Легенду про нього та його гору розповіли в КЗ КОР "Київський обласний археологічний музей", передають Хроніки Обухова
... Діди й прадіди з давніх давен розказували, що жив тут козарлюга Гордій – відважний, сильний і мудрий. Мав Гордій, дванадцять синів і всі вони чумакували – привезену з Криму сіль вантажили на судна у Трипіллі і пливли до стольного Києва. Був у Гордія великий вітряний млин, до якого щодня й щоночі з’їжджалися вози із зерном з усієї округи. Заможний був козак. Та лихо не забарилося – налетіла орда воронням чорним і забрала в ясир синів – лицарів, які мужньо билися за свою землю. Кілька з них разом із батьком Гордієм склали свої буйні голови у нерівному бою…
Ординці знищили все господарство, забрали воли і майно, а велетенського млина підпалили. І гуготіло те полум’я на всю округу, і видно його було аж до Києва. А от де був захований скарб Гордія – ординці не відали.
Навколо гори росли велетенські дуби, граби. липи,клени, багатий на різні плодові дерева сад, місцевість була порізана ярами. Саме у цій горі й таїться Гордіїв скарб. Під горою криниця стояла, а за 10 сажнів від неї – вхід до величезного льоху. Колись дітлахи пасли худобу і один з них провалився. Взялися хлопці розкопувати, але лаз виявився обваленим і ніхто не насмілився копати далі. Гора з часом осунулася в урвище. Траплялося, що й худоба в нього падала і діставали її ледве живою.
Баба Одарка розказувала, що її прабаба чула від своєї прабаби, що в тому льосі багато срібла, золота, зброї і вина. Посеред льоху стоїть великий дубовий стіл, на якому лежить золотий хрест, а навколо стола – діжі з золотими і срібними монетами й різними прикрасами. Багато різної зброї, прикрашеної золотом. Також в льосі великі бочки з вином, яке колись сини Гордія привозили з Криму. Але й досі ніхто не знає, з якого боку гори знаходиться той льох. Лісу вже давно немає, криниця осунулася й заросла очеретом. Гора осіла в землю.
В середині ХІХ століття сільський дід Данило хотів докопатися до скарбу та там і Богу душу оддав… Відтоді більше ніхто не наважувався шукати скарб Гордія, а гора й до нині – Гординова .
