Загрузка...
Культура

Чарівне дзеркало топоніміки: хто і коли назвав річки і гори Обухівського краю

rewalls-com_673Автор: Тільна Юлія, учениця 11 класу Обухівської ЗОШ І-ІІІ ст.№4

Керівник: Нечипоренко Оксана Миколаївна, вчитель української мови і літератури

Джерело: Київщина в чарівному дзеркалі топоніміки

***

Про глибоку історичну пам’ять українства, про давність його присутності у Подніпров’ї свідчать географічні назви – топоніми та гідроніми. Обухівський район знаходиться на правому березі Дніпра, на тій землі, де тисячі років жили наші предки, які залишили після себе величезний духовний та культурний спадок. У даному дослідженні здійснена спроба підняти завісу таємниці над найстарішими географічними назвами нашого краю.

Об’єкт дослідження: топоніми та гідроніми Обухівського району.

Предмет дослідження: спостереження над виникненням географічних назв нашого краю, вивчення цих назв з точки зору мовознавства.

Мета дослідження: встановити походження топонімів та гідронімів Обухівщини, показати їхню неповторність, національну самобутність; здійснити систематизацію цих назв. Вивчення цього неможливе без зв’язку з історією та духовним життям наших предків.

Завдання дослідження: опрацювати наукову літературу з даного питання; простежити виникнення топонімів та гідронімів Обухівщини; систематизувати зібрані назви; показати їхнє смислове значення та зв’язок із життям наших предків.

Актуальність дослідження: географічні назви є одним із важливих джерел для дослідження мови, історії, культури наших предків. Вивчення топонімів та гідронімів спонукає ще більше любити і знати свою мову і рідний край, допомагає відновлювати національну свідомість, горде ім’я називатися українцем. Наукова новизна роботи полягає в дослідженні і систематизації встановлених у процесі пошукової діяльності топонімів та гідронімів Обухівського району та їхній систематизації.

Це було здійснено за допомогою зустрічей із краєзнавцями, журналістами Обухівщини (Ю. Домотенко, І. Глущенко, О. Пожарницька, І. Підгаєцький), відвідання місць, назви яких досліджувалися, збір інформації від старожилів, опрацювання літератури мовознавчого, історичного та краєзнавчого характеру.

Ми повинні пам’ятати, що в мові живуть своїм особливим життям географічні назви. Топонім (від грец. τόπος «місце» і όνομα «назва») — назва місцевості, регіону, міста, селища, гірського масиву, пустелі або будь-якої іншої частини 33 поверхні Землі, тобто географічна назва. Топоніми часто характеризують територію з точки зору тих народів, які колись населяли ту чи іншу місцевість. Історію топонімів вивчає наука топоніміка.

Географічні назви (топоніми) утворюються або від загальних назв (апелятивів), наприклад, назва села Берег від апелятива берег, назва річки Ріка — від апелятива річка, або від власних назв (антропонімів), наприклад, назва міста Івано-Франківськ — від власного імені Івана Франка. Значна частина географічних об’єктів має опосередковані назви. Так, місто Сіверськ дістало свою назву від річки Сіверський Донець, яка, в свою чергу, означувальну частину одержала від назв слов’янського племені сівери, сівера, що жили у верхній течії річки, а іменникову — через найменування річки Дон від іранського don «вода», «річка».

Для назв населених пунктів — міст, селищ, сіл тощо — прийнято крім загального терміна топонім вживати термін ойконім; для об’єктів рельєфу, тобто об’єктів орографічних (гір, хребтів, горбів, долин, плато, низовин, гірських ущелин та інших) — оронім. Топоніми розрізняються за ознаками природи:  особливостями рельєфу (вершина Стіг, підвищення Гостра Могила, Нагольний кряж тощо);  особливостями водних об’єктів (річка Біла, місто Жовті Води);  видами рослин (місто Дубно, село Березівка, річка Рогозянка);  видами тварин (вершина Кобила, річка Щучна).

З давніх-давен у людей виникло прагнення проникнути в сутність географічних назв. Кожна з них немовби запрошує прочитати її неповторну і приховану віками історію, кличе відгадати покриту нашаруваннями сторіч істину. Народження деяких назв сягає глибокої давнини. З тих пір – унаслідок вічної зміни картини світу і розвитку мов – відбулися значні перетворення і в найменуваннях міст.

Назви міст

Обухів. 1362 знаходимо першу писану згадку про Лукавицю (нинішній Обухів). Походження первинної назви — Лукавиця, за народним переказом, пов’язують з боротьбою проти татаро-монголів у XIII ст. Назва Лукавиця ніби походить від стріляння з луків. Таке тлумачення являє собою приклад народної етимології. Можна припустити, що в основі назви лежить корінь лук, як і в гідронімах Луква, Лукава, Лукавиця, і означає «звивина». Певна частина Лукавиці називалася Кухмістрівщиною (після татарського винищення). Писемна згадка, датована 1588 роком, повідомляє, що син київського воєводи Василя Острозького Януш Острозький за 300 кіп литовських грошей купив у Петра Дорогостайського Займанщину – Лукавицю з поселенням, 34 обнесеним ровом і полісадом. У цьому поселенні він поставив управителем козака Обуха, від імені якого й пішла назва сучасного Обухова [8, с. 5].

