Першим згадкам про Змієві Вали на території Обухівщини більше як тисячоліття. Про це пише В. Антонович в свої праці "Змійові вали в межах Київської землі".
- Якщо звернемося до історичних свідоцтв про київські вали, то знайдемо лише нечисленні про них відомості. Літописи згадують п'ять разів (1093, 1095, 1149, 1151 і 1169р.) про вали в Київському і Переяславському княженнях, і згадки ці свідчать лише про те, що вали вже існували, але не служили вже, мабуть, для стратегічних цілей; літописець користується лише існуванням валу для того, щоб точніше позначити топографічне положення місцевостей, по яких проходили княжі дружии або де відбувалися бойові сутички, - відзначає дослідник.
Згідно з його даними "1093 р., описуючи невдалий похід князів Святополка, Володимира Мономаха і Ростислава проти половців, що облягли Торчеськ, літописець говорить, що князі переправилися через Стугну біля Трипілля, пройшли вал і тут зустріли половців".
- Нашим же ставшим межи валома и поставиша стяги своя и изидоста стрельцы по валу», - пише літописець.
- Очевидно, літописна вказівка стосується тих двох валів, які починаються біля Трипілля досить близько один від одного на гирлі Стугни і потім розходяться: один паралельно до течії Стугни, інший вздовж течії Красної, - міркує Антонович.
Тут легко впасти в блуд і уподобитися до обухівських вчителів, які люблять вказувати на гористий вхід (зараз в'їзд з транспортної розв'язки - моста) до Обухівської долини як залишки Змієвих валів. Цікаво, що помилковість цього абсолютно безглуздого положення роками залишається поза сумнівами. В це вірять учні, вчителі, методисти, розробники посібників з "київщинознавства". Згідно з їх логікою:
1. Обухів біля Трипілля і пойми Стугни; 2. Вхід до долини Лукавиці є проходом між двома частинами Валу; 3. Торчеськ - це Кагарлик або Германівка. Дорога до них - вздовж Лукавиці, а потім або прямо (Кагарлик), або вздовж Красної (Германівка). Наче логічно.
Спростуємо наслідки відсутності самооосвіти обухівських педагогів:
1. Вхід до Обухівської долини (вона ж долина колись повноводнішої Лукавиці (зараз Кобринка) знаходиться між двома частина плато (підйому). Варто раз залізти на один з пагорбів і ви зрозумієте, що за фомою це не вал - ще одного спуску немає.
2. Антонович, за ним Бугай і інші дослідники вказують на 2 гілки Змієвих валів, які йдуть з однієї точки - Трипілля. Ймовірно, між ними і пройшли в 1093 році на герць з предками кримських татар наші предки. Пікантність ситуації полягає в тому. що зараз ЖОДНА з цих гілок не збереглася і лише дотичні дані дозволяють накреслити їх маршрут.
З наведених карт видно, що (тут дозволю собі тезовість):
1. Один з них йшов долиною Стугни, між річкою і Обухівським платом, по території сучасної Трипільської промислової зони. Не дуже зрозуміла раціональна сторона валу, адже зразу після нього йшли значно вищі пагорби, плюс степовики приходили з-за меж "Київського трикутника", а її південним природнім корддоном була саме Стугна. Чому Вал не йшов з протилежного боку (зі сторони Києва) - не зрозуміло. Втім, те саме стосується і його другої гілки.
(Третя лінія валів починається від Трипілля (древнього укріпленого міста Треполь), проходить через село Митниця до Малої Салтановки на Стугні, і потім через Плисецьке до села Перевіз, перетинає річку Ірпінь, йде до Бишів і губиться біля річки Здвиж. Довжина її і наступних ліній - невідома).
2. Вона, як видно, пролягала так званим Старим Трипільським шляхом (зараз дорога на Трипілля) і йшла повз Обухів (мікрорайон ЦТЕМП-8, більше відомий як ТУСМ), між ним і Дерев'яною (або за нею?).
(Четверта лінія валів починається також біля Трипілля, йде по лівому березі річки Красної, проходить повз Фастова далі, можливо, також доходила до річки Здвиж).
З вищенаведеного видно, що на околицях Обухова Валу нема. Найближчі до нас залишки знаходяться в Старих Безрадичах. До них, крім всього іншого вмонтоване староруське городище Торч (Тумаш). Далі він вигулькує зліва по Старообухівській трасі і біля Києва переходить в Ходосівське городище. На ньому часто тренуються дельтапланеристи.
Але, нас цікавить інший напрямок, той, що йде вздовж Красної. Наступні речення лише гіпотеза, дуже механічна і погано припасована. Швидше просто спостереження. Без деталізації маловерифіковане.
Її суть в наступному.
На карті видно, що Вал міг йти до села Яцьки. Туди ж, як відомо, вів так званий "Самусів шлях". Останній, за свідченням краєзнавців, водночас, грав роль державного кордону між тогочасними Росією і Польщею. Шлях вздовж Валу, згідно з старішими гіпотезами, був природнім торговим шляхом між різними регіонами. Відтак, після зміни територіального устрою тогочасних Росії-Польщі і зникнення адміністративного контролю зникла потреба в самому Валу і з часом, не так вже й давно (років 200? тому) він був заораний. Дещо довше зберігся шлях вздовж нього - допоки іншими манівцями не проклали зручніший асфальт. Ще зараз поворот і дорогу на Германівку (за мостом, перед спуском до Григорівки) називають "валом". Народна пам'ять живіша ніж труди рук його.
Так зникла величезна частина постепової частини валу. Вона, на нашу думку - частина києворуської історії, оскільки лише за цих часів нащадки диких полян і древлян спромоглися висунути носа за межі заболоченого і лісистого "Київського трикутника" і крок за крок почати колонізацію Дикого Степу в районі Поросся взагалі і Перепетового поля, зокрема.
***
З матеріалами нашої старої розвідки на тему Змієвих валів можна ознайомитися в тексті "Змієві Вали – намисто на шиї Наддніпрянщини".