Джерело: КИЇВЩИНА: СТОРІНКИ ІСТОРІЇ
Там, за словами свідків, Гончарка роздяглась догола, зайшла на могилу, окреслила себе ножем, поклала ключ і ніж на землю, промовила певні слова — і викопала жменю землі. Цю землю, за вказівкою шинкарки, частково сховали на печі, а іншу змішали з маком і конопляним насінням, після чого використали для осипання монастирського двору та оселі протопопа. Усе це відбулося тієї ж ночі.
Крім того, Липчиха наказала служниці зловити жабу, зашити їй рот чорним шовком і “послухати, що скаже”, натякаючи, що подібний ритуал вона робила в Стайках і він нібито приносив прихильність “панів”. Служниця виконувати наказ відмовилась.
Наступного дня до шинку завітав місцевий маляр Прокіп, якому Липчиха в стані алкогольного сп’яніння видала згорток із тією ж землею та наказала осипати нею шлях, яким ходить управитель. Прокіп потім розповів, що показав землю своїй сусідці Любці, та вдарила його по руці, сказавши: «Посипай собі сам, якщо треба».
У вересні 1760 року, коли чарування стали виявлятися, Липчиха прийшла до Гончарки з погрозами, назвала служницю «курвою» і пригрозила: «Я оплачусь, а вас будуть бити. Моя копа — ваш хребет». Мовляв, вона візьме провину на себе, а тілом відповідатимуть інші.
2 листопада 1760 року було видано указ про початок офіційного слідства, арешт служниці Агафії Ніконівни, а також самої шинкарки — якщо не знайде поруку. Прокіп Маляр та Любка Гончарка тим часом зникли безвісти. Гапку (служницю) взяли під арешт, а Липчиха надала поруку.
Справу Агафії Липчихи можна вважати рідкісним прикладом задокументованого обвинувачення у «побутовому чаклунстві» на Лівобережній Україні в другій половині XVIII століття. У ній дивовижно поєднуються віра в силу землі з могили, народні ритуали, алкоголь, погрози, ритуал із жабою — та взаємна недовіра між звичайними жителями містечка.
Документ є частиною фондів Центрального історичного архіву і відображає перехрестя правових норм, фольклорної уяви та соціальних страхів доби.
