Джерело: muzeum-r.fitshi.com
Авторка публікації згадує, що в дитячі роки Новий рік був тихим і урочистим святом, на яке чекали і діти, і дорослі. Зима тоді асоціювалася зі справжніми морозами, снігом, лижами, санчатами та ковзанами. У переддень свята в кожній оселі з’являлася жива ялинка, яку всією родиною прикрашали скляними іграшками, дощиком, ватяним «снігом», цукерками та горішками у фользі.
Окрему частину спогадів займає підготовка дорослих до святкового столу, черги в магазинах, домашні страви та характерний аромат мандаринів, який асоціювався з Новим роком. У новорічну ніч родини збиралися біля телевізора, дивилися святкові програми та зустрічали опівніч разом.
Найяскравіші спогади пов’язані з новорічними ранками в дитячому садочку, де для дітей оживала казка. Підготовка до свята починалася заздалегідь: виховательки вчили вірші та пісні, а костюми створювали власноруч. Дівчаток найчастіше вбирали у сніжинок, лисичок і білочок, хлопчиків — у зайчиків, ведмедиків або мушкетерів.
Центральною подією свята була поява Діда Мороза, якого діти сприймали як справжнього. Після хороводів, ігор і вручення подарунків обов’язковим було спільне фото на пам’ять.
Саме така світлина і стала приводом для спогаду. На ній зображені вихованці дитячого садочка, що працював на території заводу «Радіатор» у Ржищеві. Заклад був зручним для батьків-заводчан, адже дітей можна було залишати навіть на ніч. Авторка впізнає на фото себе та інших вихованців, згадуючи атмосферу затишку, доброзичливих вихователів і особливе відчуття свята.
У публікації зазначається, що новорічні свята того часу не відзначалися розкішшю, але були наповнені щирістю, теплом і вірою в диво. Саме ці відчуття, за словами авторки, і залишилися найціннішим спогадом на все життя.
Матеріал підготувала старша наукова співробітниця Ржищівського археолого-краєзнавчого музею Л. М. Бабенко.
