Загрузка...
ГЕРМАНІВКА-МАТЯШІВКА / Культура

Євреї Обухівщини – Германівський кагал (недописана історієї однієї громади)

nlklkСьогодні ШабаТ. ШабаШ – завтра. Відтак ми продовжуємо наші хай кабінетні, дослідження історії єврейської громади Обухівщини, за територіальної ознакою – кагалу. Сьогодні Вашій увазі пропонується історія євреїв Германівки – одного з найбільших селищ району. Джерело: Анатолій Шафаренко, “Германівка – мій вічний дивокрай”, розділ “Євреї Германівського кагалу”, Обухів, 2008 рік). Наша версія – скорочена, витяжка з розмитого “водою” берега авторського тексту. До слова – він без кінця, глава як починається, так і обривається.

***

אַ מענטש איז װי אַ סטאָליער – הײַנט לעבט ער, מאָרגן שטאַרבט ער (A menč iz vi a stoljerhajnt lebt er, morgn štarbt er) – людина, як столяр – сьогодні живе, завтра помирає. Ця приказка на їдиш досить повноцінно демонструє історичний демонтаж етнічних громад Обухівщини протягом 20 століття. Євреїв, перш за все. За словами все того ж Шафаренка сьогодні в Германівці їх лише 2.

За проживання великої кількості євреїв у наших краях маємо відомості ще до Хмельниччини. Під час української революції (1648-1654 рр.), а потім і громадянської війни, євреї змушені були покинути їх. Їдучи на запрошення царя Олексія Михайловича в Московщину, антіохський патріарх Макарій із сином, архідияконом Павлом Алепським, 6 липня 1654 року зупинявся в Трипіллі. Детально описуючи Трипільський замок, Павло Алепський зробив і такий запис:

Нам розповідали в цьому городі (Триполісі), що коли з’явився Хмель, і, очистивши землю від багатьох тисяч євреїв, прийшов у цю місцевість, то всі євреї, їхні багачі й вельможі, зібрались і пішли у замок по імені Тультин (Тульчин) із своїм майном і багатством…

Скільки євреїв тоді евакуювалось з Трипілля, Германівки, Обухова – невідомо. Не спостерігалось їх повернення і в пізніші часи: міжусобними війнами та інтервенціями в другій половині XVII ст. край був доведений до повного спустошення. Поява євреїв засвідчується аж тільки на початку XVIII ст.; у згадці року 1713-го знаходимо, що в гайдамацькій ватазі якогось Ілька Ледовського, що діяла в Германівському довкіллі, були євреї-вихрести. В рік заснування окремого Германівського старостинства (1724) в його володільця Каєтана Тарновського фактором (постачальником) служив якийсь “жид Шмир”. Зі скарги орендаря І. Олександренка бачимо, що цей фактор був боржником:

…в 1736 г. оного же Кайтана фактор его жид Шмир по облику взял у меня 459 рублев…

Поступово в другій половині XVIII ст. містечко  Германівка стає  центром  єврейської округи-кагалу,  яка об’єднувала одноплемінців сіл Германівської Слободи, Вільшанки, Мирівки, Семенівки, Василіва, Макіївки, Яцьок, Перегонівки, Гороховатки, Жидівських Ставів, Кагарлика, Янівки, Слободи Кагарлицької та корчми “Митниця”. За тодішніми переписами в м.Германівці 1765 р. рахувалося 33 євреї чоловічої статі, 1775 р. – 10 (у кагалі – 112), 1778 року-20 (у кагалі- 137). В 1778 році євреї держали в містечку корчму, а до кагалу долучилися села Деремезна, Гусачівка, Занудівка, нова слобода Саворовська.

oldtown

Кількість євреїв у Германівці була тоді значно менша порівняно із середньою цифрою їхнього розселення на Правобережжі, а також і в Київському повіті, що пояснюється знаходженням містечка на самому польсько-російському кордоні. Зазвичай євреї селилися в обжитих, затишних, вигідних для “ганделю” місцях, а Германівка хоч і знаходилася на жвавому місці, але в її тодішньому побуті було забагато “сваволенства”, зв’язаного з кордоном. Не прибавилося єврейського населення в містечку і тоді, коли кордон зліквідувався (1796 р.). Сталося це, коли Германівці статус ярмаркового містечка надано було офіційно (1834 р.). Принадили євреїв у наші краї ярмарки – германівські, трипільські, обухівські. Ареал їхнього розселення обійняв усі закутки Обухівщини і Трипільщини. В 1837 р. в Германівці мешкало вже 127 євреїв.

Крім основною свого промислу – торгівлі, євреї мали й інші заняття. 1839 року згадується лікар-єврей Гірша.

Германівський маєток, що належав чотирьом землевласникам, на початку XX ст. опинився в посесії орендного товариства Григорівського цукрового заводу. Орендував цукроварню купець 1-ї гільдії, єврей за походженням, Йона Зайцев.

У другій половині XIX ст. в міру того, як піднімався престиж германівських ярмарків, містечко масово заселяли євреї, кількісно майже зрівнюючись із місцевим населенням. У 1887 році тут було 752 мешканці єврейського походження, які, щоб не платити казенного міського кагального податку, приписаними вважалися до Ржищівського єврейського товариства. 1900 року єврейство Германівки збільшилось до 1352 жителів. Змінився зовнішній вигляд містечка: в ньому з’явилось 46 магазинів. Євреї робили Германівку жвавим торговим осередком, а вона віддячувала заповзятцям добробутом та гараздами.

Краєзнавець І. К. Войтенко пише:

…пригадую ту Германівку, в якій євреїв було не менше від українців. Це підприємливе, динамічне населення зробило Германівку людним, ярмарковим містечком.

Які тут велися торги! Скільки було торгових точок: магазинів, рундуків, яток!..

Від моста і до греблі, всю центральну площу, займали єврейські дворики з житловими і торговими спорудами. Багато єврейських халуп були такими старими і вітхими, що по самі вікна вгрузали в землю. В єврейської громади була управа, що підлягала лише губернському управлінню, було дві великі синагоги (молитовні будинки), була гарно обладнана єврейська лазня, а поряд з площею на ярах, біля садиби Шафаренків (по вуличному – Добродзеїв), розміщалося охайно обладнане єврейське кладовище.

Торгівля германівських ярмарків і базарів знаходилася в єврейських руках. На кінець 1914 р. в Германівці функціонувало понад сорок торгових точок. Пам’ятаю, день при дні торгували 5 м’ясних магазинів, 3 універмаги, 5 мануфактурних, 3 шкіряних, рибний склад, З – готового одягу, 2 – залізо-скобяних, 2 – посудних, 8 – бакалійних лавок, один “рейнський ” погреб, де продавались вина, наливки, коньяки; 2 – мінеральних вод, 2 аптечних магазини, дві перукарні, дві мотузяних майстерні, миловарний завод, два топчаки і 6 кузень.

На двох греблях на р. Красній діяло два водяних млини, кожен з трьома каменями – семериками і крупорушками. Ставки орендували дві єврейські сім’ї (братів Барацьків), маючи з риби неабиякий достаток. Рибу в ставках вільно було ловити всім жителям, усіма снастями, крім неводів…

Збереглися імена власників містечкових торгових закладів. Так, вісім бакалійних лавок тримали Дувим Хаїмович Брискман з дочкою Елею, Дувим Гершкович Кренцель, Іта Юдківна Патлах, Мошко Азрієльович Пиєвський, брати Берко та Тевя Йоськовичі Тафіпольські, Арон Мордкович Епельбейм, залізо-скоб’яних товарів – та ж Еля Дувимівна Брискман, той же Мошко Азрієльович Пиєвський, Арон Мордкович Епельбейм, шкіряних товарів-Ейна Мордківна Борченко, Абрам Фішельович Патлах; мануфактурні магазини – Йосько Гершкович Бройдо, Хаїм Дувимович Городецький; рибний – Дувим Нусимович Шир. Торгівлею хлібом, лісом, сіном, вівсом і млинарським ділом займалася велика родина Ямпольських. Містечкову аптеку тримала Яффа Нафтула, галантерею – Шмир Гершкович Бройдо, Хаїм Мошкович Ворченко, Хайка Гройсман.

1-FUiQNJhx0lNjC5yR_CaY3g

Головою міщанської управи був Аврум-Йосиф Ямпольський, членами управи -Хаїм-Мойше Гершкович Ямпольський і Хаїм-Йоне Лейбович Роговий.

Громада мала в Германівці три молитовні будинки, 2 талмуд-тори, 3 хедери (школи).

До Германівських ярмарків виявляли комерційний інтерес васильківські, білоцерківські, богуславські, миронівські, кагарлицькі, ржищівські, стайківські, трипільські та обухівські євреї-торговці. Між ними підтримувалися постійні ділові зв’язки, що сприяло бурхливому розвитку торгівлі в нашому краю. Цьому розвитку зашкодили катаклізми революційних потрясінь.

Українське село перетворилося на киплячий казан, повний національних прагнень. Євреї зросійшених міст поставилися до цього відверто вороже, сільські ж – просто проігнорували цей порив, що привело до відчуження між українцями і євреями. Професор С. Гольдельман у книзі “Жидівська національна автономія на Україні 1917-1920 років” пише:

В цьому фатальному непорозумінні полягає одна з причин страшної трагедії українського жидівства протягом 3-4 років української революції.

Яка б влада не приходила – українська, більшовицька, денікінська, чи просто безіменна повстанська – загроза розправ над євреями не зменшувалась, зрештою, обсяг тієї біди переріс страхіття царських погромів, перевершивши жорстокий садизм чорносотенних “фахівців”.

9

У спогадах І. К. Войтенка читаємо:

 - Симбіоз місцевого єврейського населення створював ту атмосферу, яка приваблювала в торгову Германівку все довкілля. Цьому співжиттю було нанесено трагічного урону: 15 серпня 1919 року, в час, коли доросле населення Германівки знаходилося на храмовому святі в Семенівці, на містечко наскочила кінна банда якогось Дьякова (родом з Янівки-Гороховатки) і влаштувала різню єврейського населення. По-звірячому вбивалися старі і малі – більше двохсот чоловік. Ніколи не забуду цю жорстоку подію, яка справила найгнітючіше враження на все містечко.

Слід згадати про діяльність Германівського споживчого товариства, яке у 1910 р., при його організації, називалося Германівський споживчий кооператив. Діяльність цього кооперативу розповсюджувалась на всі села Германівської волості, пізніше на територію Германівського району, а уже в наші часи діяльність його була (в Германівці (7 торгових точок), Красна Слобідка (4 торгових точки), Семенівка (3 торгових точки), а в х. Безіменний, х. Кулі, х. Степок, с. Деремезна – по 1 торговій точці…

***

Ікона обухівського краєзнавства Юрій Домотенко підтверджує розповсюджену в середовищі місцевих дослідників гіпотезу щодо краху місцевого єврейства. Його причиною стали погроми 1919 року: в Обухові, Германівці, Трипіллі тощо. Вцілілі виїхали до Києва, де через два десятиліття в Бабиному яру зустрілися з демоном Голокосту.

1

Загрузка...
Tags: , , , , , ,

Comments: