Чого там тільки не було – майстри і майстрині везли свої вишиванки, ляльки-мотанки, килими, вироби з глини, дерева, соломи, металу й текстилю. Відвідувачі могли не лише побачити унікальні речі, створені вручну, а й особисто поспілкуватися з тими, хто їх виготовляє. Серед майстрів були представники багатьох регіонів — від Львівщини до Донеччини. Були там і громади з Київщини, зокрема й Обухівського району.
Вгадайте кого там не було?
І це вже не вперше. Напередодні Великодня в Київській обласній раді відкрилася виставка-ярмарок «Руки, що творять красу», організована обласним Центром народної творчості. Обухівський район був представлений, але сам Обухів — вкотре не долучився.
Можливо комусь здається, що це дрібниці, однак такі заходи — це не просто свято. Це платформа для того, щоб про громаду дізнались, аби її майстри знайшли підтримку й розвиток. Це можливість зберегти живу українську культуру не лише в побуті, а й у публічному просторі.
Невже в нас немає талановитих людей, які працюють із тканиною, глиною, деревом, склом, фарбами тощо? Невже в Обухові немає чого показати? Є. Просто, схоже, ніхто не питає. Не залучає. Не дає платформи.
Приміром у звіті про виконання Програми соціально-економічного та культурного розвитку громади за 2024 рік згадуються лише обов’язкові заходи (семінари), пов’язані з елементом нематеріальної культурної спадщини, а саме: популяризація традиції виготовлення «Обухівського «шитого» рушника». Тобто те, від чого не змогли відкараскатись. Жодної згадки про майстрів, не зважаючи на те, що понад 10 з них є членами Національної спілки майстрів України.
Багатьох з них я знаю особисто і це неймовірно талановиті люди, котрі виготовляють фантастичні рукотвори.
Проте, Обухівська громада малопомітна на тлі інших, де відбувається системна комунікація з майстрами. Чи ведеться вона у нас? Вочевидь ні. Навіть отримавши запрошення на подібний захід, міськрада може його проігнорувати. В кращому випадку відвідують його максимум кілька майстринь і то переважно з власної ініціативи. Іноді відділ культури все ж надає мінімальну підтримку, проте аби зробити громаду видимою на культурній мапі регіону цього явно недостатньо.
До слова, одним із завдань відділу означено сприяння загальнонаціональній культурній консолідації суспільства, формуванню цілісного культурно-інформаційного простору, захисту та просуванню високоякісного різноманітного національного культурного продукту.
Культура — це не лише звіти про концерти до свят. Це люди. Їхні історії, досвід, творчість. І саме вони мають бути видимими. Подібні заходи нагода для громади показати себе, розповісти про свої традиції, підтримати майстрів і дати їм стимул продовжувати свою справу.
Поки ж Обухів залишається поза увагою. Не тому, що нічого показати. А тому, що ніхто не показує.
