***
СВЯТА ГАЛИЧИНА
Остання інформація дає підстави стверджувати, що обидві мої лінії, і материнська, і батьківська – галицькі. Тільки материнська свіжа, а батьківська губиться у міграції на Поросся («Білоцерківський степ») у 17-18 століттях галицької і волинської шляхти.
***
З ЛІСІВ У СТЕПИ
Після переселення на Поросся вони, як кажуть, тирлуються між собою, але, зі зміною соціально-класової системи (і ймовірним зубожінням) з другої половини 19 ст. виходять за межі свого стану і допускають до шляхетського генофонду місцевих степових жіночок з околиць Кагарлика.
***
АЗ ЄСМЬ
Відтак, моя батьківська лінія це:
- Шляхта з околиць Самбора (с. Чайковичі) – Чайковські;
- Шляхта з Волині (т.зв. «Заушшя» - Вигів і тп. Овруччина) - Гаспарські, Думінські, Муравські, Зберковські, Бржостовські;
- Шляхта з Наддніпрянщини (не ясно чи місцеві – Березовські, Тхоржевські);
- ну і з вищезазначеного 19 ст - кагарлицькі посполиті.
***
«РОДОВЕ ГНІЗДО»
Питання, котре мене цікавило лежало радше в емоційній площині і стосувалося пошуку т.зв. «родинного села». Але і тут виявилося все непросто.
1. Якщо брати теоретично ймовірну, але 100% документально недоведену площину то це село Чайковичі біля Самбора, котре нібито в 14 ст.(!) надав предкам після завоювання Галичини Казимир III.
2. На Волині це Вигів і інші околиці Овруча.
3. На Надніпрящині – Тернівка біля Кагарлика. Саме її я фіксую в якості «родового», позаяк попри низку інших, «транзитних» сіл, саме в ньому кишлувалися Чайковські останні 200 років.
Таким чином, «генетичний Мирослав» це «галицька» Y-хромосома + «галицька» мітохондріальна. З волинськими і наддніпрянськими вставками. І наддніпрянською "операційною зоною".
***
ПРИЧИНИ МІГРАЦІЇ
Після того як я +- зрозумів маршрути постало питання про причини. Для чого хай небагатій шляхті переселятися з галицького лісостепу і волинського лісу у наддніпрянський степ?
Причин могло бути 2:
1. Релігійна
2. Економічна
Відповіді на них я спробував знайти у статті «Українська шляхта між українським і польским етносами» В. Балушка.
В ній, крім іншого є цікаві зауваження щодо шляхти, котра осіла у Васильківському, Таращанському і тд повітах.
- Відраза до ендогамії до кінця 19 – поч. 20 ст. (шлюби з представниками інших соц. груп);
- Перманента україномовність, українська національна ідентичність;
- Прихильність до них в часи русифікації;
- Прохолодне ставлення до Польщі, небажання мігрувати.
Всі ці риси 100% притаманні як моїй родині, так і мені.
Але, стержень цього допису – причини.
***
ЗЕМЕЛЬНИЙ ДЕФІЦИТ
З того, що я зрозумів, магістральною причиною могла бути одна – земельний дефіцит в «старих регіонах» і його відсутність після козацьких повстань 17 ст на Надніпрянщині.
Власне, «пустка» наприкінці 17 ст. – початку 18 с., котрою бовваніла Наддніпрянщина манила на Київщину не лише дрібну шляхту з Галичини, Волини і Поділля. Я писав, що в Обухові середини 18 ст. неймовірна кількість жителів – переселенці з Лівого берега, котрий також брав участь у вже котрій реколонізації багатостраждальної Київської землі.
***
ВСЕ СКЛАДНІШЕ
Згідно зі статтею В. Балушка «Українська шляхта між українським і польським етносами», міграція шляхти з Галичини, Волині та Поділля на територію Наддніпрянщини (зокрема «Білоцерківський степ» (в т.ч. Васильківський повіт) була зумовлена низкою соціально-економічних та політичних факторів
1. ПОВЕРНЕННЯ ТЕРИТОРІЙ ПІД КОНТРОЛЬ КОРОНИ
Після договорів 1712 та 1714 років терени Київського та Брацлавського воєводств остаточно повернулися під контроль Речі Посполитої після періоду козацьких війн. Це відкрило шлях для нової хвилі шляхетської колонізації зі західних регіонів на схід.
2. ВІДСУТНІСТЬ ВЛАСНОЇ ЗЕМЛІ
Значна частина мігрантів належала до «безгніздої» (беземельної) або дрібної шляхти. Не маючи власних маєтків на батьківщині, вони шукали можливостей покращити свій матеріальний стан, служачи при магнатських дворах або намагаючись отримати землю в оренду чи власність на новоосвоєних територіях.
3. ДІЯЛЬНІСТЬ МАГНАТСЬКИХ РОДІВ
Потужним чинником виступала колонізаторська політика великих землевласників. Зокрема, шляхта часто переміщувалася разом із дворами великих магнатів, як-от Браницьких, які володіли величезними маєтками на Київщині (центр у Білій Церкві). Магнати потребували адміністративного персоналу та слуг для обслуговування своїх дворів і господарств, тому переселяли свою «службову шляхту» з Волині та Поділля на нові землі.
4. СОЦІАЛЬНИЙ ПРЕСТИЖ
Служба в польських військах або при дворах полонізованої аристократії була для дрібної шляхти (яка часто вже була польськомовною або активно полонізувалася) способом підтримати свій соціальний статус та інтегруватися в панівну верству.
5. ПІДТВЕРДЖЕННЯ ДВОРЯНСТВА
Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. (вже в межах Російської імперії) багато представників цієї шляхти намагалися легалізувати свій статус. У Васильківському повіті фіксувалися численні шляхетські роди, які в документах вказували своє походження з Волині чи Галичини, намагаючись довести своє благородне походження через посилання на предків.
***
ПІДСУМОК
Іншими словами у 17-18 столітті мої галицько-волинські голодранці заселяються в «степові кишені» між Стугною і Россю, де разом з іншими мігрантами формують певний шляхетський кластер.
В кінці 19 – поч. 20 починається його деградація, котра закінчується повним руйнуванням після 1917 року.
100 років по тому Мирослав потроху розмотує родовідну нитку і планує після війни паломницький тур по слідам «родової слави».
ПС. А я дякую Vita Petliuk, завдяки котрій прорвало греблю моїх генеалогічних очікувань.
Герби:
"Дембно" - галицьких Чайковських
"Стремено" - волинських Бржостовських.
