Михайло Відейко – найвідоміший дослідник трипільської культури в Україні і один з найкрупніших у світі. Спеціально для читачів “Хронік міста” він розповів про трипільську культуру на території Обухова і району. Дякуємо тов. Ленченку за організацію інтерв’ю.
***
Пане Михайло, ми знаємо, що розкопки цього року на поселенні Коломийців Яр (між Копачевим і Шевченковим, прим. ред) завершені. Що ви за цей час встигли дослідити?
Головне – відбулася експедиція, науково-дослідна лабораторія археології Київського університету імені Бориса Грінченка відпрацювала свій перший польовий сезон! Із зробленого в полі – вагомий результат цього року – це план поселення, зроблений за допомогою німецьких колег. Відтак знаємо, де що ще збереглося і можемо планувати розкопки – і то на кілька років наперед. Ще один висновок – організувати дослідження в цьому місці складніше, ніж вважали.
Це і та обставина, що на місці давнього поселення поля, на яких вирощують різні культури, і те, що вести роботи при відсутності транспорту за кілька кілометрів від бази не так просто. Однак знаємо і те, що є цікаві об'єкти, вивчення яких дасть нову та важливу інформацію. Наступного літа заплановано провести на базі експедиції археологічну практику, отож до працівників лабораторії приєднається група студентів-істориків університету. Цікаво, що із цього року назва спеціальності, по якій вони навчаються, звечить по-новому: «історія і археологія». Отож будемо над цим «і» працювати.
читайте також: Михайло Відейко: на території Обухівського району відомо 49 поселень трипільської культури
Ви починали в цьому сезоні розкопки зі сміттєвої ями. Скажіть, будь-ласка, чому археологів так манять смітники давніх культур? З чого складалося сміття мешканців неолітичних поселень України і що особливого було знайдено саме в цій ямі?
Найбільшою атракцією на разі було те, що цей смітник був за межами поля, отож мали можливість його досліджувати. Між іншим, ями на поселеннях цього часу востаннє у цих краях копав ще Вікентій Хвойка понад сто років тому – а потім власне їх і не шукали. Віддавали перевагу розкопкам жител, як і на більшості трипільських поселень. А яма – це багатюще джерело інформації про життя на давньому поселенні: що їли, з чого пили (і скільки) – це відображення повсякденного життя на поселенні.
Сміття як сміття – битий посуд, кістки тварин, зламані інструменти – а далі є можливість подумати над тим, за яких обставин ці речі сюди потрапили, чому саме вони і саме сюди і так далі. Пригадайте, скільки разів ви дивилися детективні серіали, де сищики нишпорять по смітнику, складаючи з сміття картину подій, знаходячи подробиці, які дають змогу розкрити злочин? В нашому випадку те саме, тільки події відбулися не сьогодні або позавчора, а кілька тисячоліть тому. Приміром, знайдені кістки тварин, якщо їх продатувати у відповідній лабораторії, і дадуть відповідь на питання «коли». Ну а зоолог скаже не лише яку тварину приготували тоді на обід, але і яка частину туші з’їли – і так далі.
читайте також: Грандіозні розкопки на Обухівщині можуть змінити історію трипільської культури в Україні
Цього року маємо купу сенсацій, пов’язаних з розкопками Трипільської культури. Це і найзахідніше поселення у Винниках, і мідна ливарня. А чим може похизуватися Коломийців Яр? Які сюрпризи чи сенсації принесли розкопки липня 2016 року?
Можемо похизуватися тим, що розкопки взагалі відбулися завдяки університету імені Бориса Грінченка, який фінансує 5-річну програму наукових досліджень. Як на наш час це немало. Бо і Винники і Камянець (там, де ливарня) – це або іноземний грант (і отримувачі - не в Україні) або рятувальні розкопки на місці нового будівництва. Якщо успішно завершимо програму 2020 року, як заплановано – з музеєфікацією розкопаного, новими експонатами в музеях (а може і новим музеєм), виданими книжками – оце, мабуть, і буде наступна сенсація. Пощастить – буде щось на додаток.
Чи допомагали вам місцеві і яке ставлення було до експедиції?
Без підтримки на місці розкопки теж неможливі. Люди із розумінням поставилися до нашої роботи. Отож, користуюся нагодою подякувати з підтримку та повсякденну допомогу голові села, жителям Шевченкова та Копачова. Усім було цікаво, що робимо, що знайдено, де можна буде побачити знахідки, що буде далі. Маю надію, що і наступного сезону буде так само.
Що найбільше особисто вам запам’яталося в цій експедиції?
Пошуки джерела питної води – воно навпроти місця розкопок. Як ішли по нетоптаній траві, серед диких квітів, очеретами – справжні хащі у людський зріст. Подумалося: от так і трипільці колись прийшли у цю долину, де до них тільки звірі блукали шукаючи водопою…
І наостанок, які поселення плануєте розкопувати ще в цьому сезоні і чи повернетеся до Обухівщини?
Були плани продовжити у жовтні сезон, але погода диктує своє, до того ж вже два з половиною місяці в полі ( півтора місяці лише на Черкащині відпрацювали) – це не відпочинок, втомлює. Привезли з розкопок кілька центнерів знахідок – настав час писати звіт, а для цього слід не лише перемити знайдене, але й спробувати, приміром, зібрати з фрагментів посудини, спробувати реконструювати їх.
Ця робота йде повним ходом, у лабораторії скоро не буде де пройти – порозкладали сушити посуд на підлозі, на столах вже місця замало. Закінчимо з цим – треба складати описи, знову пакувати, бо до початку сезону слід передати знахідки в музеї, отримати про це документи. Без них і звіту дозволів на нові розкопки не отримати. До речі, аби отримати оті папери на руки ворушитися із черовими заявками слід починати не пізніше лютого-березня. До весни не так вже багато і залишилося, якихось чотири місяці, а зробити треба багато. Повернемося до розкопок наступної весни, якщо усе буде гаразд.
цікавився Денис Ленченко, Обухівський районний відділ культури
вологість:
тиск:
вітер:
