Обухів і його замки: 100 років тому ми знищили архітектурні перлини краю

11/08/2016

924e149af069b8ea323a809fbb1171d4_XLВ обухівців ім`я Олександра Горчакова має викликати подвійний інтерес. Адже це той Горчаков, який був канцлером, міністром іноземних справ Російської імперії і водночас власником, з-поміж інших, маєтку, що до більшовицького перевороту красувався на місці нинішнього Обухівського молокозаводу.

Про це йдеться в матеріалі "Маєток "Залізного канцлера" на "Народній Раді Обухова".

Вже немає тих старожилів, які б пам`ятали цей пишний маєток, котрим у 1917 р. вже володів власник Григорівської цукроварні, розбагатілий німець Гербель. Проте корінні обухівці старшого покоління за звичкою продовжували називати це поміщицьке гніздо маєтком Горчакова. Бо Гербель ним володів, як то кажуть, від куті до Різдва – всього п`ять років перед революцією. А Горчаков – майже всі сорок.

Князь належав до старовинного дворянського роду. У родоводі князів Чернігівських початково рід Горчакових іменувався як «князі Горчаки». Обіймання вищих посад на державній службі було для них спадковим. Про Олександра Михайловича написано чимало. Проте найдоступнішою для широкого загалу про діяльність князя як канцлера була інформація з бестселера 80-х «Битва залізних канцлерів». Написав його, до речі, також наш земляк родом з Кагарлика Валентин Пікуль. На службі  Російській імперії О.М. Горчаков удостоївся усіх можливих привілеїв і нагород. Чимало було у нього і зарубіжних відзнак.

Яким же чином маєток князя опинився в Обухові? Після другого поділу Польщі в 1796 р. указом царя Павла І половина Обухова з землями та кріпаками відійшла цивільному генерал-губернатору Києва князю М.М. Бардєєву. Ця територія пролягала від старого центру Обухова до Таценок, включаючи луки, в один бік сягала Полька, в інший – Дерев`яни. Тут розмістив свою садибу Бардєєв. Забудова велася згідно з планом, за всіма тодішніми звичаями й традиціями. Площа майбутнього маєтку ділилася на чотири частини двома дорогами навхрест (це перехрестя збереглося біля зупинки «Каштанова»).

Взагалі, місцевість під забудову була вибрана красива. Докола відкривався чудовий ландшафт. Його було прикрашено ще й рукотворним парком, до якого якраз прилягав великий старий бір на правовому березі Кобрини. А вся низина понад річкою була засаджена ялинами. Біла акація для обсадження маєтку була завезена з Африки через Францію. А до того такі дерева в Обухові не росли.

Навпроти колишніх князівських парників, де зараз розташований спортивний комплекс ім. В.О. Мельника, був центральний вхід до маєтку. Тут стояла будка, а в ній сидів сторож. Хто йшов мимо, мусив поклонитися. Якщо ж цього не робив, був битий нагайками. Якщо комусь потрібно було пройти, скажімо, вбік Таценок, маєток треба було обходити або ж зліва по Драній горі, або ж справа по Зеленій горі.

За центральним входом на території теперішнього молокозаводу стояли два будинки: контора і п`ятиповерховий  замок готичного стилю, котрий увінчувався дзеркальною пірамідою. В самому парку була катальна гірка, інші місця для розваг, подіум для оркестру. Над Кобриною стояла лазня. Недалеко від неї була зроблена гатка, де плавали дикі та цінні  види свійських птахів.

На території парку були також оранжереї, парники, городи, господарські приміщення. Князь Бардєєв побудував цегельний заводик у тому місці, де Кобрина виходила за Обухів, на луки. Нині тут знаходиться картонно-паперовий комбінат. Цегла була трохи більшою за сучасну, міцна, жовтого кольору. На кожній цеглині ставилося особисте клеймо «Б», що свідчило: зроблено на підприємстві Бардєєва (зразки можна побачити в місцевому краєзнавчому музеї). З такої цегли Бардєєв побудував власним коштом на місці нинішнього приміщення міської ради церкву і склеп для себе. Церкву цю розкидав у 1939-1940 роках Михайло Онуфірйович Каба з односельцями. Руйнівники витягли зі склепу  металеву труну, в якій покоївся прах самого Бардєєва. В труні, крім кісток, збереглося густе чорне волосся, чорна офіцерська форма та дві шаблі. Поруч з князем була похована і якась дитина-підліток. З матеріалу церкви було побудовано поруч колгоспну комору.

