02/02/2015

dfc76b55d2e30571d53fb765102592a3Малі культи – одне з моїх хоббі. Тим більше місцеві, народно-православні, ренесансні, латентні і головне – існуючі. Не закутані в хламиди чужих вірувань або вивчені в інтернеті чи бібліотеці.

Парадокс полягає в тому, що ми знаємо – вони є. Вони теж не криються, більше того, статус «відьми» часто передбачає певні процедурні особливості спілкування з соціумом.

Я кажу про справжніх, з хвостиком чи без, вроджених чи навчених. Не з «Битви екстрасенсів» і тому подібної медіа-вірусної локшини.

Рідне місто. Відголоски про його містерії вряди-годи потрапляють до нашої уваги.

4ef03cf84d8baf10b8efa96fbaa14f8d

Для затравки ситуації варто відзначити, що з Обухова був засновник найбільшої масонської ложі «Три колони». На його території були дві синагоги, а значить і посвячені в таємниці Кабали. В лісі біля 3-ї школи є місце під назвою «Відьмин лог». Втім, «місця сили» Обухівського краю це дещо інша тема. Зупинимося на «людях і казках». Тим більше, що в даному випадку вони співпадають.

Відьма – одночасно людина і казка.

Ми не знаємо літали вони на Лису гору на Видубичах чи кантувалися на Дівич-горі в Трипіллі.

Остання відома старою назвою «лиса» і була відома як прихисток «жіночого культу» ще на початку тисячоліття. Принаймні, на цьому наполягають археологічні розкопки.

0235f0eeee88

Отже, на моїй біографічній низці є три бусинки, які так чи інакше пов’язані з темою:

1. 16 років. По суботам всі їздять на курси у ВУЗи. Я хожу додому через гору в бік ТУСМа. Погожий, здається весняний день. Поволі чимчикую під гору, курю свій «біломор», грію на сонці щойно поголену (на спір чи шо) голову. Попереду тулить огрядна бабуська з величезним клумаком якогось добра. Чом не помогти? «Стрела», простіше кажучи «попойка» ввечері, уроки вчити не треба. Відтак часу – добіса.

Цікавлюся, беру, несу. Виявляється їй в Дерев’яну. Йдемо, гомонимо ні про шо. Її дід, старезний кацап-приймак душевно пропонує хряпнути самогону. Я не проти. Раз-два-три… чотири-п’ять ми не хочемо бухать. Сідаємо на осонні, куримо. Вже весела бабця кружляє довкола нас і розповідає про злісну відьму, яка живе поруч.

Я, як всякий саморобний «хвахівець» з містичного поволі розпитую обставини конфлікту. Та заходить до комори і за мить виносить дивний, розписаний, м'яко кажучи, «нестандартною російською» (зі значними помилками) зіжмаканий аркуш паперу.

Його зміст зараз не згадаєш. Наче в тумані йшлося про якихось тварин. По формі схоже на прокляття. Чорна, жирна паста, з перекресленнями і тд.

З іншого боку нічого особливого. Наприкінці 20 століття в селі біля Києва важко чекати на рідкісне середньовічне чорнокнижне видання або хоча би покреслену рунами кору. Українська традиція залишилася на рівні так званої «симптоматичної магії» часів свого постРенесансного розквіту.

На відміну від західної традиції на неї майже не вплинули Кабала і супровідна їй демонологія. Українські босоркані далекі від теургічної роботи з духами і демонами. Їхня традиція ховається в глибині язичницьких віків і, не зважаючи на християнське оздоблення максимально заточена на природу з її боротьбою за існування. Звідси нескладні потреби і такі самі результати: зіпсувати корову або дитину, максимум заговорити на смерть. Злітати на Лису гору на шашлики, гарненько гульнути в жіночому товаристві, здоїти худобу або кішкою проїхатися на п’яному сусіду…

Не зрозуміло, чому притамана численним єврейським громадам кабалістична традиція знайшла своїх послідовників у міській культурі Західної Європи, тоді як до Києва у дещо урізаній формі вона потрапила значно пізніше, після Просвітництва разом з масонами.

490b60642ef298f8e64da8cf305e166d

…Сонечко світить, цигарка тліє. Бабка скаче, дід шось говорить, я роблю вигляд що читаю. Раптом ситуація міняється і один момент довкола западає тиша. Піднімаю очі і зустрічаюся поглядом з древньою, стереотипно це чи ні – злою на вигляд старухою з ледве не жовтими очима. Пізніше я лише раз переживав схожий стан. Ймовірно, те саме відчуває жаба, яка під поглядом вужа сама лізе йому до рота. Неймовірний тваринний жах, найпростішим і абосолютно неточним поясненням якого є вислів «душа в п’ятках». Ти сидиш наче на палі, не можеш поворухнутися, сказати, встати. Так триває невизначений період часу.

Не пам’ятаю, як розплутався вузлик. Ввечері приїхали хлопці і ми довго, по-дитячому безпосередньо і жваво пили горілку і розповідали страшні історії. Більшість побрехеньок, одна з життя. Моя.

2. Дві наступні історії не мої, тому передам коротко і в загальних рисах.

Першу мені розповідав знайомий багатьом банщик, трохи збитий на жінках і власній вірі у свої «православні сили» Валера. Високий чоловік з чи то попівською, чи фавнівською бородою часто годував мене оповідками про місцевих відьом, яких, за його словами в Обухові вистачає. Традиційне місце, за його словами Ранковий ринок. Часто-густо, казав Валера «мені звонили посеред ночі і питали чи ще живий». Інвольтації, якими його пробували вбити не діяли. Причиною цього, на його думку, були особливі стосунки персонажа з богом.

fe7a04b91394791e01d88604c946ea66

 3. Останню історію я почув відносно нещодавно. За словами знайомої свого часу вона спілкувалася з тітонькою, якій помираюча відьма «передала силу». Остання лежить в області того, що Кастанеда називав «наміром» - певної здатності до інтуїтивних рішень і вольових зусиль. Ніяких знань в області слів чи трав вона не передбачала. Ймовірно, новонавернена мала опановувати їх сама.

Цікавим у розповіді були дві речі. Перша – це засвідчений факт «передачі», явище часте і маловивчене. По пам’яті - ним користуються учителі дзену і суфійські майстри. Передача певної духовної субстанції, відомої як «сила» не рідкісна для багатьох релігій Правої руки і їх антиподів.

Друга – ініціація, тобто, «посвячення». Воно складалося з кількох частин, серед яких точно був променад по нічним перехрестям і виколювання очей живій тварині. Третього не пам’ятаю. Оповідачка відзначила, що бажання “відьмувати» у неї не було. Щось тягнуло, смоктало наче глист з середини і в підсумку вивело її на стежку обухівської традиції.

171278987

Наше місто, як і всякий перефарбований з жінки на чоловіка (Лукавиця (жін.) – Обухів (чол.) гермафродит цікаве на споді. За лаштунками його одягу криються невидимі краєзнавцям і перехожим органи. Свого часу Єшкілєв розповідав про явище «відьмократії» у Карпатах. Соціологічно не підтверджене, воно лежить на денці його тверджень, як озеро у гірській долині.

За словами одного з найцікавіших сучасних фантастів в Карпатах є цілі села, якими паралельно з головою сільради і священником керують місцеві «бабуськи». Подейкують, такі села оминають навіть цигани.

Всі чули про обухівських знахарок, які лікують ушкоджені кістки. Майже ніхто про останніх "знавців слів". Хочеться вірити, що вони ще є. А відтак місцева магічна традиція виживе в цей скрутний для всіх час.

Обухівська культура це не лише пиво на "Парапеті".