Володимир розпочинав свій шлях як хімік, але згодом долучився до рятувальної служби, обравши професію водолаза.
Джерело: Красненська гімназія.
Це була не лише фізично складна робота, а й глибоко емоційне випробування.
Коли ти дістаєш тіло з води, а на березі ридають рідні – це випробування, якого не побажаєш нікому, – зізнається він.
Особливо запам’ятався випадок з літньою жінкою, яку він намагався врятувати:
Я тягнув її та не міг зрозуміти, чому так важко. А потім побачив – у її хустці було каміння. Вона сама обрала піти під воду. Хвороба зламала її дух, а глибина в два метри стала останнім прихистком…
З початком повномасштабного вторгнення Володимир почав працювати на суші — рятував людей з-під завалів у зруйнованих містах. Його робота стала щоденним викликом, в якому ціна — людське життя.
Ми знаємо, що десь у темряві, під уламками, може чекати людина. Вона боїться. Вона дрижить. Вона сподівається. І ми маємо знайти її першими, — говорить рятувальник.
Не оминув він і трагедію Каховської ГЕС. У перші години після катастрофи разом із колегами евакуйовував людей із затоплених міст та сіл, незважаючи на обстріли.
Я не пам’ятаю скільки людей ми тоді врятували, але у перший день, думаю, близько тисячі.
Сьогодні Володимир продовжує рятувати тих, хто опинився на межі:
Кожного разу, коли ми дістаємо людину з-під завалу, з води, із самого краю життя – це маленька перемога. І саме заради цих перемог я продовжую свою боротьбу.
Його історія — приклад справжнього героїзму, людяності та незламності. Обухівська громада може пишатися таким випускником.
