційний бюлетень обласного відділення “Батьківщини”. Іншого у кандадата немає. Що там пишуть про Обухів? Добре – 94 округ? Нічого.

Ти балотуєшся з претензією на право представляти нас у вищому законодавчому органі. Зроби зусилля, раз, не п’ять – замов соціологію, склади “паспорт” округу, визнач проблематику. Будь в курсі, пропонуй рішення нам, не собі. Я хочу і маю право знати, що ти пропонуєш для мого міста і району.

Звичайно, легше “замазати базар” голими словами, характерними для представників не лише “Батьківщини”.

Це представники нової, пост-майданівської генерації віповідальних політиків?

Ні.

Хочу я бути лохом, який витягує з мішка ідентичні, нічим не підкріплені, віртуальні грона обіцянок?

Ні.

Тільки тому, що країні потрібна легітимна влада? Яка показала себе в ситуації з Кримом і Донбасом як імпотент під час шлюбної ночі?

Наречена є, “віагри” немає. З кандидатами так само. Можливість “пропетляти” суспільними очікуваннями є, пропозицій – немає.

І насамкінець.

Обухів знову на периферії реформування суспільства. Його фарширують технічними кандидатами, “парашутистами” і “бувшими”.

Я віддав би голос за свого, волонтера чи активіста Майдана.

Всі інші хай горять у пеклі.

 

 

Загрузка...