Джерело: voxukraine.org
Окремий розділ книги присвячений розкопкам у районі села Халеп’я на Обухівщині, неподалік Трипілля. Саме тут, в урочищі Коломийщина, у 1939 році проводилися дослідження трипільських поселень, які стали проривом для української археології. Водночас ці експедиції, як свідчать архівні документи, використовувалися НКВС як прикриття для агентурної роботи.
Автор показує, що Петров був не лише науковцем, а й «перевіреним, кваліфікованим агентом», який у межах експедицій у Трипіллі та на Обухівщині збирав інформацію про наукове середовище й потенційно «неблагонадійних» колег. У книзі згадуються й його контакти з відомою дослідницею Трипільської культури Тетяною Пассек, а також документи НКВС, що прямо пов’язують археологічні роботи з оперативними завданнями.
Трипілля у книзі постає не лише як археологічний символ мідної доби, а й як простір радянської пам’яті та репресій — від Трипільської трагедії 1919 року до літературних текстів самого Петрова. Таким чином, Андрющенко вписує Трипілля й Обухівський край у ширший контекст української історії ХХ століття, де наука, література й спецслужби тісно перепліталися.
