Косинка? Депутат? З якого округу?

-1-728

- Косинка? Не знаю. Може, знову якийсь політик,- розгублено сказала пенсіонерка  Юхимович Ольга і з острахом запитала : Це з нашого округу?

***

Творчість. Скільки глибинного сенсу приховано в одному слові. Творчість. Медвяні образи поезії і прози, багатоголосий спів натхненних душ, картини, у які занурюєшся, немов у океани  живильної прохолоди.Так, лишень творити – значить жити!

Вагоме значення для формування особистості тонкої і глибокої душевної організації має світ, що оточує, адже саме він є чутливим камертоном.

Обухівська земля виплекала відомих постатей української культури: поета, перекладача та літературного критика Андрія Самійловича Малишка, художника Георгія Васильовича Киянченка, одного з найкращих новелістів Григорія Михайловича Стрільця (Григорія Косинку)  та багатьох інших.

Григорій Михайлович Стрілець народився 29 листопада 1899 р. у селі Щербанівці на Київщині в бідній селянській родині. Батьки мали хатину з городом, менше десятини поля і півдесятка дітей. Батько Михайло заробляв на хліб на Григорівській цукроварні.

Григорій – найстарший серед дітей – не мав змоги ходити до сільської школи; письменність здобував самотужки, адже мусив допомагати батькам, працюючи на поденних роботах у сусідніх поміщицьких маєтках та на цукроварні. У 1913 р. закінчив початкову школу в с. Красному і працював писарем. 1914 р. Григорій переїхав до Києва, де довелося відчути гіркий смак контрастів: працював, відвідував «гімназіяльні курси» та чистив черевики на вулиці, аби вижити.

Перша світова війна назавше провалила його освітні плани, кинувши солдатом на передову лінію проти німецького фронту.  Він брав участь у бойових діях у лавах армії УНР, за що певний час довелося відсидіти у в’язниці.

Усе ж Косинка не втратив  нагоди для самоосвіти. Тодосій Осьмачка  свідчить у своїх спогадах, що Косинка зовсім не був таким елементарним, як його селянські герої/

Це була така людина... І якби їй можна було дати таке виховання і таку освіту, як одержував на Заході кожний пересічний адвокат, то ми мали б великого всенародного трибуна!.. А він був селянин з усією удачею селянською, мав освіти лише п'ять кляс гімназійних і два роки "тупання" в "КІНО" по авдиторіях і коридорах.

Такого велета-таланта знищили чекісти і спровокували його письменницьке ім'я!

У своїй творчості Григорій Косинка розвиває найкращі традиції української новелістики початку XX ст. Автор намагається зобразити дисгармонію світу, у якому немає місця взаємності. Наболілі проблеми він майстерно розкриває крізь ставлення героїв, що у своїх судженнях наголошували на перевазі загальнолюдського  над класово-ідеологічним.

Косинка насамперед маляр — і його слово барвисте та запашне, як та різнобарвна плахта описуваного ним українського степу, що тріпотить під свіжим вольним вітром.

Його життя - парадокс: скільки б не затримувала цензура його твори, як загрозливо б не наростала лавина смертельних погроз у пресі, Косинка завжди залишався незнищимо веселим, а у його світлих очах грала барва сміху або іскра насміху.

Але в 1929—34 роки масового терору, голоду, депортації населення України він, як свідчать сучасники, «зблід, загубив свою колишню смуглявість, зробився якийсь сіруватий, немов притрушений курявою втоми... Раніш рвучкий і різкий, тепер став якось назовні спокійніший...». Проте це був спокій людини, яка знайшла гармонію.

Голос правди лунав недовго, останнім його спалахом було:

— Ви кажете, що письменники — інженери людських душ. Згоден. Але ж ви хочете перетворити письменника з інженера на міліціонера людських душ! А це вже дзуськи!

Зала завмерла від страху; кінець промови комуністи вкрили погрозами, а галерея аплодувала.

Косинку розстріляли 15 грудня 1934 року. З дружиною він попрощався у листі так:

Пробач, що так багато горя приніс тобі за короткий вік. Прости, дорога дружино, а простивши — прощай. Не тужи, кажу: сльозами горя не залити. Побажаю тобі здоров'я. Побачення не проси, не треба! Передачу, коли буде можливість, передай, але не часто. Оце, здається, все. Я дужий, здоровий.

У  «Пояснювальній записці», затвердженій Міністерством  освіти і науки України,  зазначено:

 - З метою ознайомлення учнів з творчістю письменників, що жили або живуть в області (районі), місті (селі), де розміщена школа, та посилення патріотичного виховання до програм уведена рубрика «Література рідного краю». При уточненні навчального навантаження пропонувалося з 5 по 10 клас включно відводити по 2 години на рік для вивчення літератури рідного краю, у 11 класі – 1 годину. 

Та як можна за 1- 2 години встигнути обговорити творчість хоча б одного письменника - не кажучи вже про детальний аналіз! Та чи цінуємо ми внесок відомого новеліста у розвиток української культури, піднесення рівня Обухівщини у творчому аспекті? А чи має змогу молоде покоління  детально ознайомитись з формуванням  особистості Григорія Косинки, його прагненнями, значенням?

Більше того, складається враження, що розпочалася цілеспрямована і добре організована атака, яка має на меті нівелювання української літератури.

На жаль, ця кампанія має наслідки, що збільшуються у геометричній прогресії.

 - Косинка асоціюється з сильним, зеленим пагоном, який тільки завдяки своїм зусиллям та бажанню став видатною людиною. Взагалі, знайомий з ним як з відомим письменником: читав  “Антологію літераторів Обухівщини”. Стало приємним відкриттям, що його твори не тільки дають поживу для роздумів,а й репрезентують історичні події: НЕП, нову національну політику Леніна. Це може стати вдалим доповненням до уроків історії України, -  визначив актуальність та значення творчості Косинки учень 10 класу Владислав Дринь.

Петренко Наталія, лікар,  уже з певними труднощами сказала, що «Судячи з усього, це літератор. Чомусь такі асоціації. Можливо, дуже любив свою бабусю, що захотів писати «Косинка» з великої літери. Згадала, син нещодавно розповідав, що говорили про Малишка і Косинку - отже літератор. Знаєте, коли ходила до школи, вивчали з літератури лише те, що було «рекомендовано». У нас, мабуть, не було бажання ходити до бібліотеки, читати додаткову літературу, вивчати роботи інших письменників. Бо не задумувались: чому акцентують увагу на певній літературі, нічого не рекомендують – вбивають будь- яке бажання вийти за рамки».

Нарешті, геометрична прогресія досягла свого страшного розквіту: пенсіонерка Юхимович Ольга з острахом та невпевненістю запитала : Косинка? Не знаю. Може, знову якийсь політик. Це з нашого округу?

Отже єдиним способом зберегти пам’ять про наших видатних земляків – говорити про їхній внесок у культуру, не обмежуватись музеями, а виносити історію у відкритий простір – аби пам’ятали.

Україна має знайти свій власний шлях для вирішення освітніх проблем з урахуванням своїх стратегічних інтересів — інтересів незалежної держави, яка прагне посісти чільне місце серед цивілізованих країн.

by Штефан Анна

***

читайте також наш краєзнавчий додаток:

94