Це величезна і дуже багата територія. В ній є лесові і борові тераси, зарослі дубовими і сосновими пралісами, деякі з яких дожили до 18 ст («Безрадицька пуща»). Багато так званих «островів» - піщаних дюн з пишними лучними включеннями серед океану очерету. Місцеві алювіальні наноси родючіші за чорноземи, хоча вологість не дозволяє повноцінно плекати зернові.
Бджоли, риба, тварини як у згадках старих запорожців у Андріана Кащенка – на кожному кроці. Додатково ця величезна реліктова заплава Стугни щовесни заливається водами паводкового Дніпра.
Ця територія – окрема, майже зникла сьогодні ойкумена. З одного боку її підпирає правий корінний берег Дніпра. Він високий, на його терасах і дюнах виникли Ходосівка, Хотів, Васильків, Безрадичі, Обухів, хутори між ним і сучасною Українкою, самі українківські хутори тощо.
З другого, пологішого, від Києва і до Обухова тягнеться довга піщана дюна, на котрій, приміром, знаходяться сучасні Плюти, Таценки, Рудики, Українка. Можливо, дюна, на котрій стоять в Обухові Школа-Піщана, це її розірваний заплавою відтинок.
Так чи інакше саме ці дюни-«острови» були місцями, де шарилися людиська, мінімум, з мезоліту. Сьогодні я розповім лише про одне місце і певний тип його мешканців.
***
ТАЦЕНКИ: СЕЛО-БЕЗ-ІСТОРІЇ
Село, котре, як не парадоксально, з того ж мезоліту не могло вийти зі стану хутора (хутір Таценки дуже добре описав Думін у своїх «Партизанах»). Причина цього всього дуже проста – відсутність оперативного простору. Заплава, дюни, низький берег Стугни. З цікавого – абсолютно так само розвивалися українківські хутори і вся територія нижньої течії Стугни від Обухова до Українки.
Скажу більше – ТОЧНО таким самим хутором на дюні напроти сучасних Таценок була Лукавиця, цей умовний попередник Обухова. Різниця між ними всіма і Обуховом лише у тому, що останньому було куди відступати. Долина довжиною в 9 км з купою джерел – допливів Кобрини і терас над ними формувала той самий оперативний простір, котрим наприкінці 16 століття скористався Януш Острозький. Він просто висмикнув куце хутірське життя з піщаної дюни над болотом в районі Піщаної і переніс його до торгових доріг і чорнозему з чистими і сильними джерелами сучасного Полянського. Але то вже інша історія.
***
НЕВРИ: «БОЛОТНІ ЛЮДИ»
Наша починається з того, що столітті у 7 до н.е. (так званий «ранній залізний вік» або «скіфський час») десь з Білорусі сюди проникають племена тих, кого Геродот називав «неврами», а археологи - «племенами милоградської культури». Хтось вважає їх протослов’янами, хтось – балтами. Вони не претендують на бог-зна шо, але, оскільки вододіли зайняті так званими «скіфами-орачами» (якісь нащадки пізньобронзової чорноліської культури), а південніше гарцюють на конях власне скіфи, то милоградці за звичкою освоюють берега, дюни і тераси заплави. На відміну від тих же орачів, котрі будують городища у Ходосівці і Хотові, їм багато не треба.
Той же Трачук виділяє кілька місцевих «гнізд» милоградців - Витачів, Халеп’я, Трипілля. Жили вони на території суч. Українки і Підгірець. В останніх настільки добр, що археологи виділили їх у окремий підвид, тому саму культуру подекуди називають «милоградсько-підгірцевською». Жили вони і в Обухові, в районі все тієї ж дюни по вулиці Лермонтова, Академічній зараз, здається.
Але найбільшим «гніздом» Великого Болота були, якщо я не помиляюся, Таценки. Різні джерела вказують на різку кількість жителів. Приміром, старі матеріали 1966 року говорять про одне поселення, а той же Трачук вже в «нульових» говорить про цілих 3.
***
ХТО ВОНИ ТАКІ?
