Трипілля як приклад радянської пропаганди та брендування території

Трипілля як приклад радянської пропаганди та брендування території
11:56 26.01.2026
Трипілля як приклад радянської пропаганди та брендування території
Чайковський Мирослав
Чайковський Мирослав

Я досі вважаю, що до будівництва Українки Трипілля було одним з найвдаліших радянських брендів середньої течії Дніпра. Звичайно, в Обухові був Малишко, в Букрині – плацдарм, а в Каневі – Тарасова гора. Втім, як названі, так і інші локації програвали Трипіллю в величині, оформленні і супроводі.

КУЛЬТ
Я можу, помилятися, але радянсько-трипільський «культ героїв-комсомольців» виходив за межі мікро-регіону і до певної міри був, як мінімум, обласним.
Не в останню чергу цьому сприяли:
1. Статті в газетах
2. Літературні твори
3. Екскурсійні маршрути
4. Музей в селі (і довкола)
5. Щорічні колективні ритуали
6. Ну і головне – чітке маркування території відповідними символами (обеліски і тд).
***
КОНКУРЕНТИ
В Трипіллі часів УРСР знали про «трипільську культуру», але до 1991 року вона була рефреном, слабким відголоском «хліборобського минулого».
В Трипіллі знали про отамана Зеленого, котрий виступав в ролі злого духа – антагоніста, котрий приніс на олтар революції цілий комсомольський загін.
Після 1991 року міфи про «трипільську культуру» і «патріота Зеленого» стрімко витісняють міф про «невинноубієнних комсомольців», котрі з визволителів перетворюються на окупантів.
Чесно кажучи, мені не подобається жоден з 3-х. В першу чергу через надмірну ідеологічну зарегульованість і невідповідність реальному історичному контексту.
***
ЗРАЗОК
Але, головне інше. «Міф про комсомольців» повноцінний зразок тотальної (і тоталітарної) пропаганди. Колоніальна ідея (окупанти як визволителі), котра містила під собою повноцінну інфраструктуру.
Сьогодні ні «трипільська хліборобська ретроспектива», ні спроби сформувати із Зеленого наддніпрянського Бандеру не дотягують йому навіть до плеча.
Впевнений, на планеті немає жодної людини, здатної не те що провести екскурсію про «зеленівським місцям» або «трипільським поселенням», але і банально по селам Трипілля чи Халеп’я.
***
ПРИЧИНИ
Відтак, місцеві музеї, котрі не володіють інформацією за межами своїх стін це нереформовані атавізми, не здатні ні просвітлювати, ні пропагувати.
Територією вони не володіють. Принаймні, не так, як їх попередники до 1991 року.
Одна з причин цього відступу до кабінетів і дискурсивного звуження, безумовно, ресурсна. Ну а друга типова для країни в цілому. Але, сьогодні не про неї.
Сьогодні про «комсомольців» як модель, котру треба вивчати як методологію.
Головне, не тягнути до села шо попало і як вийде. Сусіди з Витачева приклад того, коли невігластво із смішного стає непристойним.