Ми продовжуємо збирати казки і легенди Обухівщини. Перша серед них - адаптована до місцевих реалій, переспівана казка про Змія.
Ця дуже схожа на вітчизняний мотив "Алі-баби" - ті ж розбійники, скарби, печери, апокрифічний Бог з його язичницькою карою тощо. Виявляється, все трошки складніше. І ось чому.
... Обухів і околиці розміщені в долині двох, колись повноводніших річок: Кобринки (Лукавиці) і Красної. Місцевість - поритий глибокими ярами, балками і байраками лісостеп вінчають залишки Змієвих валів (а саме ними однозначно є пагорб з легенди про печеру нижче) і стрімкі тераси Обухівського плато над промзоною Стугни. Близько, на відстані денного переходу звіринецькі, лисогірські, києво-печерські і тобі подібні, схимницькі прихистки бажаючих "спастися" у Києві.
Час від часу в Обухові говорять про величезні (повторюється нижчевказаний мотив з возом) печери в пагорбах над промзоною; підземні тонелі від Нещерівської церкви до Стугни і так далі і тому подібне. Досі вони не зафіксовані: ні археологами, ні внаслідок необачної господарської діяльності.
Але, вони є - в казках нашого люду, легендах Обухівського краю. Доказ того, що якщо довго ритися в кишені завжди знайдеш дріб'язок нижче. Це історія поетки Тетяни Царенко, розказана нею на сторінках нарису з с.історії Першого Травня (Ю. К. Домотенко, "За Стугною, за рікою", Київ, 2007).
...На краю села, з боку хутора Шевченкового (колись він звався Підвалок), розкинувся каскад пагорбів, на яких, мабуть, і тепер полюбляють зустрічатися закохані. Про один з тих пагорбів, що зветься Шиловаха, колись я почула бентежну легенду.
Вона повідала, що назва цього пагорба буцімто пішла від тутешнього розбійника Шиловахи, який ще давним-давно зі своєю ватагою грабував на дорозі, що вела до Києва, багатих людей та купців.
Награбоване Шиловаха не роздавав бідним і знедоленим, а звозив у печеру на тому пагорбі. Печера мала такі розміри, що розбійники заїзджали в неї возами, навантаженими золотом і коштовностями.
Орудувала ватага довгі роки, ніхто не міг її приборкати - хитрим був Шиловаха. Та, зрештою, увірвався терпець у самого Бога: одного разу, заїхавши в печеру з грабунками, Шиловаха залишився там навіки - плавун в одну мить загорнув печеру з розбійниками і їхніми скарбами.
Відтоді ту місцину називають Шиловахою. А молоді закохані, які там бувають, кажуть, що літніми ранками за мить до східсонця над пагорбом іноді мерехтить якйсь ореол - то випромінюється з підземелля награбоване золото. І якщо котрійсь парі випаде побачити те сяйво - весь вік проживе вона у грошах...