Джерело: phys.org, переклад: Хроніки Обухова
Йдеться про підходи до врегулювання конфліктів, що формуються не міжнародними інституціями чи демократичними державами, а авторитарними й напівавторитарними режимами, які ставлять власні стратегічні інтереси вище потреб постраждалого населення.
Стаття, яка з’явиться у Washington Quarterly, пояснює, як традиційна модель миротворення — заснована на міжнародному праві, правах людини й переговорному компромісі — ослабла за останні два десятиліття. Дослідники пов’язують це зі спадщиною війни в Іраку, «безпековим режимом» після 9/11 та зростанням геополітичної конкуренції. У цих умовах сильні держави дедалі частіше просувають угоди, спрямовані на політичний контроль і військову перевагу, а не на справедливе вирішення конфліктів.
Автори називають цей підхід «ревізіонним управлінням конфліктами». Він ґрунтується на транзакційних переговорах, економічних стимулах і угодах «згори донизу», які не усувають причин війни, а лише «заморожують» її наслідки. Такі моделі, за спостереженнями дослідників, дедалі частіше проявляються на Близькому Сході та в Африці — і тепер у Європі.
У цьому контексті особливо показовими є пропозиції США щодо припинення війни в Україні. Дослідники зазначають, що проєкти мирної угоди враховують російські «територіальні реалії» та обмежують суб’єктність України у процесі ухвалення рішень. Це відповідає загальним тенденціям, які описує дослідження: мирні плани формуються зовнішніми гравцями, а не тими, хто безпосередньо зазнає наслідків війни.
Науковці порівнюють це з попередніми конфліктами, у яких посередниками виступали держави з авторитарними або центральними урядами, що переслідували власні цілі. Результатом нередко ставали угоди типу «мир переможця» — такі, що зупиняють бойові дії, але закріплюють домінування однієї сторони та не відповідають на вимоги справедливості чи відповідальності за злочини.
Дослідження нагадує, що українське суспільство рішуче виступає проти поступок територіями й наполягає на поверненні кордонів та притягненні РФ до відповідальності. Напруга між цими суспільними очікуваннями та геополітичним тиском, на думку авторів, є прикладом ширшої зміни в міжнародній системі.
Професор Олівер Річмонд зазначає, що Україна може стати «показовим кейсом» того, яким буде мир у світі, де традиційні норми слабшають, а дедалі більше рішень ухвалюються під впливом авторитарної логіки. Дослідники попереджають: така трансформація несе загрозу для стабільності та справедливого врегулювання не лише в Україні, а й у глобальному масштабі.