Після смерті генерал-губернатора спадкоємці не захотіли вести господарство і продали його наміснику Польщі князю Горчакову. Новому господареві маєток сподобався, і він узявся переробляти його на свій лад. У 1872 р. він побудував винокурню (вона стояла на місці нинішнього будинку побуту, що на масиві колишнього біохмзаводу).  А на території нинішнього молокозаводу почав зводити чотириповерховий палац з підвалом. Продовжувала його добудовувати вже дочка Горчакова Софія.

Навколо було посаджено багато нових декоративних насаджень, поновлено старі й посаджено нові алеї. Існує версія, що парк Горчакова поступався Софіївському дендропарку в Умані хіба що лише розмірами. Палац був білоколонний. Черепиця для  нього завозилася з Уралу, з Нижнього Тагіла. Про Софію так дбав її коханець, один із династії Демидових.

Маєток Горчакова був обнесений дубовими колодами висотою чотири метри. Кожна колода вгорі  гостро затесана і закопана в землю на шістдесят сантиметрів. Товщина кожної сягала 25-30 сантиметрів. Через кожну був протягнутий дріт товщиною в палець. Таким чином огорожа була досить надійною. Кажуть, цей частокіл було розібрано за розпорядженням самого голови Раднаркому Ульянова-Леніна на паливо для Григорівського цукрозаводу.

Від палацу до парку тяглися алеї, обсаджені підстриженими деревами. Альтанки прикрашалися плющем. Навколо буяли квітники. Вздовж алеї цвіло понад десять видів бузку. Квітники чергувалися з усяними травою галявинами. Парк було обсаджено каштанами. Були тут і досить рідкісні породи дерев, завезені з різних дендропарків Європи. В парку на волі ходили павичі, фазани. На нинішньому ставку плавали пелікани.

Нижній і верхній ставки були викопані руками кріпаків. Вони ж вирили канал від джерела навпроти будинку №15 по вул..Каштановій, з якого і  наповнюються ці обидва ставки.

Новий палац Горчакова був розкішним. А до нього прилягав ряд будівель, у яких містилися лікарня, театр, бібліотека. У першій приймальній палацу висіли картини, серед яких були й портрети членів сім`ї Горчакових. Був у князя й музичний зал, кілька світлиць, просторі спальні, велика світла  їдальня. Прикрашалися вони красивими шпалерами, порцеляною, кришталем.

Сам князь Горчаков постійно мешкав у Петербурзі. А в Обухів приїздив рідко і то лише на великі свята. Про свій приїзд сповіщав заздалегідь. Челядь готувала бенкет. Різали свиней, гусей, індиків, курей, баранів, телят. Готувалися до зустрічі кілька тижнів. Коли пан їхав бричкою, ще на під`їзді до маєтку на нього очікували дітлахи, котрі потім бігли за екіпажем. За це князь щедро посипав їх цукерками та дрібними грошима, котрі  сіяв по обидва боки дороги. А траплялося й так, що бенкет був приготовлений, а приїзд господаря відмінявся. Тоді, аби добро не пропадало, пирувала челядь.

У 1912 р. маєток купив розбагатілий німець Гербель. Пожити довго йому тут не випало. Після революції маєток було розграбовано.  У 1919 р. картини, ікони, коштовні книги валялися в долині.  Їх туди викинули селяни, боячись після погрому, що Гербель повернеться й нещадно покарає їх. Згодом маєток було дощенту зруйновано селянами. Дерево й цеглу було забрано на будівництво сараїв, фундаментів. вигнали з Гербелевого маєтку управителя, маєток розграбували і зруйнували. Це перше пограбування маєтку стало стимулом до наступних грабун­ків та руйнувань, і вже на кінець 1919 року замок і палац були зруйновані «до основанья» і розібрані до остан­ньої цеглини, розібрано також дубо­вий частокіл навколо маєтку - все забрано селянами на погреби, на са­раї, фундаменти і просто так - за ком­панію з іншими. Не стало обухівської архітектурної перлини, створеної кня­зями Бердяєвими і Горчаковими: зни­кли замок і палац, як марево, в лихо­манці руйнівних революційних при­страстей - «щоб панам не було куди повертатися»...

За матеріалами краєзнавця М.К.Панченка