УКРАЇНКА
Її версія походження назви села, а потім і міста Українка не просто оригінальна. До цього я лише кілька разів зустрічався з подібною поетичністю («на краю часу», «на краю ночі» і тд). Так от, її версія полягає у тому, що в основі назви слово «край».
… Дніпро йшов там, де зараз гора. Завжди, коли там копали, знаходили дуже багато ракушняка. Люди казали, шо вся ця гора колись була берегом Дніпра. А потім Дніпро подвинулось. Чому Українка? Бо на «краю» Дніпра. Хоча ка…и кажуть «УкраІнка». Так це ж не національність, це «у края».
***
РІЧКИ
Нічого нового:
1. Козарка зліва – «рівчак»
2. Ман(ь)ка справа «рівчак»
3. Стугна – не судоходна
Власне, її розповідь про водойми Старої Українки дуже раціональна і спростовує розповіді обухівських фантастів про «судоходність» рівчаків, котру застала ше баба баби.
… КОЗАРКА текла між кладовищем і Дубиною, рівчачок такий йшов. Вона виходила до Грабів, і впадала в Дніпро біля «биків».
… За МАНКУ нічого не скажу, але цей ровчачок йшов під «горою» і під Дівич-горою. Місцевість там наз. «Маньки». Можливо це пов’язано з цією назвою.
… СТУГНА текла обична, не судоходна. Там тільки човнами їздили. Водилося в ній дуже багато риби. Вода буда дуже чиста, її можна було пити прямо з річки. Не зрівняти із зараз. Ніяких навіть катерів не було, вона була мілководна. Глибока була тільки і місці, де впадає у Дніпро. На тому мисі ставали катера.
***
ГОРИ
Цікаво, хоча і неочікувано те, що вона виділяє тільки дві «гори» (правий корінний берег Дніпра):
1. Лукавицю біля Обухова
2. Дівич-гору біля Трипілля
«Обухівська гора» у Філоненка чи «Стінка» у Домотенка їй не знайомі.
Втім, найцікавіше це ЛУКАВИЦЯ.
Вона двічі вживає цей топонім. Це чудово, але термін «Лукавиця» це 15-16 ст, можливо, 17. І ТОЧНО не гора, а річка, територія, маєтність, добра, грунти. Спочатку Обухів витіснив слово Лукавиця по відношенню до маєтності («грунтів»). Потім Кобрина – річку Лукавицю.
Пояснень у мене немає. Чекаю, поки Марина Анатоліївна уточнить цей момент.
Щоправда, на картах 19 ст. в тому районі локалізується якась притока Стугни, котра в різних місцях пишеться як Луковатиця або Луковалище. До слова зауважу, що частина неуважних дослідників завжди плутала її з Лукавицею-Кобриною.
Але не ГОРА! Позаяк тамтешній мис має багато імен і історичних облич (Козарів Шпиль, Зелена гора, Три дуби, Мишилів шпиль), але шоб її називали Лукавицею я чую вперше і це просто фантастично.
Моя версія проста: місцевість, де за збігом обставин в 16 ст. могло бути селище Лукавиця носила цю назву довше, ніж нам здавалося. І не тому, що, а тому, що наші предки не заморочувалися – є луки, знач річка Лукавиця. Тим більше що у 19 ст саме там були т.зв. «Голикові луки».
Відтак, на мою скромну думку наша Лукавиця (Кобрина) 100% не має відношення до Луковатиці-Луковалища 19 ст, а назву гори можна прив’язати якщо не до неї, то до самої лучистої місцевості.
Ну і ще. Надія Григорівна з Українки. Там цілком могли по-своєму називати якісь другорядні топооснови.
***
«ВАЛ»
Ще одне. Інтерв’юерка каже, що вона називала дорогу з Трипілля на Обухів – «валом».
Очевидно, що це через вузький характер вододілу, котрий в одних місцях дозволяє одночасно бачити обидві долини: Стугни і Красної.
Прикол у тому, шо практично до 19 ст. ним дійсно йшов так званий «Довгий вал» з Трипілля праз Обухів на Васильків