Мікрорайон Петровський. Один із наймальовничіших куточків міста Обухова. Його назва пов’язана з іменем радянського політичного діяча Григорія Петровського.

Українка — місто-красень над Дніпром, місто трипільських енергетиків, яке поєднало в собі надзвичайну красу природи та тишу зелених кварталів. У джерелах знаходимо такі історичні назви поселення, де зараз розташоване місто Українка – Ігнатівка, Ігнатівці, Злодіївка, Столипінці (Столипіно), з 1926 року – Українка. Вперше поселення на території сучасної Українки згадується в архівах за 5 березня 1541 року з дарчої грамоти короля Сигізмунда І як село Ігнатівка і належало воно Зіновії Яцківській. Знаходилося село, а вірніше хуторець, на лівому березі річки Стугни, зі сходу межувало з Поповим полем, із півночі був ліс і шлях на Київ з Трипілля, а з заходу були луки. Того року Зіновія Яцківська подарувала село Видубецькому монастирю, про що підтверджувала грамота короля Сигізмунда. Належали Ігнатівці Видубецькому монастиреві більше ста років. У лютому 1918 року була встановлена Радянська влада і Злодіївку перейменували в Українку. До речі, саме місто Українку могли так і не назвати. Якось на початку будівництва електростанції приїхали вповноважені особи з ЦК, щоб прийняти рішення про назву міста. Один з посадових осіб наполягав на назві «Обухів-2», аргументуючи це майбутнім з’єднанням міст. Депутат сільради Філоненко з секретарем сільської ради Гориненком дуже заперечували. А представник ЦК дав їм завдання написати десь двадцять варіантів назв для міста, а те, яке їм найбільш подобається, підкреслити. І вони сиділи вечорами, видумуючи назви. Придумали два десятка назв, з яких підкреслили ту, що прийшла в голову першою — «Українка». Й незабаром отримали депешу з ЦК, щоб ці шість хуторів і Нову Українку, яка будувалась, назвати селищем Українкою. На жаль, до справи назви майбутнього міста не були залучені фахівці-філологи. Сама по собі красива назва створила певні труднощі для використання похідних від назви міста слів. Скажімо, якщо назву «Українська міськрада» ще можна якось зрозуміти навіть за межами Українки, то «Українська школа мистецтв» навіть у межах міста може сприйматися як назва закладу не менш ніж державного масштабу. Тому у даному випадку вживають форму «українківська», що чітко відноситься до назви саме міста, а не держави чи мови смт.

Козин. Існує три версії походження назви селища:

 – назва Козин, за твердженням старожилів, походить від великої кількості диких кіз, що водилась у цих місцях;

 – назва походить від річки Козинки, біля якої знаходиться поселення;

 – назва походить від слова “казенний”. Коли у XVIII ст. монастирське володіння одержало державний статус, ці землі стали казенними.

Назви сіл

c. Трипілля

Розташоване над Дніпром. Назва села походить від його розташування: на трьох долинах між значними річками Стугною, Красною і Бобрицею – звідси і назва Трипілля, і його значимість у древності. Світову відомість принесла Трипіллю досліджена тут у 1893 році археологом В.В. Хвойкою передмікенська археологічна культура, названа – трипільською. 1993р. ЮНЕСКО відзначила 100-ліття її відкриття. Культура ця формувалася в V-IV тисячоліттях до нової ери – раніше від культур Стародавньої Греції і Риму, від єгипетських пірамід. Її носіями були хліборобські племена, які консолідувалися в народ – попередник і основний фундатор слов’янства. Культура ця мала яскраво виявлений хліборобський характер. Сім тисяч років тому трипільці займалися хліборобством, як і нині. Особливо високого технологічного і художнього рівня досягло їхнє господарство. Прикладом общинного будівництва були трипільські селища, що вражають уяву своїми розмірами: вони часто більші від сучасних селищ і міст. Споруди сягли площі 150 квадратних метрів, були навіть кількаповерхові. Визначне місце в житті Київської землі посідав за княжих часів город – фортеця Треполь. Його фортецю поставив у 988 році Володимир, коли споруджував фортифікації по Стугні.

с. Витачів. Назва села походить від скандинавського “Витахолм” (“Вогонь на холмі”). Серед поселень нашого краю про тисячолітній Витачів маємо найдавнішу писемну згадку: року 957-го.за правління Святославової матері – великої княгині Ольги, візантійський імператор Константин VII Багрянородний у своїй книзі “Про управління державою” зробив такий запис:” Руси зазвичне міняли свої судна тільки у Києві і потім у червні місяці спускалися вниз Дніпром до міста Витачева, що давало їм данину, там два або три дні дожидали всіх своїх суден. Після цього відправлялися далі вниз по річці”. Із запису Константина Порфиногенета видно, що тогочасний Витачев був портом-митницею, яка давала прибутки (данину) київській казні. Фортеця Витачев згадується в літописах “Смутного времени” удільної системи. Є літописна згадка літа 1085-го про побиття Володимиром Мономахом половців біля стін Витичевої кріпості. Досліджено могильник та двоє городищ, які археологи відносять до літописних городів – Витачева (X-XІІІ ст.) і Святополча (XІ-XІІІ ст.). Ніде в  Київській землі не було знайдено стільки монет, як у цій місцевості – римські, візантійські, князівські гривні.

с. Халеп’я. Давньоруське місто Халеп згадується в літопису року 1093-го. Того літа, після нещасного бою на Змійових валах біля Треполя, в якому загинув брат Володимира Мономаха Ростислав, Мономах вдруге бився з половцями під городом Халепом. У своєму «Повчанні дітям» він пише, що влітку 1093 р. «Після смерті батька (Всеволода Ростиславовича) на Стугні билися ми з половцями до вечора, билися коло Халепа, города над Дніпром. А потім мир уклали з їхніми князями». Як фортифікований город, Халеп виник в ХІ ст. в системі укріплень Трипільського удільного князівства. Назва його походить (за версією Л. Похілевича) нібито від слова «холоп» (підневільний). Холопи ці були поселені тут як невільники трипільських князів.

с. Жуківці. Першу писемну згадку про Жуківці знаходимо в середині XVI століття. Назва поселення походить від Жука – Жуково. У той період (1541 рік) бачимо ще одне наше поселення Ігнатово (нинішня Українка), яке одночасно називалося Ігнатівцями. Печерський ієромонах Л.Похілевич пише, що про існування церкви в середині XVI ст. говорить напис на древньому церковному служебнику, що зберігається як пам’ятка Археологічного Товариства при Київській духовній академії. На околицях Жуківців виявлено і досліджено залишки поселень трипільської культури (IV – III тисячоліття до н.е.). В урочищі Основі 1946 року вперше досліджено 10 наземних жител на поселенні ранньоукраїнської трипільської культури.

с. Щербанівка. Засноване село трипільською родиною Щербаків, з якої вийшов митрополит Київський і Московський Тимофій Щербацький: від прізвища Щербаків і пішла назва Щербанівки. Перші писемні згадки про неї як про хутір припадають на початок XIX століття. У Щербанівці народився видатний новеліст Григорій Косинка (Григорій Михайлович Стрілець, 1899-1935), знищений репресивною машиною більшовицької сталінщини. У центрі села йому споруджено пам’ятник.

с. Верем’я. Село отримало назву, за легендою, від козака Веремія, який був міцним статурою та мав богатирську силу. Його побратими – козаки казали: «Веремій як іде – земля під ним гуде». А шабля в нього така була, що лише він міг її підіймати та ще й ляхів рубати.

с.Дерев’яна. Назва села походить від дрімучих лісів, які в древності його оточували. Назву його знаходимо у давньоруському літописі року 1136-го, де йдеться про те, що київський князь Ярополк Ізяславович пожалував Деревську волость Печерському монастиреві. Місцевість ця ще тоді називалася волостю серед дерев. Заселялася вона з прадавності. За нинішніх часів археологи розкопали біля Дерев’яни поселення черняхівської доби (ІІ – VІІ ст. н.е). Серед знахідок, виявлених там, був межовий камінь із зображенням тризуба і голови бика. Тож у «Деревській волості» тризубом полянські князі мітили свої межі задовго до Київської Русі.

с. Долина. Назва села походить від його місцезнаходження – в долині річки Мохни. Місцевість ця заселялася з прадавніх-давен. 1500 року село в складі Трипільської маєтності великим князем Олександром Ягелончиком забране в Київського замку, зроблене приватновласницьким і надане за успіхи в дипломатії київському шляхтичеві Данилу Дідковичеві. Поблизу Долини виявлено залишки поселля трипільської культури, поселення ранньоукраїнської черняхівської культури, зберігається курган скіфського часу Плоска Могила.

с. Германівка. Одна з версій назву Германівка виводить від імені давньогрецького бога торгівлі і шляхів Гермеса. На цьому й засновуються перекази про легендарний город Германеч, нібито попередник Германівки. Протягом багатьох віків Германівка знаходиться на середохресті головних шляхів правобережної Київщини: з Києва на Чигирин і далі на південь, з Білої Церкви через Трипілля на Канів. Версія трактує, що ще за скіфських часів на таких роздоріжжях ставилися чотиригранні придорожні стовпи-орієнтири, які греки називали гермами. На території села досліджено городище давньоруського городища, де знайдено кераміку XII-XIII століть та інші пам’ятки, які свідчать, що 900 років тому тут було значне обжите фортифіковане місто.

