Джерело: phys.org
Міжнародна команда науковців у межах проєкту LegacyNet дослідила ефект вирощування сумішей рослин на сільськогосподарських луках. Йдеться про поєднання двох злаків, двох бобових (наприклад, червоної та білої конюшини) і двох трав’янистих рослин, таких як подорожник і цикорій. Кожна група відіграє власну роль: бобові фіксують азот з атмосфери, а трави з глибоким корінням краще використовують вологу з нижніх шарів ґрунту.
Дослідники перевірили, чи може таке поєднання стати природним способом зменшити використання хімічних азотних добрив. Це особливо актуально на тлі зростання їхньої вартості: у 2021–2022 роках ціни на добрива у світі зросли втричі й досі залишаються вищими за докризовий рівень. Окрім фінансового навантаження, добрива шкодять довкіллю — сприяють викидам парникових газів і вимиванню нітратів у ґрунтові води.
Експеримент провели на 26 наукових майданчиках у Європі, Північній Америці, Азії та Новій Зеландії. На кожному з них порівнювали ділянки з однією рослиною і з сумішами до шести видів, за умов помірного внесення добрив. Для порівняння використовували також поля з одним видом трави, але з удвічі більшими дозами азоту.
Результати показали: суміші різних видів дали в середньому на 11% вищий урожай, ніж монокультура трави, попри значно менше використання добрив. Порівняно з поширеною схемою «70% злаку і 30% бобової», багатовидова суміш забезпечила ще на 18% більше біомаси. Найкращі показники продемонстрували поля з двома злаками, двома бобовими і двома травами.
Окремо вчені зазначають кліматичний ефект. У регіонах із вищими температурами переваги багатовидових сумішей були ще відчутнішими. Це свідчить, що така система може допомогти аграріям зберігати продуктивність у умовах потепління, використовуючи менше добрив.
Автори нагадують, що ідея різноманіття на луках не нова: ще з римських часів пасовища слугували частиною сівозміни. Проте «зелена революція» ХХ століття закріпила залежність від монокультур і хімії. Нові дані підтверджують: повернення до різноманіття з урахуванням сучасних знань дозволяє виробляти більше, витрачаючи менше ресурсів — на користь і фермерам, і довкіллю.
