ДМИТРОВИЧІ-КРЕНИЧІ / Культура

Нова пам’ятка в с. Великі Дмитровичі на Київщині

Багатошарова пам’ятка в с. В. Дмитровичі Обухівського району Київської області виявлена Обласним центром охорони пам’яток історії, археології та мистецтва під час обстеження ділянки, призначеної для відведення під будівництво церкви. Оскільки там уже було розпочато земляні роботи і об’єкт уже потребував втручання, було вирішено провести рятівні розкопки в рамках студіювання округи створюваної охоронюваної археологічної території “Ходосівський археологічний комплекс”. На виконання означеного завдання і були спрямовані зусилля Дмитровицького загону за участю авторів даної публікації при фінансуванні з боку забудовника – ТОВ “Брама” (керівник – В.С.Войтович).

Дослідження проводилися на мисоподібному останці узвишшя в центрі села. На поверхні знаходилися декілька пошкоджених людських кістяків, читалися контури могильних ям, були виявлені дрібні фрагменти різночасової кераміки. В ході рятівних робіт з’ясувалося, що пам’ятка складається із залишків багатошарового поселення трипільської культури (етап СІІ), середньодніпровської культури (ІІІ тис. до н.е.), доби ранніх слов’ян, Київської Русі (ХІІ ст.), козацького часу (кінця XVII – поч. XVIIІ ст.) та цвинтаря рубежу XVII-XVIIІ – першої чверті ХІХ ст. В 1912 р. на вказаному місці було побудовано дерев’яну школу, яку в 2003-2004 рр. внаслідок аварійного стану розібрано. Площа цієї ділянки двічі зазнавала змін плануванням, внаслідок чого суттєво змінилась її топографія за рахунок терасувань, а основні збережені культурні залишки належать цвинтарю.

Під час пам’яткоохоронних робіт було розкрито 675 м2 площі, виявлено 81 поховання, з яких 55 було досліджено. Зафіксовано рів шириною 1,8 – 2 м та глибиною 0,9 – 1,1 м, що оточував цвинтар у XVIIІ ст. Культурний шар давніх поселень у вигляді перевідкладених плям чорнозему потужністю до 0,25 м фіксувався на краю мисоподібного останця. Насиченість матеріалом досить слабка: виявлено фрагмент амфорки з вушком трипільської культури етапу СІІ  та поодинокі фрагменти кераміки середньодніпровської культури. Ранньослов’янський матеріал представлений окремими фрагментами ліпного посуду в культурному шарі та в заповненні деяких могильних ям. До давньоруського часу належать знахідки уламків кружальних посудин ХІІ-ХІІІ ст., синхронних фрагмента скляного браслета, залізного ножа та вудил. Матеріали XVII – XVIIІ ст. репрезентовані знахідками фрагментів задимленої кераміки, залізним стременом і бронзовим браслетом (?).

На основі досліджених поховань час існування даної ділянки могильника встановлюється в межах кінця XVII – початку XVIII ст., другої половини XVIII ст. та кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. Поховання орієнтовані на захід із незначними відхиленнями на південь (одне поховання на північ), руки небіжчиків складені на животі або на правому та лівому передпліччях. В деяких похованнях у заповнені могильних ям над домовинами в області голови та тазу були виявлені хрестоподібно розташовані окремі деревні вуглики розмірами 1-2 см. Кут орієнтації комплексів XVII – XVIII ст. – в межах 240-260°, комплексів ХІХ ст. – 225-250°. Найбільш раннім виявилося поховання №1, де було виявлено бронзову іконку „Великомучениця Параскева П’ятниця”, датовану рубежем XVII-XVIIІ ст., яка, за попередніми даними, є унікальною знахідкою для поховань на кладовищах означеного періоду. Найпізніші поховання відносяться до 1849 р (№64) та середини ХІХ ст. (№62). В інших комплексах виявлені домовинні гвіздки, бронзова шпилька, сережки та скобки, в двох могилах збереглися залишки тканини (згорнутий одяг?) XVIIІ ст. В одному з дитячих поховань ХІХ ст. виявлений скляний медальйон з паперовою вставкою, на якій зображено Божу Матір та фігуру святого. О.Д.Козак за результатами попереднього вивчення антропологічного матеріалу звернула увагу на патологічні зміни кісткової тканини у деяких похованнях. Основними є захоронення XVII – XVIIІ ст., що пов’язуються зі збудованою в 1763 р. та зруйнованою в 40-х рр. ХХ ст. церквою Іоанна Хрестителя, а також із залишками укріпленого замку XVII – 1 пол. XVIIІ ст., розташованими вище по схилу та на вершині останця.