Ким були і чим займалися ці таваріщі? Згідно з білоруським автором С.Є. Рассадіним і його працею «"Милоградська культура: витоки, розвиток та гібридизація":
1. Милоградська культура, що існувала у VII ст. до н.е. – І ст. н.е., була вперше виділена О.М. Мельниківською на основі розкопок городища Милоград у Білорусі.
2. О.М. Мельниківська визначила ключові ознаки культури, такі як характерні городища, кераміка (особливо горщики з високою шийкою) та поховальний обряд (безкурганні могильники з трупоспаленнями).
3. Питання етнічної належності носіїв милоградської культури є дискусійним. Основна гіпотеза пов'язує їх з неврами, про яких згадував Геродот. С.Є. Рассадін схиляється до думки, що неври були протобалтами, що мали тісні контакти як зі скіфами, так і з іншими народами.
4. Основу господарства милоградських племен становили:
- Підсічно-вогневе землеробство: про це свідчать знахідки залізних серпів, мотик та зернотерток.
- Скотарство: розводили велику рогату худобу, коней, свиней та дрібну рогату худобу.
- ремесла: Були розвинені металургія заліза (виробництво знарядь праці та зброї) та бронзоливарна справа (виготовлення прикрас).
- кераміка є одним із ключових маркерів культури. Вона переважно ліпна (без гончарного кола).
5. Милоградські племена жили на укріплених городищах та неукріплених селищах.
6. Вплив сусідів: На південних територіях помітний вплив скіфської культури: з'являються поховання під курганними насипами та зброя скіфського типу.
Милоградська культура є важливим елементом етнокультурної карти Східної Європи залізного віку. Сформувавшись на місцевій основі, вона активно взаємодіяла з сусідами — скіфами на півдні та балтськими племенами на півночі, що відобразилося в її матеріальній та духовній культурі. Її занепад пов'язаний із глобальними міграційними процесами, зокрема з розширенням ареалу зарубинецької культури, що призвело до асиміляції милоградського населення.
***
АРХЕОЛОГІЧНИЙ КОМПЛЕКС ТАЦЕНКИ-7
Що стосується Таценок, наскільки я розумію останній раз милоградців знаходив у 2007 році наш земляк-археолог, сьоня боєць 135 бату тов. Квітницький.
Що представляло із себе розкопане ним поселення Таценки-7?
1. Горизонт належить до раннього етапу милоградської культури. Він вирізняється найбільшою кількістю знахідок: житла, ювелірна майстерня, господарські й виробничі ями.
2. Основні знахідки
- Зброя та інструменти: залізні булавки, ножі, наконечники стріл.
- Ювелірні вироби: бронзова ажурна підвіска, бронзовий дзвіночок, ажурні прикраси тощо.
3. Ювелірна майстерня та кілька жител.
Що все це значить?
Поселення Таценки-7 є важливою пам’яткою раннього етапу милоградської культури. Воно поєднує господарсько-житлові комплекси та виробничі об’єкти, зокрема унікальну ювелірну майстерню з численними формочками та прикрасами. Це свідчить про розвинуте ремісниче виробництво, наявність соціальної організації й активну участь у міжрегіональних обмінах (скляні намистини, технологія виготовлення прикрас).
***
ЩО ВСЕ ЦЕ ЗНАЧИТЬ?
Це значить, що втрачена сьогодні заплава Стугни від Василькова до Трипілля може бути окремим, повноцінним об’єктом для досліджень, оскільки з одного боку почалася з нетривіальної події фінального палеоліту – катастрофи палео-Дніпра, а з іншого – зараз майже осушена і забудована селами, маєтками, заводами, містами.
Між тим, саме вона бачила останніх мамонтів; відділяла Русь 10 ст. від хижого степу; ховала як антирадянських так і радянських партизан; переживала будівництво Трипільського промвузла і Українки тощо.
Ну і легенди. Неврів, приміром, називали «людьми-вовками» чи то через культ вовка у балтів, чи Геротод трохи прибрехав. Так чи інакше це перші «перевертні» наших країв. Жаль, що фентезі про них пишуть тільки Здичавілі.
