Біженка з "ЛНР" розповіла про життя в Обухові

35692-0Волонтери Медіа-ініціативи познайомилися з сім'єю переселенців з Луганської області. Зараз Наталя з сином і чоловіком живуть в Обухові, куди переїхали в березні нинішнього року. Вибір зробили на користь рідної держави, хоч через відсутність цільової підтримки екс-луганчанам доводиться нелегко, йдеться в матеріалі Вечірнього Києва.

***

Багато хто влітку 2014 тікав від проблем «на місяць-два». Сподівалися, що відвезуть дітей і перечекають, поки все закінчиться. Так  зробила і Наталя з чоловіком і сином, коли над дахом їхнього будинку в селі Ребрикове в Антрацитівському районі Луганської області, стали пролітати снаряди, а деякі з них руйнували сусідні будинки і приземлялися зовсім поруч, поїхали до знайомих в Бердянськ. Потім деякий час жили в районі станції Березань під Києвом, на дачі у знайомих.

Їхали поспіхом, з собою не взяли взагалі нічого, крім кількох речей і документів. Коли бойові дії вщухли, повернулися додому. Скромні матеріальні запаси вичерпалися, без роботи було нестерпно. Зникла пряма загроза для життя, чоловік знову пішов на роботу в шахту ДП «Антрацитуголь», де працював до початку АТО. Загалом, спробували жити «по-новому».

 - Син там, в Ребриковому, в школу ходив. Однак все змінилося кардинально. Перейшли повністю на російські підручники. Скрізь розвісили прапори «ЛНР», в тому числі в школі. Всі ці «гімни ЛНР». Нам це дуже не сподобалося, забрали Богдана зі школи і зареєстрували його на дистанційне навчання в Обухівській спеціалізованій загальноосвітній школі №1 ім. А.С. Малишка з поглибленим вивченням української мови та літератури. Я в той момент втратила роботу і сиділа вдома, могла собі дозволити займатися з сином. І ми вчилися з ним по інтернету. Самі ми були в Луганській області, а дистанційно вчилися в Обухові - розповідає переселенка.

Час минав і ситуація загострювалася. Наташа з чоловіком вірили, що можна залишатися українцями і в рідному селі - право вибору і свободу слова начебто ніхто не відміняв. Але все виявилося набагато складніше.

 - Розумієте, село - не місто. В тому сенсі, що це свого роду громада. Тут всі про всі відразу все дізнаються. Забрали зі школи - значить проукраїнська позиція. Значить, вороги. Почалися всякі чутки, косі погляди. А потім вже відверто стало небезпечно. І вже неможливо морально. Ми не хотіли терпіти і поїхали, як тільки вийшло - згадує Наталя і додає, що таке протистояння загартувало сім'ю. Адже відомо, що саме так і загартовується патріотизм - в протистоянні, в непримиренній моральній боротьбі.

Вирватися допоміг випадок. З Обухова зателефонувала далека родичка і розповіла, що в місцевому гуртожитку здається кімната. Можливістю скористалися відразу ж. Чоловік розрахувався, зібрали всі речі, які тільки помістилися в машину, погрузили і поїхали.

 - Думаємо, що назавжди - говорить переселенка і розповідає про те, як влаштувалися в Обухові. Богдану зараз одинадцять. Навчається в Обухівській середній загальноосвітній школі №2. Після Ребрикового йому було важко - хлопчик від природи дуже сором'язливий і йому складно звикати до нового, до інших людей. Ходили до психолога. Зараз вже краще. Взагалі, люди навколо хороші і зіткнутися з якимось поганим ставленням переселенцям не довелося.

Наталя з чоловіком оформили переселенські документи,  відразу ж зареєструвалися в Обухівському Центрі зайнятості. За фахом переселенка бухгалтер-фінансист і вже знайшла роботу. Зараз жінка працює адміністратором бази даних на оптовій базі. Глава сім'ї поки в пошуці, але налаштований рішуче, без роботи не проживеш.

Основна проблема переселенців - житло. Сім'я, що складається з двох дорослих людей і 11-річного підлітка, тулиться в кімнаті розміром 12 квадратних метрів. З проханням допомогти організувати ще одне спальне місце Наталія і звернулася в Медіа-ініціативу.

 - У нас в кімнаті одне спальне місце. Чоловік спить на підлозі. Ми з сином - на ліжку. Реально дуже тісно, ​​хлопчик вже дорослий. Дуже потребуємо додаткового спального місця, яке можна буде кожен день складати, оскільки місця в кімнаті дуже мало. Наприклад, розкладачка або матрац на підлогу. І синові дуже потрібен шкільний рюкзак або сумка. Зараз ходить з нашим стареньким дорожнім рюкзаком. Це те, що нам дуже потрібно, і ми зараз не можемо собі дозволити купити. За будь-яку допомогу будемо дуже вдячні! - звертається до партнерів Медіа-ініціативи переселенка.