с.Григорівка. Розташоване на обох берегах р. Красної. 1506 року київський міщанин Григорович (певно, від нього й пішла назва села), маючи тут маєтність, заповів її Києво-Микільському монастиреві. На території Григорівки досліджене поселеня черняхівської культури (III – IV ст. н.е).

с. Гусачівка. Село Гусачівка розташоване над р.Красною. Одна з версій – назва села походить від імені вродливої шинкарки Гусачівни, дочки козака Гусака, який тримав тут при дорозі шинок. Територія Гусачівки входила в маєтність міщанина Григоровича.

с. Семенівка. Одна з версій назви села походить від імені фастівського полковника Семена Палія, керівника антипольського повстання на Правобережжі в 1702- 1704 роках, який, нібито, був у Семенівці (документально це перебування не підтверджене). Перші писемні згадки про Семенівку відносяться до початку ХVІІІст. 1724 року село увійшло до складу окремого Германівського старостинства.

с. Перегонівка. Назва села походить від його першопоселенців, що були перегнані сюди з інших місцевостей. Згадки про поселення зустрічаються в 1580-х роках, коли воно входило до королівськї даровизни Лукавиці (Обухівського ключа). На південній околиці Перегонівки збереглися залишки Змійового валу, а також скіфських могил, ім’я яким Близнята.

с. Деремезна. Село Деремезна розташоване на р. Деремезнянці, що впадає в Красну. Одна версія назви виводить від птахів ремезів, які тут, нібито, гніздилися колоніями; друга – від староруського слова «Деремези» (Кремезні люди), котрі під час ворожих нападів не залишали цих місць, а стійко переживали випробування. Поселення в цій частині було ще за княжих часів. Звідси пішли довколишні села Яцьки, Макіївка. В Деремезнянських урочищах знаходиться безліч джерел.Біля Деремезни знаходяться два кургани скіфського періоду.

с. Безрадичі. Вчений-мовознавець О. А. Купчинський, що склав словник географічних назв України, пояснюючи топоніми на –ичі, назву села Безрадичі виводить від праслов’янського чоловічого імені – Безрад, нашого предка, певно, отого трипільця, родоначальника поселення на Стрілці, що височіє над Глибоким проваллям Селища. Мабуть, тут першопоселенцем був отой пращур Безрад, від якого дістали наймення Безрадичі. Отже, літ їм біля 6 тисяч. Одна з двох легенд, що прийшла до нас ще з древньоруських часів, спирається на подію, пов’язану з руйнуванням Торча половцями. Тоді київські князі не змогли знайти ради між собою, через що потерпіли поразку: тобто на місці, де князі не знайшли ради, не прийшли до згоди, виникло село Безрадичі.

c.Великі Дмитровичі. Один переказ (записаний Л. Похілевичем) розповідає, що на місці нинішніх Дмитровичів у непрохідному лісі стояв замок, у якому були розбійники “з поляків”. За Хмельниччини замок взяли козаки, полонили розбійників, забрали в замку великий скарб, а щоб не допустити більше сюди 39 розбійників, була залишена сотня під орудою сотника Великого Дмитра, від якого пішла назва села. За Малими Дмитровичами, в урочищі Вишеньки, виявлено поселення пізньої трипільської культури. Поблизу Великих Дмитровичів в урочищах Кулаківщини і Кутполе досліджено поселення зарубинецької культури, в урочищі Свинарівка на сході першої надзаплавної тераси знайдено давньоруську кераміку X-XII століть.

с. Підгірці. У древності поселення знаходяться на горах, та з часом воно перенеслося вниз, під гори, звідти і його назва. Над селом височіють гори: Круча, Ткачів Горб, Високий горб, Винниця. Біля Підгірців у 1950 році виявлено поселення трипільської культури (ІІ тисячоліття до н.е), доби пізньої бронзи (ІІ тисячоліття до н.е).

с. Креничі. Розташоване воно за два кілометри від Підгірців і називається так тому, що знаходиться між горами і криницями.

с. Нещерів. Назва цього древнього поселення походить від імені Нещира. Першу писемну згадку про село знаходимо в документі кінця XV ст. Купча від 24 грудня 1580 року повідомляє, що дядько-опукін володільця Лукавиці Павла Дорогостайського – Петро Миколайович Дорогостайський за триста кіп литовських грошей продав синові київського воєводи Василя-Константина Острозького, білоцерківському старості Янушу Oстрозькому землі і села «Тернки, Лукавицю, Обухов, Нещеров, Форощово і Ольшаницю».

с.Красна Слобідка. С. Красна Слобідка розташоване на побережжі р. Красної. Першопоселенцями слободи були вихідці з містечка Германівки, тому й назву вона дістала – Германівська Слобода (нині Красна Слобідка). Поблизу села виявлено поселення ранньоукраїнської черняхівської культури (XI-XIIcт.) пізньосередньовічне поселення. На початку XXст. навколо села знаходилося 48 курганів.

с.Красне. Назва поселення походить від красуні – річки, на якій воно знаходиться. Цю ж назву – Красн (красень) носило літописне древньоруське місто. Місце знаходження його сьогодні археологи відносять до нинішнього Красного, інші – до городища, що в Германівці. Перші писемні згадки про Красне знаходимо в XVIcт. 1500 року Орлександер Ягайлович надав Трипілля київському дипломатові Данилу Дітковичу: в складі Трипільщини були Красне і Козіївка.

с. Перше Травня. У перепису 1756 року відомостей про слободу Гудимівку ще немає, в перепису 1766 року в ній значиться вже 21 двір. Заснував слободу року 1758- 40 го сотник київської сотні Київського полку Павло Іванович Гудима, який тримав «на ранг»маєток у Нещерові. Заселив він її виходцями з Нещерова і Германівської Слободи і назвав своїм ім’ям – Гудимова Слобода. За радянських часів село отримало назву Перше Травня – на честь свята Міжнародного дня солідарності трудящих. 1919 року гудимівці підтримували повстанський рух зелених. 1923 р Гудимівка увійшла до складу Обухівського району і отримує назву Перше Травня.

с. Копачів. Печерський ієромонах Лаврентій Похілевич назву Копачева виводить не від слова «копати», а від слова «копа» – народне сходище для релігійних, адміністративних і судових потреб. На такі сходища збиралися наші предки ще за язичницьких часів: біля капищ вони хоронили своїх вождів і князів. Старожитність Копачева підтверджують археологічні пам’ятки його довкілля. Писемні згадки про Копачів знаходимо на початку XVII століття. Одна з них, 1605 року повідомляє, що татарська орда спустошила «королівські волості Копачів і Нещерів біля самого Києва». Літопис оповідає, що в козацько-шляхетську війну під проводом Тараса Федоровича (Трясила) 1630 року місцеві жителі знищили в селі кварцяну залогу, здобувши обоз із багатим скарбом.

с. Мала Вільшанка. Назва місцевості походить від назви річки Ольшаниці (пізніше Тростинки, Раківки), на берегах якої росли вільшанники. Річка і поселення Ольшаниця згадувалися кілька разів в давньоруських літописах: такою є згадка на початку XVIIст. в «Повісті минулих літ» (1113р.) Нестора-літописця. При описанні походу великого київського князя Ізяслава Мстиславовича і його битв з галицьким князем Володимиром згадується поселення «Ольшаниця за рікою Стугною».

Назви гір

Гора Висока. Названа так, бо вона найвища гора села Нещерів. З її вершини видно не лише чудові краєвиди села, а й саме місто Київ.

Дівич-гора. Всім відома величава красуня Дівич-гора в Трипіллі над Дніпром зі слідами святилища і храму богині води Дани (Дівонії-Діви). Археологи неодноразово засвідчували наявність на цій горі залишків такого ритуального жертовника. У Дани-Діви, як цариці води, прохали дощу для врожаю, з нею пов’язані обряди купання, окроплення, обливання, збирання цілющої роси, святкування Купала й русалій. Споконвіку трипільські хлопці і дівчата святкували на Дівич-горі русальної ночі весілля Купала й Дани. Одна з прадревніх легенд, що дійшла до нашого часу, розповідає про Дівич-гору, що на ній в давнину жила в замку якась дівиця-княжна, не нашого роду. Якось з Києва прийшов сюди з військом князь: йшло військо шляхом, який висипали з піску самі воїни, і підійшло до Дівич-гори. Але дівиця- княгиня зустріла військо великою стрільбою із замку. Тоді князь київський повернув направо, звелів воїнам розкопати в тому місці гору, де й перейшло його військо, а дівицю-княгиню прокляв і вона разом із замком провалилася всередину гори.

Гора Остриця. На лівому березі річки Стугни є гора з назвою – Остриця. Якщо уважніше її обдивитися, то можна зрозуміти, що ця гора рукотворна. Є легенда про те, що коли річка Стугна була багатоводною і судноплавною, то можновладці міста Тумаш, яке знаходилося на теперішніх Старобезрадичівських замлях, вирішили звести наглядову фортецю неподалік міста. І щоб з цієї фортеці можна було бачити великі простори навколо р.Стугна для попередження нападу ворога як з суші, так і з води. Споруджувалась ця фортеця «рік і два, три і чотири з дуба моженого та на сонці сушеного, добрими теслярами тесаного». А перед тим, як споруду з дуба зводити, насипали гору та таку високу та стрімку, що один з можновладців м. Тумаш не втримався і вигукнув, коли її побачив: “Оце гостриця!”. Пізніше “гострицю” розрівняли на вершині, земля вляглась, майстри спорудили фортецю, яка кілька віків стояла, доки татаро-монголи не сплюндрували і цю фортецю, і місто Тумаш. З тієї пори старі люди казали: “Була гостриця, а лишилась остриця”. Отак і прилипла нова назва до рукотворної гори, і до цих пір її називають Острицею. Якщо зійти на неї, то можна побачити красиві краєвиди великої площі Обухівщини і навіть відчути підняття сили духу і гордості за наших предків.

