Загрузка...
АВТОШКОЛА-ЦЕНТР / Культура

Духи, що живуть на вершині Обухова

1-FUiQNJhx0lNjC5yR_CaY3g

Чесно кажучи, я не дійшов до місця призначення. Погода не зволили, сили волі не стало. Нижній текст – неповноцінний, це чорновик, до якого будуть заноситися зміни в структурі об’єкту, зокрема, нові світлини тощо. Ми складатимемо його, попередні і наступні фото-звіти на платформі medium-а, в окремому обухівському краєзнавчому додатку під робочою назвою “Шабат і шабаш” (вся нечисть обухівської ночі в одному купе).

***

Наші предки знали таємниці священної тріади: камінь-джерело-дерево. В Обухові їх вже немає. Причин цьому кілька.

По-перше, вказаний вище сакральний комплекс притаманний Поліссю, а відтак північній Київщині.

По-друге, орієнтовно до початку 20 століття всі священні гаї були зрізані, камені довкола Києва розтягнуті на фундаменти, лишилися криниці. Біля Обухова це Володимирова криниця, у “Жовтні” є дуб Грюнвальда.

По-третє, ландшафт. Південна Київщина, вона ж Середнє Подніпров’я, частина легендарного “Київського трикутника” відноситься до лісостепу. Для останнього характерні яри, балки, байраки, долини, пагорби, кургани. На них жили і молилися, частина з них до цих пір несе відбиток сакрального. Найвища точка Обухова, відома ще з польських часів, як Вершина — одна з них.

Історія Педини

1-jN9YCoxKNiiu6twSsVrs6g

Це карта орієнтовно 17 століття. На ній топонім Вершина фігурує в статусі поселення, швидше за все хутора. Неподалік розміщені такі самі Обухів і Лукавиця. Приблизно після 1600 року вся долина Кобрини і частина сіл біля неї стають Обуховом. Географічно, на сході лежить чаша тоді повноводної Лукавиці (Кобрини), з півночі і півдня поселення захищене глибокими яругами (сучасні вул. Франка та Гайдамацька), на заході (перед долиною річки Красна, Трипілля) — відтинок вже неіснуючого Змієвого валу, на карті позначений як Довгий.

Свого часу директор Обухівського краєзнавчого музею Юрій Домотенко стверджував, що на горі колись жили люди і була фортеця. Ймовірно, він повторює історію, яку наводить натуралізований французський дослідник-етнограф де ля Фліз. В свою чергу, той посилається на старих людей, згідно з якими на Вершині була фортеця. Він же вказує на типову для цієї ситуації, можливо, атавімістичну назву однієї з 5-и (на той час, прим.авт.) обухівських гір — Городок. Відтак, гіпотетично на місці сучасної Педини могло бути одне з перших поселень, пізніше його укріплена частина. Цьому сприяв як природній (урвища з 3-х боків) так і штучний ландшафт (захисний вал) з четвертого.

Років за 100 ситуація міняється. Схоже, що разом з фортецею зникає і назва. Люди освоюють байраки довкола і остаточно колонізують Обухівську долину, зокрема, її надзвичайно зручну частину — прямо під горою, поблизу річки. Один з них, козак на ймення Педин монополізує місцевість, яка під час (чи після?) смерті починає називатися ПЕдиною (від чиєю?). Сучасна ж назва з наголосом на другий склад, швидше за все адаптована то російської.

Обухів, ярмаркове містечко, густо заселяли ремісники: жили вони на Драній горі (Зеленому гаю), в урочищі Погана Товарина, більшість же — навколо найвищою гори Педини. Старожили розповідають, що ця гора дістала назву від імені козака Педина.Після того, як у 1765 році Катерина II зліквідувала Січ, січовик Педин прибився до Обухова і оселився біля підніжжя гори. Після смерті козака його було поховано на верхівці гори і на могилі поставлено дубового хреста, що простояв півтора століття. Гора стала зватися Пединою.

А в 1936 році, коли войовничі атеїсти руйнували Свято-Воскресенську церкву в центрі Обухова, заодно зрубали і спалили хреста на Педині.

В 1991 році місцеві рухівці відновили пам’ятку: на місці оховання козака Педина насипали курган і на ньому поставили різбленого дубового хреста, що стоїть і зараз”.

Ю.К. Домотенко, “Обухів”, 2007, ст.29

Вже в 20-му столітті, в її другій частині, гора була вільною від насаджень, лисою, як казали тоді і кажуть зараз. Приблизно в 70-х відбулося її заліснення. Що стало причиною, тодішні піонери — теперішні наші інформатори не знають. Можливо, її “лисина” різала очі місцевій партноменклатурі в міському партії, вірогідно — гірська глина мала здатність до осунення, чому не в останню чергу сприяв мастштабний видубуток глини з кар’єру в горі.

