Активісти розповіли про 6-у поїздку на Схід

10609569_681107611957369_5735510702945192367_nАктивісти Благодійної організації "Допомога військовим Обухівщини" розповіли про 6-у (!) поїздку на Схід України.

Читайте про неї у звіті Оксани Павлів.

"Знаю, як всі чекають наших звітів про поїздки, тому одразу перепрошую за затримку. Кожна наступна поїздка до наших військових дається все тяжче і тяжче. Ми спілкуємося з ними щодня, ми знаємо чим вони живуть, які в них потреби, які проблеми, які сумні і радісні моменти відбуваються в їх житті. Так само тяжко про це писати. 

Цього разу ми знову були в м. Дебальцево та на його околицях. Відвідували 25бат, 128 бригаду, 17 танкову бригаду, Вузол зв’язку. В планах був і 11 батальйон та його якраз передислокували в Десну.

Цього разу окрім посилок які готували ми, та продуктів, була величезна кількість посилок від близьких і друзів, причому вже не тільки з нашого району, а й з інших районів і міст. Ми боялися, що все не поміститься в машини, та на щастя, впакували все. 
Що везли: теплі речі (бушлати, теплі штани, термобілизну, шапки, рукавиці, шкарпетки, трохи теплого взуття); спальні мішки, каремати, буржуйки, мішки (2000шт) (їх використовують для укріплення позицій, наповнюючи піском); також бронежилет, рації, ліхтарі, бензопилу і найважливіше – тепловізор!!! Окрім того нам передали велику кількість оберегів, молитовників, іконок з хрестиками, патріотичних «фєнічек», малюнків, плакатів, прапорів. Дівчаткам величезна подяка за домашню випічку, цього разу везли навіть три домашніх торти . Окрема подяка Олені Анатоліївні ТМ «Обухівські ковбаси» за свіженькі смачненькі сосиски і ковбаси, хлопці почали смакувати їх щойно розпакували ящики . 

10632747_709209469147183_468084957425606287_n

Виїхали ми 13.10.2014 серед білого дня, щоб вночі зупинитися на відпочинок поближче до зони АТО і засвітла в’їхати в зону. На жаль, знову не обійшлося без проблем, і наші плани накрилися мідним тазом, коли за Борисполем одна з автівок заглохла. Всі спроби її завести нічого не дали. Довелося викликати підмогу. Завдання стояло непросте: по-перше знайти, хто відбуксирує назад в Обухів зламану машину (з цим було простіше), і по-друге, знайти того, хто за кілька хвилин зірветься і поїде на Схід. Дякуючи Богу, світ не без добрих людей. Три години на трасі. Перевантаження всіх посилок серед дороги (Жовневе). І ми знову в дорозі. Тільки о другій ночі дісталися до Харкова. До речі, тут ми ще забирали сумки для індивідуальних аптечок. Декілька годин сну і знову в дорогу. Засмучені, що збилися з графіка, але раді, що все ж не довелося відміняти поїздку. І знову розбомблені і вже знайомі місця, розбиті мости, глухі села, якими якось некомфортно їздить (не знаєш де тебе чекає небезпека). Не доїжджаючи до Дебальцево вигружали перші посилки. В цей час почався обстріл з саушок. Вперше за всі поїздки стало дійсно моторошно. Це було гучно, задрижали машини. Єдине, що трохи заспокоювало – те, що стріляли наші військові і в інший бік . Повірте, ніхто з ВАС не захоче, хто хоч раз на власні очі побачить і почує як це, щоб це дісталося до наших домівок. Та краще цього не чути і не бачити, а повірити нам на слово. Тепер уявіть, що зараз в даний час все це – життя наших військових. Іде війна, перемир’я тільки на папері. Іде справжня війна, ідуть обстріли, гинуть люди. В деякі місця типу Чорнухіно ми знову не змогли дістатися, бо там йшли серйозні бої, звідти вивозили поранених. Весь час, поки ми були в Дебальцево, лунали постріли. Щодня там є поранені і майже щодня гинуть хлопці. Як би не хотілося відсторонитися від цього жахіття, зробити вигляд, що когось це не стосується – ПОВІРТЕ – ЦЕ СТОСУЄТЬСЯ ВСІХ І КОЖНОГО!!!

Цього разу вдалося більше поїздити по Дебальцево, більше побачити побут наших військових… В цю поїздку я побачила справжню святиню, справжній ХРАМ!!! Хлопці показали нам місце, де вони збирають всі дитячі малюнки, побажання, обереги, ікони. Вони дуже пишаються ним, цінують і оберігають це місце. Духовнішого місця я не бачила в своєму житті. Це було настільки зворушливо… Пишіть військовим, передавайте вітання, робіть сувеніри – вони дуже це цінують, це їх оберігає, це не дає їм втратити зв’язок з реальним світом. Коли поверталися додому, зустріли по дорозі військову колону, і на одній з бойових машин збоку були в файликах приклеєні дитячі малюнки!!! (на жаль, не встигла зробити фото, не очікувала таке побачити).

Виїжджати з зони доводилося вже під вечір. Останній жорсткий блок-пост проїжджали вже по темному, саме там нас «обшманали» в прямому сенсі беркути. Перевернули все догори, перерили особисті речі, посилки порозривали, хоча в бардачок і під крісла навіть не подивилися, зате заглянули в гаманець, що висів на поясі. Одним словом, відірвалися по повній. 

Сил вистачило доїхати до Полтави, де і зупинилися відпочити, і рано вранці рушили додому.

Нашими спільними з ВАМИ зусиллями нам вдається підтримувати на відстані наших земляків, по можливості давати їм все необхідне. Та головне за що вони дякують, це за те, що ми їздимо до них, адже для них так важливо бачити рідні обличчя, почути новини з рідної землі, отримати звісточки від близьких та рідних. Хлопці стали для нас другою родиною, і з болем в серці ми покидаємо їх, залишаючи щоразу часточку своєї душі.

Дякуємо ВСІМ, хто допомагає нам допомагати хлопцям. Дякуємо, що долучаєтесь, не лишаєтесь байдужими, допомагаєте хто чим може: коштами, речами, продуктами, пальним, малюнками, вільним часом… Вірю, що РАЗОМ МИ ЗМОЖЕМО ВСЕ, ВСЕ ЗДОЛАЄМО!!!!"