Лексично і стилістично типовий радянський текст, пафосний і нудний. Втім, потрібний з документальної точки зору, адже у ньому зафіксовано кілька до цих пір програмових питань обухівської географії і історії.
А саме – потреба у локальному туризмі як методі дослідження території і способі формування місцевої ідентичності. Про нього, зокрема, хоча і в дещо іншому ключі говорить племінниця Малишка, Ольга Сергіївна. Я ще застав її у школі, хоча як і Панченка майже не пам’ятаю.
***
… Понад десять років діє в школі музей А. С. Малишка, створений Ольгою Сергіївною та її учнями. Щодня бувають тут відвідувачі: школярі, хлібороби з Обухівщини; студенти з Києва, Черкас, Донецька; вчителі з Овруча; робітники з Волині, Запоріжжя. У книзі відгуків — хвилюючі записи письменників, композиторів, художників. Малишкову школу-музей відвідували Платон Майборода, Дмитро Павличко, Іван Драч, Віктор Кочевський, Олекса Ющенко, Микола Карпенко, Іван Гончаренко. Часто приїздить сюди Любов Забашта, яка передала музеєві багато матеріалів в архіву поета.
Екскурсії проводять Ольга Сергіївна та її учні, юні екскурсоводи Ліна Грянка, Вадим Чура, Олександр Яценко, Олег Кузьменко. Показують особисті речі Андрія Самійловича і його батьків, рукописи й видання творів, фотознімки й малюнки. І оживають під час тих розповідей дитинство «хлопчика з монгольськими очима», його неспокійна комсомольська юність, фронтові дороги, засвічується «серпень душі його».
Музейна кімната весь час поповнюється новими матеріалами, вже й тіснувато їй тут, і з нетерпінням чекають обухівчани того дня, коли будівельники нарешті здадуть в експлуатацію триповерхове приміщення бібліотеки-музею А. С. Малишка.
Ольга Сергіївна турбується й про інше:
— Слід розробити, екскурсійні маршрути обухівськими стежинами Малишка: до батьківської хати, довкола школи, на гору Педину, звідкіля він любив милуватися рідним містечком, на Стугну й на трипільські кручі, які живуть і житимуть у його віршах.
— І обов'язково — до Малишкової криниці! — додають учні Ольги Сергіївни.
Слухаю їх і думаю про те, що Малишкова криниця — це вся Обухівщина, весь щедрий, мальовничий придніпровський край з його людьми, річками, луками, джерелами, з його невмирущими піснями...
***
Уважний читач помітить в цьому уривку кілька цікавих моментів:
1. Обухівчани і Педина, а не обухівці і Пидина. І це не тому, що Чухліб понаєхавше бидло і неграмотний.
2. Шкільні гіди – добровільно-примусова громадянська ініціатива, щось на кшталт «зелених» і «голубих патрулів» того часу, тільки в царині культури.
3. Живий, а не задушливий культ Малишка, органічно-радянський, а не натягнутий на нову епоху без змазки.
4. Функціональна роль функціонуючого шкільного музею в селі, де ще не було свого окремого.
5. Образ Обухівщини як Малишкової криниці.
6. Ну і головне – картографія Малишкових бейдань:
- Хата
- Школа
- Педина
- Стугна
- Трипілля
Одразу зауважу, що хата, школа, Стугна (косовиці на Задаві) і Трипілля (дорога і пароплав до Києва) описані в його біографії А. Костенка, раніше я розбирав їх.
Лишається Педина і тут легко вступити у екскременти фантазії, адже, якщо відкинути старі і сучасні легенди про неї, нічого сильно історичного чи археологічного на горі, котра і не гора, - не було.
Єдина очевидна, як колись так і зараз, її перевага над іншими терасами над заплавою Кобрини це відсутність людей. Її сусідка гора Довга, пр, у 19 столітті вже норм скопана городами і заселена живими і мертвими (кладовище).
Відтак, спорадичні поселення часів «бронзи», Русі, 19 ст + розорювання зверху і розкопування знизу у 20-му зберегли її від тотального захаращення хатами, а висаджені згодом дерева – ерозії і сповзання вниз.
Не впевнений, але підозрюю, що 100 років тому гора як і інші в Обухові була голою. Відсутність дерев робила її чудовим майданчиком для спостережень за тодішнім центром села.
З нього юний Малишко міг бачити не лише рідну школу, а і батьківську хату. Можливо навіть батька, котрий йшов когось шукати в ременем у руках.
***
Але головне в словах Ольги Сергіївни інше – треба ходити Обуховом, збирати і розповідати історії про нього. Позаяк перелічені в тексті селяни, робітники та інтелігенція, ця класова тріада рад.суспільства – це хороший приклад тодішнього маркетинга і формування бренда Обухова як міста Малишка.
Зараз він застарілий і недостатній. Але головне інше - люди пробували зробити Обухів цікавішим для себе і для гостей.
Це варте поваги.