Привертають увагу поховання XVIII – ХІХ ст., у тому числі парне, в яких були виявлені деталі одежі, прикраси та предмети християнської символіки.

Поховання №1 (кінець XVII – поч. XVIII ст.). Пошкоджене бульдозером при плануванні території під будівництво, верхня частина кістяка зруйнована. Могильна яма розміром 2×0,66 м зафіксована з рівня сучасної денної поверхні. Виявлені залишки дощатої труни, що простежувалися тонкими смужками трухлого дерева (товщина 2 см). Зафіксовані розміри – 1,9 × 0,6 (Зх) – 0,45 (Сх) м. Похована жінка похилого віку, випростана на спині, орієнтована на Зх з невеликим відхиленням на південь (255°). Череп не виявлено, збереглася ліва половина щелепи із зарослими зубними лунками. Хребет вигнутий (сколіоз ?). Права рука зігнута в напрямі до правої ключиці, проте, кисть була розташована на грудях, кисть лівої руки знаходилася в області сонячного сплетіння. Стегнова кістка правої ноги зміщена в напрямку колінної чашечки лівої. В районі правої ключиці виявлена бронзова іконка ХVII – XVIII ст.

Іконка з мідного сплаву 44 х 42 мм, товщина 1,5 мм, виконана в техніці виливки за восковою моделлю. По центру зображена „Великомучениця Параскева П’ятниця” з восьми конечним хрестом у правій руці та розгорнутим свитком у лівій. У верхньому правому куті зображений Єгорій на протилежному – Сергій. Ідентичне зображення „Великомучениці Параскеви П’ятниці” відоме на іконці ХVІІ ст., що зберігається в зібраннях музею Давньоруської культури і мистецтва імені Андрія Рубльова у Москві. На думку О.В. Гнутової та Є.Я. Зотової у мідному виливі цей образ отримав широке розповсюдження з XVI ст. (Гнутова, Зотова 2000, 65).

Поховання №2 (XVIII ст.). Могильна яма простежена з рівня зачистки поверхні материка, прямокутної форми зі слабо закругленими кутами, розмірами 1,7×0,85 м, зорієнтована по лінії ПнСх – ПдЗх (240°). Посередині могильної ями з лівого боку розташовані залишки бетонного стовпа. Похована жінка витягнута на спині головою на ПдЗхЗх, череп лежить на правому боці. Права рука зігнута під прямим кутом кистю на животі, ліва знищена стовповою ямою. Частина тазових кісток знищена перекопом. В кутах могильної ями виявлено 7 гвіздків. На правому боці черепа зафіксовано залишки бронзової сережки поганої збереженості, на лівому від сережки залишилися лише окисли.

Поховання №26 (кінець XVIII – перша половина ХІХ ст.). Могильна яма трапецевидної форми розмірами 2,65 × 0,85 (Зх) – 0,75 (Сх) м виявлена з рівня зачистки поверхні материка. Похована жінка в дерев’яному гробовищі головою на захід. Домовина виявлена на глибині 0,41 м від рівня фіксації, прямокутної форми, розмірами 1,9×0,5 м (збереглися стінки та дно). Кістяк витягнутий на спині, череп відхилений лицевим відділом на північ. Положення рук внаслідок поганої збереженості кістяка не простежується. Похована була обгорнута тканиною (одяг?) простого плетіння з елементами вишивки.

Поховання №31 (кінець XVIII – початок ХІХ ст.). Могильна яма прямокутної форми з закругленими кутами розмірами 2,26×0,8 м зафіксована на рівні зачистки поверхні материка, орієнтована вздовж осі ПнСхСх – ПдЗхЗх (255°). Поховання виявлене на глибині 0,9 м від рівня фіксації. Гробовище дубове, трапецевидної форми, розмірами 1,9 × 0,25 (ПнСхСх) – 0,5 (ПдЗхЗх) м, при висоті 0,3 м, дно ями знаходилося на глибині 1,2 м. Похована жінка 35-40 років, головою на Зх, череп лежав на лівому боці. Руки зігнуті в ліктях, права кисть на животі, ліва кисть на лівому плечі. Під потиличною частиною, на глибині 1,1 м від рівня зачистки виявлена бронзова шпилька, округла в перетині, довжиною 55 мм, товщиною 1 мм, голівка в перетині округло-овальна, діаметром близько 2,5 мм.

Поховання №33 (кінець XVIII – початок ХІХ ст.). Могильна яма підквадратної форми, розмірами 1×0,85 м, заповнена темним змішаним суглинком, орієнтована по осі ПнСхСх – ПдЗхЗх (255°). Поховання парне, дитяче. Дві дерев’яні дощаті труни трапецевидної форми виявлені на глибині 0,4 м від рівня фіксації могили. На кришках в районі голови зафіксовані дерев’яні вуглини розмірами 1-1,5 см. В заповнені ями на різних рівнях траплялися дрібні фрагменти ліпної кераміки. Перша домовина розташована південніше, виготовлена з дуба, мала розміри 0,7 × 0,25 (ПдЗхЗх) – 0,2 (ПнСхСх) м при висоті 0,1 м. Друга також дубова, мала висоту 0,1 м і розміри 0,72 × 0,3 (ПдЗхЗх) – 0,2 (ПнСхСх) м. В першому гробовищі виявлений скелет поганої збереженості, що належав 2-4-місячній дитині. Поховання зорієнтоване на ПдЗхЗх. Череп фрагментований, збереглися залишки нижньої щелепи з зародками зубів. Ноги витягнуті, вціліло праве крило тазу та частина кісток ніг. В другому гробовищі кістки не збереглися. Поховання безінвентарні.

Поховання №34 (початок ХІХ ст.). Могильна яма прямокутної форми, розмірами 2,26×1 м, витягнута вздовж осі ПнСхСх – ПдЗхЗх (255°). На глибині 0,5 м від рівня фіксації виявлене дерев’яне гробовище трапецевидної форми розмірами 1,95 × 0,65 (ПдЗхЗх) – 0,4 (ПнСхСх) м, висотою 0,2 м. Яма простежена в глибину на 0,7 м. Поховання частково пошкоджене стовповими опорами 1912 р. Похована жінка випростана на спині головою на Зх, руки зігнуті в ліктях, кистями в області живота. На черепі збереглися залишки шерстяної хустини, пофарбованої в зелений колір. Над головою виявлено деревне вугілля та залишки віночка (стебла трави, оплетені чорною ниткою). Під черепом похованої на потиличній кістці виявлені дві бронзові скобки із загнутими у вигляді кілець кінцями. Речі поганої збереженості, переламані навпіл.

Поховання № 62 (середина ХІХ ст.). Могильна яма підпрямокутної форми, розмірами 1,4×0,68 м, зафіксована з рівня зачистки поверхні материка, орієнтована вздовж лінії ПнСх – ПдЗх (225°). Поховання виявлене на глибині 0,12 м від рівня фіксації. Похована дитина, головою на ПдЗх (230°). Скелет не зберігся, від похованого в дерев’яному гробовищі залишилися фрагмент черепа та кістки ніг, вигнуті ромбом. Домовина трапецевидної форми 0,85 × 0,28 (ПдЗх) – 0,2 (ПнСх) м, висота 0,06 м, дно на глибині 0,18 м від рівня фіксації ями. В похованні виявлений скляний медальйон з паперовою вставкою всередині. Останній складається з двох скелець діаметром 25–26 мм, скріплених залізною, перевитою бронзовим дротом дужкою. Всередині скелець розташована кругла паперова вставка діаметром 24 мм із зображенням на одному боці Божої Матері, на іншому – святого.

Привертає увагу досить поганий стан збереженості покладених в лесоподібний ґрунт кістяків поховань другої половини XVIII – першої половини ХІХ ст., що, очевидно, свідчить про недостатнє отримання живими організмами необхідної кількості основних видів мікроелементів. Простежується також картина високої дитячої смертності: на 55 поховань 22 становлять діти віком до 3-х років.

Після опрацювання антропологами (О.Д.Козак) поховання були перезахоронені за християнським обрядом священником Великодмитровицької церкви за участю представників органів місцевого самоврядування. Основна маса могил ХІХ ст. не розкопувалася, оскільки означений період не є предметом археологічних досліджень. Разом з тим, вони потрапляють в зону будівельних робіт. Тому замовнику досліджень, сільській раді та держоргану охорони культурної спадщини було направлено листа про необхідність керуватися в даному випадку вимогами чинного законодавства (Закон України “Про поховання та похоронну справу” та ін.).

При перевірці розповідей місцевих жителів про існування в селі козацького замку за 0,4 км на ПдЗхЗх від розкопу та будинку сільської ради на узвишші виявлений підпрямокутний майданчик розмірами близько 40×50 м, укріплений ескарпом, а також валом з напільного боку (зараз знівельований до висоти біля 0,6 м). На поверхні зібрані фрагменти посуду, уламок керамічної люльки і цвяхи XVII–XVIII ст. Зачисткою стінок сучасного заглиблення встановлено потужність культурного шару (0,5 – 0,6 м), виявлено два шматки необробленого овруцького пірофіліту, кераміка, вироби зі скла та металу XVII – першої половини XVIII ст. Серед уламків посуду виділяється чотири групи: від мініатюрних посудинок, великих горщиків з прокресленим та штампованим орнаментом, мисок та глечиків. Синхронною обстеженій пізній пам’ятці може бути популярна у Великих та Малих Дмитровичах легенда, записана Л. Похилевичем в 1864 р.: „…Старики по преданию рассказывают, что на месте занимаемым ныне селом, когда-то покрытом густыми лесами, в давнее время жили разбойники или поляки, грабившие окрестности, что близ того места, где теперь Предтечевская церковь, находился замок, обнесенный высокою оградою, в коем разбойники имели свое пребывание, а в воротах содержали сменяемый караул. Вблизи устроен ими колодец, который и теперь существует и называется широким. При Хмельницком, на этот замок нечаянно напал отряд казаков, овладел замком, захватил в плен всех разбойников и взял несметное множество богатств. А чтобы не допустить на будущее время сбора разбойников в этом удобном для них месте: то оставлено было здесь сто казаков под начальством атамана называвшегося великим Дмитром. Это было причиною наименования села…” (Похилевич 1864, 38).

Крім означеної легенди відомі і свідчення, де згадуються “Дмитровичи”, “Дмитровичи добра”. “Дмитровские кгрунты”, “Дмитъро[вские] кгрунты”, “Дмитровъски(и) кгрунт”, “Дмитъровъски(и) кгрунт”. Це стосується, зокрема, документів без назви за 28 вересня 1638 р. та за 2 грудня 1638 р., які дійшли до нас в складі судово-адміністративних (актових) книг – цінних історико-лінгвістичних, культурних і юридичних пам’яток; до того ж – із самостійним фактографічним значенням (Книга Київського підкоморського суду… 1991, 173-187). В літературі наводились також дані про надання Великих і Малих Дмитровичів Свято-Вознесенському Фролівському дівочому монастиреві шляхтянкою Ігуменицькою; даровизну підтвердив універсал Богдана Хмельницького 28 грудня 1648 р. і жалувана грамота царя Олексія Михайловича. Згадувався також універсал Павла Тетері 11 травня 1663 року, в якому є формулювання про Дмитровичі як “от побожных людей наданы на выживление Кіево-Фроловскому монастирю”; в 1729 р. монастиреві належало у Великих та Малих Дмитровичах 49 та 37 дворів (Обухівщина…, 1996, 31, 32). По одній особі духовенства і стільки ж церковників значиться у Великих та Малих Дмитровичах в “Описі Київського намісництва 1781 р.” Документом також зафіксовано “козаковъ подпомощиков” у Великих Дмитровичах – 2, “посполитыхъ владhлческих, разночинческих и козачихъ подсусhдковъ” у Великих та Малих Дмитровичах, відповідно, 85 і 61, а хат – 87 і 61 (Описи Київського намісництва… 1989, 92). 336 та 181 “казенних людей” у Великих та Малих Дмитровичах відзначено у “Книзі Київського намісництва 1787 р.” (Описи Київського намісництва… 1989, 247). 1866 р. Дмитровичі стали центром казенної Великодмитровицької волості, 1887 р. у Великих Дмитровичах було 1800 жителів, 535 козаків, у Малих – 720 і 42 козаки, 20 євреїв (Обухівщина…, 1996, 32). Для XIX ст. відомі статистичні та ілюстративні матеріали не лише щодо населення села, а й стосовно класифікації земель, рельєфу, водойм, ґрунтів, сільськогосподарських культур, диких та домашніх тварин, особливостей домобудівництва, раціону харчування, традиційного одягу та взуття (Де ля Флиз 1999, 252, 253, 276).

Виявлені об’єкти і матеріали на досліджуваній пам’ятці в с.В.Дмитровичі мають виключне значення для висвітлення проблем історії та культури українського села на межі переходу від пізнього середньовіччя до нового часу. Очевидно, що зафіксовані археологічні пам’ятки та комплекси XVII – початку ХІХ ст. пов’язані між собою і відображають складні історичні процеси, які відбувалися в межах сільської округи при остаточній ліквідації залишків української державності часів гетьманщини та переході до централізованого імперського управління. Наведена легенда демонструє процес становлення місцевої козацької адміністрації в середині XVII ст.; виявлені залишки „замку” цілком відповідають можливому місцеперебуванню такої адміністрації. Не виключено, що зібрані на „замчищі” матеріали, які датуються не пізніше другої половини XVIII ст. та поява згодом церкви і цвинтаря можуть відображати процес зміни та відмирання старої системи управління. Зрештою, можливість поєднувати дані письмових джерел і результати археологічних досліджень дають простір для широких краєзнавчих студій.

Література:

Гнутова О.В., Зотова Е.Я. Кресты иконы складни (Медное художественное литье XI – начала XX века из собрания центрального музея Древнерусской культуры и искусства имени Андрея Рублева). Москва. 2000.

Де ля Флиз Д.П. Медико-топографическое описание государственных имуществ // Альбом в 2 т. Т.2. Киев,1999.

Книга Київського підкоморського суду (1584-1644) / Відп. ред. В.В.Німчук. Київ, 1991.

Обухівщина-96. Адміністративно-історичний довідник / Автори і упорядники Ю.К.Домотенко і В.С.Попов. Обухів, 1996.

Описи Київського намісництва 70-80 років XVIII ст. Київ, 1989.

Похилевич Л. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864.

автори: Квітницький М.В., Івакін Г.Ю., Готун І.А. (Інститут археології НАН України)

Загрузка...