В кожному разі історична Вершина мала кілька, зараз вже втрачених ознак:

  1. Територія. Позбавте її лісу і розширте на територію кар’єру і ставка-відстійника “Фейхоа”, до Кобрини включно. Тоді це був величезний, акуратний, придатний до життя, зручний у всіх відношеннях пагорб.

  2. Призначення. Фортеця, або інша укріплена частина місцевих поселень не могла не відігравати адміністративних функцій. Гіпотетично саме вона керувала складною системою як мінімум, пристугнянських хуторів.

Топографія Гори

1-RnPZIPTq8KR_2gv1DqzhgQ

Мешканці Обухова переконані, що Педина — це чиста від лісу, порівняно невелика частина пагорба на містом. Її відзнака — хрест, котрий вже зо два десятиліття майорить над містом. Разом з тим, геологічно все трошки складніше. На цій та нижній картах видно,“рибу” — зафарбовану хлорофілом лісостепової рослинності органічну, клиноподібну частина плато, накінечник котрої ми називаємо Пединою. Її початок, поле біля біля кутка “Пеньки” — верхньої частини вулиці Франка (колишній Фабричний узвіз). З одного боку вона обмежена нею, з іншого — Гайдамацькою.

1-fcEN9pEL2h88JY6ZMFo0Jg

До Педини ведуть кілька шляхів:

  1. з мікрорайону ТУСМ-8;

  2. з Центру (підйом на гору з вулиці 8 березня);

  3. з Автошколи. В цьому випадку шлях лежить через розриту, зруйовану, історичну частину гори, яку такою вже і не вважають.

Сучасний стан

Сучасна Педина — порівняно невеликий клаптик степової рослинності. Центральна частина замощена курганом з хрестом, чию символіку кожен трактує по-своєму. Згідно з легендою, тут був похований козак Педин. За словами все того ж Домотенка ще за радянських часів тут були 1 велика (“доросла”) і 2 маленькі (“дитячі”) могили. Напроти Педини височіє ще одна історична гора — Драна. Некрополь на ній наводить на гіпотезу про можливість існування його “дзеркальної” частини на Педині. Разом з тим, відмітимо, що ні залишків городища, ні великої кількості поховань в історичній частині Педини не відмічено. Це ставить під сумнів, а точніше автоматичнно переводть в категорію гіпотези всі наші роздуми про поселення на горі.

Відзначену нами територію можна поділити на дві, цілком відмінні частини.

1. Материкова, степова. Позбавлена високої рослинності, потроху забудовується, розбита під городи.

2. Власне Педина — декоративне вістря клиноподібної степової врізки. Біля його “горла” і на самій вершині відпочивають місцеві, часто не обтяжені культурним бекграундом, відомі як “жлоби” або “лушпайники”. Їх галас заглушає шум трав і шепіт дерев; по собі лишають пластик і недоїдки.

Душі похованих і місцеві елементалі (природні духи) чекають на оформлення культурно-історичного статусу місцини, її очистку і догляд. Їх підтримує сама Педина – втілений в назві “господар гори” (чоловічий за походженням, жіночий за назвою, невідомий за суттю).

Протилежної позиції притримуються депутати обухівської міськради, яких тішить відсутність пам’ятників старовини. Принцип їх міркувань простий: немає об’єктів — немає видатків з міського бюджету.

Разом з тим, Педина — це наша Тотоха, наша Перкалаба і наш Сіон, занедбаний як ззовні (на горі), так і всередині (в душі). Він може стати місцем відпочинку, ритуальним майданчиком, дослідницькою лабораторією, полотном художника і центральним туристичним об’єктом міста. Колись.

Місце сили

1-2Yinn5CWWFLiMFxDSSqj0gСірі тони, чорні ворони, голодні вовки. Втомлений бандурист на картині, чим не Обух на вершині Педини років зо 500 тому?

Все свідчить про дотичність подібної аналогії.

Обух. Легендарний мешканець порожнього хутора. На картині він сидить на найвищій, «лисій», а значить містичній горі краю. Він спочиває або медитує. Декорації місцевості вказують на друге, занадто багато натяків на приховане розмістив автор.

Розмотаємо невидимий клубок його алюзій, вузлик за вузликом.

