Війна

Прості речі рятують життя

taktmed-ZSU-taktichna-meditsina-zbori-v-Desni-foto-GSHЗ головними героями цієї статті мені не доведеться вас знайомити. Ви й так знаєте Руслана Трегуба та Оксану Павлів. Ще донедавна вони були волонтерами, займалися суто передачею на фронт продуктів та необхідних речей. Втім, зараз ситуація на лінії вогню стабільна, наші захисники вже одягнуті й не голодні. Але Руслан та Оксана не припиняють їздити до бійців, щоправда зараз вже в ролі викладачів. Вони вчать і бійців, і цивільне населення надавати домедичну допомогу.

Ось про що ми дізналися від мужнього Руслана і такої тендітної, але хороброї і цілеспрямованої Оксани.

- Розкажіть, а чому ви вирішили навчитися цій непростій справі?

- По суті ця справа дуже проста. Не дарма я постійно кажу: «Прості речі рятують життя».

В Україні 2 % людей, які вміють надавати домедичну допомогу. Якщо я буду йти по вулиці, впаду і в мене зупиниться серце, вірогідність, що мене врятують – нульова. Швидка в кращому випадку доїде за 15 хвилин, а людина помре за 10 хвилин, якщо зупиниться кровообіг. Щоб зуміти врятувати, треба мати хоча б уявлення про це і примітивні знання. В кінці 2015 року ми з Оксаною почали з’ясовувати, чому такі великі втрати на війні, в чому причина. З цього і почалася зацікавленість домедичною допомогою.

- Але ж для того, щоб навчати, треба самим досконало все знати. Ви опановували все самі чи все ж допомогли якісь курси?

- Все починалося з допомоги в бою, якісь примітивні навички та знання. Все, що ми передавали на фронт – випробовували: в лісі ми перевіряли тепловізор, прибори нічного бачення, біноклі, рації, бронежилети.

Коли з’явились «турнікети» (інструмент, призначений для здавлення артерії з метою припинення крові, зазвичай таким інструментом є шнур, гнучка гумова трубочка або туга пов’язка, які накладаються на уражену кінцівку – прим. авт.), нам теж стало цікаво, як вони працюють. Це насправді класна штука, але як нею користуватися, знають не всі. Саша Середа – наш хороший знайомий, він активно почав вивчати домедичну медицину, займався нею, а згодом почав проводити курси й для нас. Він проводив курси і для «Самооборони Обухівщини».

Трохи пізніше я познайомився з англійцями, вони взагалі навчають не по теорії, а відразу на практиці, наприклад, на свині ми вчилися зупиняти кровотечу. Курс був дуже цікавим і я зрозумів, що це дуже необхідно. А вже потім ми почали їздити на навчання. Коли знаєш, що ці заняття необхідні, робиш усе можливе, аби досконало оволодіти матеріалом та навчитися застосовувати його на практиці. Ми пройшли курси Всеукраїнської ради реанімації по базових реанімаційних заходах, курс інструкторів BLS (The Basic Life Support). Потім нам порадили пройти військові курси в Дніпрі, їх проводив Денис Сурков – головний лікар Дніпровської дитячої лікарні. Людина своєї справи, справжній фахівець. Сертифікати просто так не видавав, усе було серйозно. Мало заплатити гроші, потрібно ще й ряд нормативів здати і випробування пройти. Також було навчання у медичній академії катастроф.

- Чим для вас були корисними ці курси? Хто їх здебільшого відвідує?

- Туди йдуть вчитися військові та волонтери, цивільному населенню це, чомусь, не цікаво.

Після цих курсів ми зрозуміли, для чого це відбувається і навіщо. Там все було «в реалі»: величезні фізичні навантаження, стрес-тести, нас морально виводили з себе, було так погано і фізично, і морально, що нас нудило, а ми в таких умовах мусили накладати турнікети. Але найголовніше, що ці курси дали розуміння того, що домедичні знання треба поширювати в цивільному середовищі, бо ситуація дуже плачевна. Як правило, пересічні громадяни не знають, чим допомогти людині, яка втратила свідомість на вулиці. Починається паніка, втрачається час.

- Кому з цивільного населення ви передаєте свої знання?

- Здебільшого старшокласникам міських шкіл. Дітям це дуже цікаво, вони, на відміну від дорослих, розуміють навіщо їм все це. Як показує практика, хоч це і прикро, але дівчата значно свідоміші та наполегливіші, ніж хлопці. Хлопці «ловлять зірки», губляться. Хоча, в цій справі все мало б бути навпаки. У нас є відеоролики для мотивації. Наприклад, йшла людина, втратила свідомість, впала і померла, бо ніхто не знав, що роботи. СЗОШ №2 міста Українки – перші, хто нас запросили. Вони були здивовані. Зараз працюємо і по Обухівських школах. Діти великі молодці.

- А дорослі? Для них ви не проводите такі курси?

- Для дорослих було 2 курси, приходило по 20 чоловік, бо всім іншим просто не цікаво. І ці 20 чоловік ми збирали реально довго, тобто люди просто не бажають, вони не розуміють наскільки ці знання їм потрібні. Часто запрошують військові, ми їх тренуємо. Недавно ми отримали повістки, прийняли присягу і 10 днів їх тренували. Приємно було, коли дорослі, статні дядьки говорили: «О, класно, це круті і корисні навчання». Це нереально приємно, бо спочатку всі були налаштовані дуже скептично.

- Скільки потрібно часу людині, аби опанувати основні знання?

- Курс для цивільних – не менше 8 годин. Ефективно, коли все це відбувається за один день.

-  Ви – не лікарі. Хіба люди без медичної освіти можуть навчати медицині інших?

- Ми не медики, але ми знаємо як визначити інсульт або інфаркт, і це має знати кожен. Інші волонтери навіть працюють з шевронами, на яких написано «Не медики». Наш плюс у тому, що ми, на відміну від медиків, не говоримо термінами, які людям важко сприймати.

 Ми говоримо звичайними словами, які дуже просто зрозуміти і запам’ятати. Ми не претендуємо на звання медиків, це домедична допомога, не медична. Це те, що треба зробити найперше, до приїзду кваліфікованого лікаря.

- Чи є плани щодо розвитку цього напрямку в місті?

- На День молоді ми проводили так звані практичні тренінги. Підходили, знову ж таки, діти. Бо їм був цікавий манекен, що лежав поруч. Потім вже дорослі долучалися, здебільшого їм було цікаво.

Хочемо проводити на вулицях міста флешмоби для простих людей, але поки це лише плани.

- Якщо можете, змоделюйте ситуацію надання домедичної допомоги.

- Перш за все, перед тим, як надавати домедичну допомогу, потрібно переконатися в особистій безпеці. Ось, наприклад, лежить людина, а поруч кабель, який по суті може вдарити струмом і вас. Щоб оцінити стан свідомості, не обов’язково підбігати до людини, достатньо на відстані запитати: «Що з вами, ви мене чуєте?». Якщо відповідає, значить в свідомості. Ну і, звісно, кожна людина повинна мати з собою аптечку, яка, повірте, займає дуже мало місця і вміститься навіть у маленьку дамську сумочку: рукавиці, клапан для штучного дихання, джгут для зупинки кровотечі і маркер (щоб написати, коли була зупинена кровотеча, бо це дуже важливо).

«Прості речі рятують життя» – особисто я підтримую такий простий вислів, а Ви? Руслан та Оксана готові безкоштовно навчити кожного з вас домедичній допомозі. Скористайтеся цією можливістю, адже витрачені 8 годин свого вільного часу колись допоможуть вам врятувати життя звичайній люди, яку чекають вдома, за яку хвилюються та яку люблять. В нашому світі бракує добрих вчинків.

Ольга Журавська-Товмач

Загрузка...
Tags: , , , , , , , , , , , , , , , ,