- Богдан — вихованець другого класу школи у селі Германівка
Близько семи років в українській освіті намагаються організувати інклюзивне навчання особливих дітей у звичайних школах. У світі така практика широко застосовується, адже дозволяє майже повністю відмовитися від спецінтернатів.
Про це йдеться у нарисі "Безбар’єрний доступ: як в Україні запроваджують інклюзивну освіту" на Громадському.
Його автори переконані, що у великому місті створити для дитини інклюзивний клас у більшості випадків можливо.
- Хоча б тому, що навчальних закладів багато, можна підібрати оптимальний. Якщо школа, яку обрали батьки, з якихось причин не може забезпечити навчання особливій дитині, органи освіти за місцем проживання мають запропонувати альтернативу, - впевнені вони.
Разом з тим, "складніше з цим у невеликих містечках та на селі".
До прикладу, Українка — місто у 20 кілометрах від Києва. На 16 тисяч населення тут дві школи. Обидві цього року мають відкрити інклюзивні класи.
Тамара Дидик — директорка школи № 2. Тут двоє особливих дітей навчаються вдома — до них приходить вчитель. Ще двоє з цього року мають вчитися інклюзивно. Проте пані Тамара наполягає: школа не готова — в класах по 35 учнів, а фахівців-асистентів буцімто немає. Одну маму у школі вже відмовили від того, щоб віддати дитину в інклюзивний клас, зізнається директорка. Хлопчик буде навчатися у реабілітаційному центрі.
- Батьки приходять і кажуть: «Дайте! Нам положено». Та заради бога — ми ж не проти, але надайте нам фахівців. Ми боїмося опинитися у ситуації сам на сам із такими дітками, — каже пані Тамара і асистентів самотужки шукати не квапиться. Чекає, кого запропонують у районному управлінні освіти.
Натомість неподалік, у невеличкому селі Германівка, класна керівничка сама запропонувала батькам одного з учнів спробувати інклюзивну форму навчання.
- Вдома, коли з ним спокійно займаєшся, він пише, читає. Старається. А в школі — відволікається. Педагог не може постійно приділяти увагу лише йому. Вона запропонувала нам спробувати пройти оцю всю процедуру. Ми з дружиною погодилися, — розповідає батько малого — Юрій.
Богдан — активний усміхнений хлопчик, дуже товариський. Цього року він перейшов у другий клас.
- Дітки — вони завжди своєрідні, кожна дитина — особистість. Наш Богданчик — він і п’яти хвилинок не може посидіти. Біля нього сиділа, казала тихенько: отут пиши. Побачила, що треба асистент дитині цій, — розповідає директорка місцевої школи Ірина Мазур.
На отримання всіх необхідних довідок пішло близько трьох місяців. З 1 вересня Богдана на уроках буде супроводжувати асистент-психолог, його адміністрація школи знайшла сама. Пані Ірина переконана: хлопець побуде на інклюзивному навчанні рік — два, наздожене програму і повернеться до звичайного навчання.
- Сільські школи з ентузіазмом сприймають таку новину. З ними легше співпрацювати саме в цьому питанні. В містах, ну... Ми робимо все для того, щоб діти соціалізувались. І, в принципі, вже зараз школи йдуть нам на зустріч, — каже завідувачка Обухівської районної психолого-медико-педагогічної консультації Ольга Козачун.
Зараз вона підшукує асистентів для дітей, які будуть навчатися інклюзивно. Цього року в районі дев’ять нових інклюзивних класів.