Чарівні ляльки обухівських майстринь – запорука сімейного затишку та удачі

Майстринями не стають, ними народжуються. Саме так красномовно можна сказати про обухівську майстриню українських народних ляльок Чайковську Любов Михайлівну. Родом із славетного мистецького краю Коломийщини Івано-Франківської області Любов Михайлівна увібрала в себе традиції місцевих вишивок та ази рукоділля від матері та бабусі.

1

Доля розпорядилася так, що майстриня давно проживає в  Обухові, але бажання творити не полишає її. П’ять років тому Любов Михайлівна захопилася виготовленням ляльок-мотанок.

Лялька-мотанка – українська народна лялька, символ жіночої мудрості, родинний оберіг.Здавен у кожній родині лялька-мотанка виконувала роль оберегу, була символом мудрості, берегинею роду, символом матері-прародительниці та зв’язку між поколіннями, одна із найдревніших іграшок і сакральних (священних) істот нашого народу, якій тисячі й тисячі років.

Для роботи бралися різні види тканини: шерсть, поплін, велюр, шовк, еластан, віскоза та інші. Основу ляльок спочатку складали качани кукурудзи, а потім в роботу Любов Михайлівна почала брати зв’язані щітки з трави. Адже серцевина сакральних ляльок мала бути натуральною. Потім і тканини вона почала використовувати тільки натуральні. Її ляльки-мотанки одягнені в красиві українські шати: сорочку-вишиванку, запаску, кептар, фартух. Варіантів костюму придумувалося безліч.

[gallery size="large" ids="8587,8588,8589,8590,8591,8592,8593,8594,8595,8596,8597,8598"]

Сорочки та фартухи Любов Михайлівна оздоблює красивою чорно-червоною, або кольоровою вишивкою. І все це йде не по канонам, а від щирої душі, злету фантазії. У планах майстрині – ткати власноруч спідниці та кептарі. Голівки ляльок ошатні, з густими косами, заплетеними у стрічки. Прикрашені вони віночками і хустками. Віночки, до речі, теж виготовлені своїми руками. Не один магазин обходила лялькарка, щоб дістати потрібні намистини, маленькі маківки та волошки, обрізи потрібних тканин та яскраві стрічки.

Скільки існує людство, стільки років цій іграшці, яка повинна була дитину заспокоїти, нагодувати і зберегти. Бо мати, залишаючи дитя, замотувала фрукти чи хліб у шматочок  тканини, прив’язувала паличку і давала, як іграшку, тому в основі ляльки — хрест. Людина вигадувала ляльку-мотанку, подібну собі, як забавку для дитини, як оберіг дому.

 На обличчі мотанок  Любов Михайлівна  творить різнокольорового хреста, аби дійсно лялька мала сакральну силу захисту від всього поганого. Щоб той, хто має таку ляльку був захищений від зурочення, поганих духів та усякої нечисті. І крім цього, майстринею було знайдено декілька способів в’язання хреста.

Далі лялька-мотанка набувала нових яскравих рис і перед нами поставали неждані образи молодих львівських панянок 18-19 ст., донських козачок в яскравих платтях-кубельках, ніжні напівтони костюму латгальських красунь Балтії, білосніжні шати сучасної нареченої. Все так чудово зміксовано, що захоплює дух. Перед нами постають образи української родини: мати з немовлям на руках і поряд батько. Вони одягнені в український одяг Наддніпрянщини 18 ст.

В кожну свою ляльку Любов Михайлівна вкладає свою душу, весь згусток творчої енергії. Може тому хочеться саме таку ляльку поставити вдома на почесному місці і не турбуватися про проникнення до оселі злих духів.

Виготовляючи цей сакральний предмет, жінки вкладали у неї свою енергію, певні думки і побажання. Ляльку-мотанку передавала мати дочці, коли віддавала до іншого роду, а дочка, у свою чергу, своїй дитині. Це ніби ниточка, яка зв’язувала увесь рід.

Деякі з ляльок обухівської майстрині помандрували до закордону. Тепер вони слугують оберегами родин в Канаді і нагадують про рідну українську домівку. Багато їх було подаровано рідним та знайомим.

1

Чимало ляльок-мотанок Любов Михайлівни Чайковської було представлено на виставках, присвячених святкуванню Дня міста Обухова. Були окрасою вони і під час народних фестивалів в розважальному парку «Парк Київська Русь», що в селі Копачів Обухівського району.

1 (2)

 спецкор.