Гора Педина. Найвища гора в Обухові. Коли Катерина ІІ розігнала Запорізьку Січ, в Обухові залишився козак Педин, якого поховали на вершині цієї гори. У 1991 році рухівці встановили на цьому місці хрест.

Ревина гора. Ревина гора знаходиться в селі Германівка, а зветься так тому, що ревми ревіли тут полонянки, яких гнали з рідної землі ханські слуги. В пам’ять про дівчат, які загинули в полоні, встановлений на горі пам’ятний камінь.

Назви урочищ

Урочище Гарашівщина – це самостійне урочище поблизу села Копачів, воно засаджене, заросле унікальною рослинністю, що створює неперевершену красу та таємничість лісу. Постає питання: звідки така загадкова назва? Якщо офіційно, то від слова гара – це вимитий, вигарцюваний водою глибокий, довгий яр на схилі. А таких ярків тут було кілька. Люди, щоб вберегти схил від ерозії, засадили його деревами та й назвали Гарашівщиною.

Марусин яр. За легендарною горою Острицею є глибокий, широкий яр, який носить ім’я безстрашної непокірної дівчини-красуні – Марусі, дочки місцевого мірошника Онисима Дорошенка, який мав три вітряки – млини.

Урочище Розкопана. Називається так тому, що у XVIII – XIX ст. тут копали глину, адже Обухів був поселенням гончарів. Воно розміщене біля старої (верхньої) дороги між Обуховом і Трипіллям. Це крутояре урочище стало у війну місцем жорстокого фашистського терору, місцем загибелі сотень невинних людей – жінок, дітей, стариків. На цьому місці зараз встановлено пам’ятний знак.

Солодкі ярки. Це ж треба так влучно та красиво назвати урочище, що ліворуч при в’їзді в село Копачів – Солодкі ярки. Назване воно, мабуть, тому що тут надзвичайно багато медодайної рослинності. А ще тут, за переказами, вода була така смачна, аж солодка. Особливо у закутку Солодких ярків – Жолубку.

Урочище Ярки – унікальне за своєю красою і нагадує схили Карпат, взяло свою назву від розгалудженої будови. Воно розходиться на кілька частин – ярів, що зливаються в один. Це урочище розташоване майже в центрі Обухова, але за своєю унікальною і первозданною красою нагадує природу Карпат.

Дослідивши топоніми Обухівщини, можна зробити певні висновки. Серед назв міст та сіл більшість мають дуже давнє походження, яке нерозривно пов’язане з історичним минулим нашого краю. Але порівняно молоді м. Українка та с. Перше Травня отримали назви, які прийняли своїм рішенням посадові особи. У деяких старовинних містах і селах назви виявляються настільки давніми, що важко остаточно вибрати ту одну прикмету, яка послужила підставою для найменування.

Так, смт. Козин має три версії походження назви, а с. Германівка – дві. Найчастіше міста, селища, села, гори, урочища іменувалися за певною їх прикметною ознакою (с. Дерев’яна – дрімучих лісів, с. Долина, с. Креничі, с. Трипілля – місцезнаходженням, г. Висока – найвища в с. Нещерів) або за належністю комусь (м. Обухів, с. Семенівка, с. Верем’я, с. Щербанівка, с. Нещерів, с. Жуківці, с. Гусачівка, с. Григорівка, с. Великі Дмитровичі, г. Педина, Марусин яр). Назви, утворені від особових імен, називаються продуктивними.

Як було досліджено, топоніми Обухівщини могли називатися словами, що вже вийшли з ужитку в нашій мові (с. Красне: красне – красиве; с. Германівка: герми – стовпи, орієнтири; с. Копачів: копа – сходище; с. Халеп’я: холоп – підневільний) або словами навіть зниклих мов. Назва села Витачів походить від скандинавського «витахолм» – вогонь на холмі. В основі назви Дівич-гори лежить слово «Діва», тобто «Дана». Корінь «дану» в мові давніх народів індоєвропейської спільноти (давньоіндійській, кельтській, готській) означав «вода, річка». У назвах деяких поселень визначальною прикметою є річка, адже споконвіку люди селилися біля води.

Назви ці або просто повторюють імена річок, на яких вони розбудовувалися (с. Красне), або походять від основи, взятої від назв річок (с. Деремезна, с. Мала Вільшанка). Окремі географічні назви мають прикметникову форму (г. Висока, урочище Розкопана, с. Дерев’яна), а деякі – форму присвійних прикметників (із суфіксами –ів, -ин), тобто виражають належність комусь: м. Обухів, с. Витачів, с. Нещерів, гора Педина, Ревина гора.

Серед топонімів Обухівщини є багато назв, які люди намагалися розтлумачити з легенд та переказів. Так ми можемо пояснити назви с. Великі Дмитровичі, с. Безрадичі, с. Верем’я, Дівич-гори, гори Остриці, Марусиного яру. Минали століття, через нашу землю прокочувалися війни й навали, заселювалися ще ніким не освоєні землі, одні племена змінювали інші – і все це залишило свої сліди в назвах міст і сіл, гір і урочищ.

Гідроніми Обухівщини

На відміну від топонімів, назви водоймищ (річок, озер, морів) називаються гідронімами. Залежно від типу водойми серед гідронімів розрізняють: океаноніми — назви океанів: Тихий океан, Атлантичний океан; пелагоніми — назви морів: Середземне море, Азовське море; потамоніми — назви річок: Дністер, Прип’ять, Амазонка; лімноніми — назви озер: Байкал, Каспійське море;  гелоніми — назви боліт: Глиняне болото, Зелене болото. Походження гідронімів дає змогу з’ясувати, які народи жили на тій чи іншій території у минулому. Так, на території України є декілька гідронімів, що походять від давньоіранського (сарматського) кореня danu-, що означає «вода, ріка»: Дніпро, Донець, Дон, Дністер та Дунай. Характерною особливістю давньоєвропейських гідронімів — давніх європеїзмів, тобто тих, які існували до виникнення індоєвропейської мовної спільності – є наявність у них основ на означення «вода», «джерело», «текти», «потік», а також кольорів — «білий», «блискучий» тощо.

Характерною особливістю давньоєвропейських гідронімів — давніх європеїзмів, тобто тих, які існували до виникнення індоєвропейської мовної спільності, є наявність у них основ на означення «вода», «джерело», «текти», «потік», а також кольорів — «білий», «блискучий» тощо.

Назви річок

р. Бобриця. Назва річки означає колишню поширеність у її водах бобрів. Протікає вона поблизу села Трипілля. Також її назву пов’язують зі смертю Бобриця (писаря, що брав участь у битві на цій притоці Дніпра)… Його кров розтеклася по річці, але він встиг відбити ворожий табір і врятувати своє село. На його честь річка і отримала назву – Бобриця.

р. Деремезнянка. Річка Деремезнянка, що впадає в Красну, знаходиться біля села Деремезна. Одна версія назви виводить від птахів ремезів, які тут, нібито, гніздилися колоніями; друга – від староруського слова «деремези» (кремезні люди), котрі під час ворожих нападів не залишали цих місць, а стійко переживали випробування. Поселення в цій частині було ще за княжих часів. Звідси пішли довколишні села Яцьки, Макіївка. В Деремезнянських урочищах знаходиться безліч джерел(криничок).

р. Кобрина. Колись вона називалася Лукавицею. А свою сучасну назву річка отримала через звивисте русло. Дійсно, можна помітити, що річка, протікаючи через усе м. Обухів, не має жодного рівного місця: вона коброю звивається між гористим рельєфом.

р. Козинка. Назва річки, за твердженням старожилів, походить від великої кількості диких кіз, що водилась у цих місцях.

р. Красна. Ріка на Придніпровській височині, права притока Дніпра. На річці Красній розташоване село Трипілля, а також багато мальовничих сіл: Красне, Григорівка, Красна Слобідка, Германівка та інші. У старину слово «красне» означало «красиве». Саме від надзвичайної, неповторної краси цієї річки вона отримала свою назву.

р. Ольшаниця. Назва річки Раківки (раніше Тростинки, Ольшаниці) походить від вільшаників, які росли на її берегах.

р. Стугна. Ріка на Придніпровській височині, права притока Дніпра. На Стугні розташоване місто Васильків, а також міста Українка та Обухів. Існує легенда, яка розповідає, що Змієві вали завдячують появою богатиреві Кожум’яці, який, запрігши в плуга Змія, орав ним до тих пір, поки 45 той зовсім пристав, почав проситися, напився води з річки, застогнав і здох. Річка, з якої Змій напився, дістала назву — Стугна

Назви джерел

Джерело Оліна вода. Джерело розташоване біля села Красне і носить назву, як свідчить легенда, від імені дівчини Олі.

Джерело Безодня криниця. У південній частині села Копачева, в урочищі Гарашівщина, знаходиться підземне джерело, яке колись било потужним фонтаном метрів на двадцять у висоту. З роками, зі століттями воно заміліло. Через цю шаленіючу воду люди й назвали джерело Безодньою криницею.

Джерело Рублена криниця. На околиці села Копачів знаходиться джерело Рублена криниця. Про її походження є цікава легенда. Одного разу, після чергового бою з ляхами, козаки добралися до села Копачева і спустилися в невеличкий ярок, де вирішили відпочити. Міцним богатирським сном поснули мужні воїни. Проснувшись, вони побачили, що з-під шаблі, якою один з козаків рубонув землю, било джерело. Отак і з’явилася рубана криниця, яку згодом почали називати Рубленою. Назви річок та джерел Обухівщини походять з дуже давніх часів.

Деякі прийшли до нас із давньоруської мови (р. Красна – давньоруське «красива»). У назв деяких гідронімів існують поетичні легенди. Вони часто є неправдивими, але часом близькими до дійсності (р. Стугна, р. Красна, р. Бобриця, джерело Оліна вода, джерело Рублена криниця). Частина гідронімів має прикметникову форму (р. Красна, р. Стугна, джерело Безодня криниця) або форму присвійних прикметників (р. Кобрина, джерело Оліна вода). Гідроніми Обухівщини розширюють наше уявлення про минуле, доводять, що у нас глибоке коріння, яким потрібно пишатися.

Висновки: Вивчаючи походження географічних назв Обухівщини, було застосовано комплексний підхід: використані матеріали з різних галузей знань (мовознавство, література, історія). У даній роботі виконано поставлене завдання: досліджені та систематизовані топоніми та гідроніми Обухівського району, встановлений їхній зв’язок з культурою та історією цієї території. Можна зробити висновки про те, що більшість місцевих географічних назв слов’янського походження. Наприклад, гідроніми – Красна, Стугна, Бобриця, Кобрина, топоніми – Козин, Нещерів, Халеп’я, Витачів, Дерев’яна, Красне, Гусачівка.

Звичайно, не можна було охопити всі географічні назви, що зустрічаються в Обухівському районі, адже це величезний за обсягом і надзвичайно розмаїтий пласт нашої мови. Мова – неоціненний скарб, плід багатовікового розвитку, і ставитися до неї потрібно уважно, дбайливо. Нам передали її у спадщину предки, тому треба знати, поважати й оберігати цей дар. Дане дослідження допомагає відкрити шлях у новий світ цікавих відомостей з української мови. Його матеріали можуть бути використані всіма, хто цікавиться своєю рідною мовою та історією, хто закоханий у свою рідну землю. Наукова новизна роботи полягає в дослідженні і систематизації встановлених у процесі пошукової діяльності топонімів та гідронімів Обухівського району. Це було здійснено за допомогою таких методів дослідження: зустрічі з краєзнавцями, журналістами Обухівщини (Ю. Домотенко, І. Глущенко, О. Задорожна, І. Підгаєцький), відвідання місць, назви яких досліджувалися, збір інформації від старожилів, опрацювання літератури мовознавчого, історичного та краєзнавчого характеру. Практичне значення дослідження: ця робота може бути використана для поглиблення знань з української мови учнями, студентами та всіма, хто хоче більше знати, любити і вивчати свою рідну мову та землю.

Використані джерела

1. Глущенко І. Копачівські легенди. – К.: Задруга, 2007. – С. 42.

2. Госедло В.І., Хоменко Н. В. Наш край від давнини до сучасності. – К.: 1998. – С.109.

3. Горпинич В. О. Словник географічних назв України. – К.: Довіра, 2001. – С.526.

4. “Де Стугна руку подає Дніпру” Збірник нарисів. – К.: Задруга , 2009.

5. Домотенко Ю. Містечко Германівка. Обухів. – 1996. – С.78.

6. Домотенко Ю. К. Обухів. Історичний нарис, 2001. – С.101.

7. Домотенко Ю. К. Преславне містечко Трипілля на Київщині. – К.: Задруга, 2007. – С.126.

8. Домотенко Ю.К. Придніпров’я. Обухів. – 2006. – С.247.

9. Кулик. М. І., Домотенко Ю. К. На землі-джерелиці. – К.: Задруга, 2007.

10. Коваль А. Знайомі незнайомці: походження назв населених пунктів України. – С.301.

11. Овсієнко А. Обухівська рапсодія. – 2007.

12. Паламарчук Є. Зорі Трипілля. – Теза,2007. – С. 141.

13. Шафаренко А. Германівка – мій вічний дивокрай. – Обухів, 2008. – С. 628.

Загрузка...

Comments:

  • LisaVera324

    Good work! :-) My grandmother Vera Sak was taken away from Obukhiv during World War 2 and never returned. Her mother’s name was Martha Bonderanko. Farther was Stephan Sak. Father and siblings died when she was a child. Could the cause of death be the Holodomar Famine? Not sure. Do we have any relatives left? Not sure.But I try to learn everything I can about Obukhiv and my grandmother’s homeland because of my love for her and pride. Some day I hope to write a book about her adventures! The internet helps me to learn more about Obukhiv and Ukraine! Thank you for sharing your research here. God bless you and your country. <3

  • Галина Михальчук

    Дякую! Дуже гарна робота, пізнавальна.З великим задоволенням ознайомилась!