  • Козак на вершині пагорба або гори. Його тіло розслаблене, його очі прикриті. Подібними техніками займалися скандинавські шамани «віткі». Медитація на горі, могильнику, кургані чи в іншому «місці сили» називалася «утесете». Вона приносила відповіді у вигляді образів. За формою «утесете» нагадувала (чи була) класичною шаманською мандрівкою в інший світ.

  • Він дивиться вниз, в область пупка. В містичному відтинку православ’я — ісихазмі, зі схожої пози користали у практиці так званої “молитви сердця». Під час неї діафрагма опускається і створює сильний тиск на черевну порожнину. При цьому медитуючий безперестанно читає «Ісусову молитву». Результат — так звані «фаворські вогні», християнський аналог буддійського просвітлінння. Саме їх «бачив» Христос на горі Фавор.

  • Представники однієї, вже зниклої дзенівської секти грали на сякухаті — спеціальній бамбуковій флейті. На відміну від інших напрямків медитації, в цій школі музика мала роль “реперної точки зосередження”. Аналогічними властивостями володіла сірінга — флейта Пана, шаманські дримби, варгани, діджеріду тощо. В українській лісостеповій традиції грали на бандурі. Часто, послухати сліпого співця збиралися не лише люди, тварини, але, і зачарована звуками, нечисть. Згідно з кодифікаціями так званої «чоловічої магії» бандурист грав роль посередника між Яв’ю і Прав’ю, Верхнім і Нижнім. Жебрак за професією — шаман за покликанням, позбавлений візуального контакту зі світлом бандурист весь час дріботів на межі прихованих від обивателя, світів.

  • Він сидить спиною до боввана. Тісний контакт головної, спинної чакри резонує з енергетичними ритмами старого, скіфського чи половецького ідола. Християнізований в межах народного православ’я він століттями допомагає місцевим з дощем, хворобачками і дрібним фартом. Вдень до нього йдуть з хрестом і нехитрими підношеннями, вночі прилітають на мітлах і стрибають в шалених хороводах. Часто це одні і ті самі молодиці в навколишніх сіл і хуторів. Тихі вдень вони стають самими собою з повним місяцем і лоскотом витоптаної босими ногами трави.

  • Позаду грунтуються два ворони: Хугін («думає») і Мунін («пам’ятає»).Учень Фрейда, Карл Юнг вважав їх архетипами «свідомого» і «підсвідомого». Вони сидять на плечах Одіна під час банкетів у Вальгаллі і діляться зібраними по світу плітками. Вони старі, як Гері і Фрекі — вовки Одіна (на передньому плані). Відзначимо, що аналогічні пси були у Перуна.

Що стосується самого Одіна, він мав одне око (друге віддав за мудрість). 9 днів висів на дереві задля мистецтва рун. Яшкався з воронами і вовками. Любив алкоголь і зосередження. Жив в Асгарді, в той час як носії віри в нього готи кілька століть поспіль панували на наших теренах. За однією з версій десь тут міг знаходитися їх легендарний Археймар — столиця Данапрштадту (Київ, Білогородка…).

Проблема з зором, любов до курганів, фауна і флора роблять уявного Обуха полегшеним варіантом архетипового бога. У германців це Одін, слов’ян — Велес, еллінів — Гермес, єгиптян — Тот. Згодом образ бога, що помирає і народжується еволюціонує і набуде рис Адоніса, Мітри, Христа, але це інші казки інших народів. Частина з них стане нашими. Втім, образ мандрівного мага, козака-характерника, сліпого бандуриста як полегшена версія повноцінного божества ніколи не зникав з української езотеричної традиції.

Хто знає, ким був колонізатор лукавицьких лісів і пристугнянських лугів, сусід кабанам і друг вовкам, відомий під позивним «Обух»?

Хто жив, молився чи вмирав на легендарній Педині і які секрети історії нашої малої батьківщини ховають її схили?

Де танцюють місцеві відьми і чому до Педини не заростає народна стежка: діти, містики, алкоголіки і інші святі люди хто частіше, хто рідше дивляться з її вершини на Обухів.

І лише одиниці розуміють, що в цей самий час “дух гори” дивиться на тебе.

Обух і Лукавиця. Права сторона міста (від Кобрини) і ліва. Чоловіча і жіноча.

Місячними ночами вони танцюють на залитій місячним світлом вершині Педини і лише середній син корінної обухівської мами може побачити їх тіні.

Copyright © 2016 — Хроніки міста Обухова

З повноекранною версією можна ознайомитися за посиланням

Духи, що живуть на вершині Обухова.

Загрузка...
Tags: , , , , , , ,

Comments: