Культура

Від Обухова до радянських таборів: Білий шлях російського генерала-монархіста


В Обухові немає своїх Бандери або Шухевича. Є розтиражований сьогодні дуже контраверсійний отаман Зелений. Маловідомий партизан-чекіст Бараков (Вараков). На їх тлі постать учасника Білого руху, уродженця Обухова Владислава Дашкевич-Горбацького виринає мов п’яний карась з мутної сивухи тодішньої історії.

Читайте також: Від Петлюри до Бандери: голубина смерть обухівського чекіста

***

475905d72c0bb81972cb8c907910f334

Згідно з Вікіпедією російський монархіст, український гетьманець, сподвижник Колчака народився 16 серпня 1879 року в Обухові на Київщині. Початкову освіту здобув у Кременчуцькому реальному училищі.

З 26 вересня 1897 на військовій службі. У 1899 закінчив третє Олександрівське військове училище та Миколаївську академію Генерального штабу (1905).

З 1905 проходив службу в лейб-гвардії Литовському полку.

З 1905 по 1907 — викладач тактики в Пажеському корпусі.

З 1907 по 1913 — страший офіцер штабу Гвардійського корпусу.

З 1913 по 1914 — штаб-офіцер для особливих доручень штабу 1-го армійського корпусу.

З 1914 по 1917 — начальник штабів 50-ї та 28-ї піхотної дивізій, командир 96-го піхотного полку та 24-ї піхотної дивізії на Південно-Західному фронті. Генерал-майор.

3

З 1917 — проходив службу в Збройних Силах Української Держави (режим Скоропадського, прим. авт.).

З 04.1918 по 07.1918 — начальник особистого Штабу Гетьмана Павла Скоропадського.

У травні 1918 — в.о. військового міністра Української Держави.

23 (10) червня 1918 в Києві на Софійському подвір’ї о 5 год. дня відбулася церемонія присяги на вірність Українській державі та Гетьманові, складеної чинами особистої охорони П.Скоропадського, у присутності голови гетьманського штабу, генерального хорунжого В.Дашкевича-Горбатського.

З 1922 — мешкав в Німецькій державі. Після окупації Радянською армією Німеччини заарештований та вивезений до Росії в концтабір.

Помер в таборі міста Інта Комі АРСР. Похований у селищі Абезь (тепер у межах міста Інта), могила № 0-27.

Dashkevich-Gorbatsky_Vladislav_VladislavovichДещо іншу, точно більш розширену версію його біографії подає історик Павло Гай-Нижник в розвідці “Начальники особистого штабу гетьмана Скоропадського”.

Згідно з нею,

Владислав Владиславович Дашкевич-Горбацький (16 (28) серпня 1879 – 7 червня 1952) – військовослужбовець, педагог, генерал-майор російської служби. Походив зі старовинного дворянського роду польсько-литовського поход- ження (Daszkiewicz-Gorbacki), що поділився на кілька гілок. В.Дашкевич- Горбацький народився у дворянській православній сім’ї в м. Обухові Київського повіту Київської губернії.

Освіту здобув у Кременчуцькому реальному училищі, яке закінчив 1897 р. Відтак вступив до Московського військового училища, де 26 вересня 1897 р. прийняв присягу і вступив до служби. 9 серпня 1899 р. В.Дашкевич-Горбацький був випущений з Московського військового училища по І-му розряду в чині підпоручника у лейб-гвардії Литовський полк.

Після отримання 9 серпня 1903 р. погонів поручника навчався в Ніколаєвській академії Генерального штабу, яку закінчив по І-му розряду у 1905 р. Того самого року (28 травня) став штабс-капітаном гвардії з перейменуванням у капітани Генерального штабу.

Молебень на Софіївському майдані після проголошення Павла Скоропадського Гетьманом України. 1918 рік, Київ.

Молебень на Софіївському майдані після проголошення Павла Скоропадського Гетьманом України. 1918 рік, Київ.

З 25 листопада 1905 р. по 28 листопада 1907 р. відбував цензове командування ротою у лейб-гвардії Гренадерському полку. До 14 серпня 1913 р. служив обер-офіцером для доручень при штабі гвардійського корпусу.

За цей час 6 грудня 1911 р. отримав звання підполковника. Викладав тактику в Пажеському корпусі. 14 серпня 1913 р. отримав призначення, яке було затверджене 6 грудня того самого року, на службу штаб-офіцером для доручень при штабі 1-го армійського корпусу. Учасник Першої світової війни, невдовзі після початку якої 6 грудня 1914 р. був підвищений у військовому званні до полковника.

У 1915 р. короткий час перебував на різних військових посадах: від 10 вересня до 1 листопада 1915 р. виконував обов’язки начальника штабу 50-ї піхотної дивізії, з 1 по 7 листопада 1915 р. – 68-ї піхотної дивізії, а з 7 по 23 листо-пада 1915 р. був тимчасово керуючим справами начальника штабу 36-го армійського корпусу.

Дашкевич-Горбацький - Начальник Власного Пана Гетьмана Штабу

Дашкевич-Горбацький – Начальник Власного Пана Гетьмана Штабу

Наказом головнокомандувача Західного фронту від 26 січня 1916 р. (підтверджено Височайшим наказом 2 лютого 1916 р.) до 3 січня 1917 р. командував 96-м піхотним Омським полком. Після Лютневої революції в Росії В.Дашкевич-Горбацький призначений (з 9 квіт – ня 1917 р.) начальником штабу 24-ї піхотної дивізії з переведенням до Генерального штабу.

На початку 1917 р. отримав звання генерал-майора. За час служби в російській імператорській армії був нагороджений: орденами Святого Станіслава ІІІ ст. (1907 р.), Святої Анни ІІІ ст. (1908 р.), Святого Станіслава ІІ ст. (6 грудня 1911 р.), Святої Анни ІІ ст. (6 грудня 1913 р.), Святого Володимира ІІІ ст. з мечами (27 квітня 1915 р.); світло-бронзовою медаллю „За зусилля по успішному виконанню загальної мобілізації 1914 р.” (5 грудня 1915 р.); мечами до ордена Святої Анни ІІ ст. (21 липня 1915 р.), мечами та бантом до ордена Святої Анни ІІІ ст. (10 січня 1916 р.), мечами до ордена Святого Станіслава ІІ ст., а також 12 січня 1917 р. Георгієвською зброєю.

Дашкевич-Горбацький - Начальник Власного Пана Гетьмана Штабу. Фрагмент. На російську офіцерську кокарду зверху накладена кокарда-щиток з архістратигом Михаїлом Центральної Ради

Дашкевич-Горбацький – Начальник Власного Пана Гетьмана Штабу. Фрагмент. На російську офіцерську кокарду зверху накладена кокарда-щиток з архістратигом Михаїлом Центральної Ради

З поверненням в Україну після революційних подій в Росії став чле-ном таємної організації „Українська Громада”, що її очолював генерал П.Скоропадський і яка готувала повалення Центральної Ради. Активний учасник і фактичний керівник гетьманського перевороту у Києві 29 квітня 1918 р., внаслідок якого П.Скоропадський прийшов до влади.

У квітні – червні 1918 р. – начальник особистого Штабу гетьмана всієї України. З керівником свого майбутнього штабу П.Скоропадський визначився 25 квітня, за кілька днів до перевороту. Пізніше він згадував про це призначення:

 - Було пізно вночі… В мене не було ще начальника штабу. Я ніяк не міг зупинитися на якому-небудь генералі… Події так швидко розгорталися. Через кілька днів влада переходила до мене, а людей для ведення справи я ще не знайшов. Наступного дня я згадав про певного начальника дивізії, генерал-майора Дашкевича-Горбацького. Особисто я його майже не знав, проте чув, коли ще командував корпусом, що у 1-му корпусі його хвалили як доброго і рішучого командира полку. Він був офіцером генерального штабу. Часу на обміркування не було, я по нього послав і негайно призначив його своїм начальником штабу”.

Офіційно був призначений начальником Штабу гетьмана 3 травня 1918 р. Проте у червні 1918 р. його усунуто з посади начальника Штабу гетьмана, оскільки він, за словами самого П.Скоропадського, „достеменно не міг впоратися із цією справою”. 

Наш земляк крайній справа. Травень-червень 1918 року.

Наш земляк крайній справа. Травень-червень 1918 року.

Однак В.Дашкевич-Горбацький не відійшов від служби. З 27 червня по жовтень 1918 р. він служить генеральним старшиною при гетьмані, а в жовтні 1918 р. призначений головою надзвичайної місії Української Держави до Румунії. Місія мала не лише стати осібним представництвом гетьмана, але й довести до логічного дипломатичного завершення економічну війну Української Держави з цією країною й, відповідно, домогтися повернення Україні окупованої румунами Бессарабії.

Крім того в румунських Ясах перебувало військове представництво Антанти, а відтак надзвичайний представник гетьмана мав налагодити тісний контакт і в цій сфері. Проте виїхати до Румунії голова української надзвичайної місії вже не встиг. Після початку протигетьманського повстання на чолі з Директорією у листопаді 1918 р. відбув до Одеси, де намагався вступили до лав Збройних сил Півдня Росії (Добровольчої армії), але отримав відмову від генерала А.Денікіна.

Відтак у березні 1919 р. відплив до Туреччини у Константинополь (Істамбул), проте вже восени 1919 р. добровільно прибув у розпорядження армії адмірала Колчака, де був залічений до резерву чинів. Після вбивства генерала П.Грівіна В.Дашкевич-Горбацький 22 – 24 листопада 1919 р. стає керуючим справами командувача Північної групи 1-ї армії.

Учасник відомого Сибірського Льодового походу (1919 р.), за що був нагороджений знаком відзнаки Військового ордену „За Великий Сибірський похід” І ст. (№ 9, 27 травня 1920 р.).

У 1920 р. (на 27 травня) – генерал для доручень при командувачі військ Далекосхідної армії, а з 6 червня 1920 р. 50 військово-історичний альманах перебував у розпорядженні головнокомандувача усіх сил Російської Східної Окраїни.

Згодом емігрував до Китаю, а з 1922 р. мешкав у Німеччині.

Про життя та діяльність В.Дашкевича-Горбацького в Німеччині відомостей практично немає. Як свідчив генерал А. фон Лампе у довідці для розсилки вищим чинам Російського загальновійськового союзу від 1 серпня 1938 р., у 1937 р., після створення в Німеччині за розпорядження нацистського керівництва Управління справами російської еміграції в Німеччині на чолі з генералом В.Біскупським, В.Дашкевич-Горбацький належав до групи осіб, які об’єдналися навколо архієпископа Тихона і які, в тому чи іншому вигляді, але провадили жорстку боротьбу проти В.Біскупського.

Серед членів цієї групи (Тихон виїхав з Німеччини у червні 1938 р.), крім В.Дашкевича- Горбацького, були також колишній колчаківський генерал Сахаров, колишній начальник Санкт-Петербурзького охоронного відділення Герасимов, офіцер кінної гвардії поручник князь Масальський (висланий з Німеччини у 1937 р.), полковник граф Воронцов-Дашков та інші.

Після вступу Радянської армії наприкінці Радянсько-німецької війни 1941–1945 рр. у Німеччину був заарештований і вивезений до СРСР. Там В.Дашкевича-Горбацького засудили до виправно-трудових таборів.

Помер 7 червня 1952 р. у таборі Інте (Печорлаг – Печорський табір), а похований у поселенні Абезь Інтинського району Республіки Комі (могила № О-27), що нині належить Російській Федерації.

Tags: , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

Comments: