За народною легендою, бджола – то кров Спасителя. Якось Він, мандруючи зі своїм учнем Петром по землі, випадково поранив собі руку. З рани вийшла краплинка крові. Однак кров Спасителя не могла впасти на грішну землю. Від погляду Христа крапелька застигла і перетворилася на прекрасну комаху, яка, злетівши з руки, сіла на найближчу квітку, шукаючи собі поживу. І дійсно, ця сонячна комаха постійно нам нагадує про Бога своєю працелюбністю, щедрістю, самопожертвою. У своїй поведінці дивовижно керується мудрістю, якої бракує іноді людям. А як працюють бджілки злагоджено роєм, наче знають, що одна бджілка небагато меду наносить. Люди кажуть: лише в того водитимуться бджоли, хто від природи наділений щирістю, врівноваженим характером, доброю вдачею. Такими є справжні пасічники! Колись молодята, які мали намір взяти шлюб, отримували благословення не тільки від батьків, а й від пасічника, бо “в нього чиста рука і добре серце”. «Медове» ремесло здавна поширене на землях нашого краю. Про земляків, які присвятили своє життя Божій комасі і її безцінному трунку, розповідь обухівських старожилів.
Про це йдеться у спогадах, котрі зібрала член Національної спілки письменників України Наталя Любиченко на сайті Народної Ради Обухова.
***
Валентина Адамівна Кладніцька (Пилипенко):
Я розповім про свого хрещеного - пасічника Дмитра Никаноровича Гетьмана (1904-13.11.1991). Жив він на Хуторах. На його обійсті зараз знаходиться дитсадок «Рушничок». Садиба була вся в акаціях, деякі і понині є на тому місці. Його хата була останньою на виїзді на Київ. Плів кошики, віники, а після війни зайнявся бджолярством. Разом з дружиною Оленою Никифорівною тримали більше 10 вуликів. Були дуже щедрими: гостей з хати не випускали без солодких гостинців, кожен із гостювальників повертався додому, несучи кошик, віник і горнятко меду виробництва Дмитра Никаноровича. Ще на Хуторах на кутку Загребля жив інвалід дід Гаврило Рясненко, якому допомагала дочка Оля. У них теж мед був дуже смачний. На Загреблі пасічниками були також Леонід Геращенко із сином Іваном, які перейняли майстерність від діда Петра, а той ще від прадіда. Хочеться згадати Леоніда Курочку, його маму Любов Самійлівну, які теж щедро пригощали людей медом.
Галина Феодосіївна Заїць, куток Яровівський:
Мій батько Федосій Микитович Заїць (1906-1961) був завзятим пасічником від діда-прадіда. Нас було у батька п’ятеро. Пам’ятаю, як батько доручав нам тримати рамки з вощиною. Які ж вони були важкі! Батько наш був щедрий на мед. Одного року був дуже хороший взяток. То батько поставив на вигоні ночви, налив туди меду і усім, хто йшов з базару, роздавав його. А надалі щороку на Спаса батько наливав у стаканчики мед і ми розносили його по всіх сусідах. Пасічникував і мій чоловік Олександр Іларіонович Заїць із сином Юрієм і донькою Валею, обоє продовжують батьківську справу. Чоловік закінчив однорічні курси пасічників, був гарним знавцем. Одного невдалого року по Україні загинуло 70 відсотків бджіл, а у нас жодна сім’я не загинула. Моєму чоловіку, як гарному пасічнику, пропонували в Києві квартиру, але він запитав: «А де ж мої бджоли будуть жити? На балконі?». Хочеться згадати також пасічників: свекра Іларіона Даниловича (куток Поляна, працював на колгоспній пасіці), Якова Сергійовича Тимошенка (куток Яровівський), головного колгоспного пасічника Омеляна Деревинського, його справу наслідував син Микола Омелянович. Ще були свого часу пасічники Микола Іванович Ленда (вул.Мічуріна), Володимир Кулінич (куток Зайцівка).
***Із захопленням хочу розповісти про нашого відомо на всю округу знімача і пасічника, худорлявого і привітного Петра Кравченка. Він товаришував із моїм батьком. Той подарував йому кілька бджолиних сімей, які й стояли на нашому обійсті. Кожен прихід Кравченка до нас завершувався фотосесією куткових людей. Якось він привів до нас свого колегу веселуна Сєву Нестеровського, який жив на Перешівці. Красень, душа компанії, він був талановитим майстром на всі руки. На нього казали «авто-мото-вело-фото-Сєвка-радіо-протез» (у нього був протез на нозі). На медозбір виїжджали усі разом. Мед качали у будці (на знімку).
Єфросинія Антонівна Шпак (Заїць, куток Снігирівської восьмирічки):
Бджола – Божий дарунок людям. Дякуючи цим невтомним трудівницям, маємо і врожаї і безцінні ліки. Я дуже любила ходити біля вуликів. На диво, вони мене не кусали. Було, біжу на город і не можу втриматися, щоб не заглянути до них. Після смерті чоловіка Миколи Степановича Шпака (1916-1977) довелося самій господарювати. Медокачка ходила тоді по кутках у позичках, бо ж у селі багато хто мав вулики. Пасічникували тоді Гнат Заїць, його син Андрій Гнатович, великий любитель Хтодось Каленикович Форноляк. Та і я вникала у бджолярську справу. Мені, наприклад, дуже цікаво було знати, що бджола – як королева, може мати у своїй сім’ї до 50 тисяч бджіл. Є багато і їх різновидів. Гарні карликові, дуже рідко кусаються. Кавказькі сильніші і агресивніші - вони разом з іншими видами не тримаються. На жаль, зникають старі селянські види.
Микола Якович Побігай (Дзюбівка):
Мій дід Петро Кузьмович Побігай тримав бджіл ще у довбанках, почав пасічникувати ще з 50-х років і двоюрідний брат Іван Кузьмович Сак . Займається і понині цією справою мій свояк Володимир Михайлович Давиденко. А я завів бджіл у 80-х роках і понині тримаю їх разом з внуком Назаром, який хоче стати тільки пасічником. Зауважу, що сад плодоносить завдяки бджілкам.
Володимир Маркович Тільний (вул. Джамбула):
Скільки себе пам’ятаю, мій батько Марко Несторович Тільний господарював біля бджіл. Було у нього було не менше 25 вуликів, у тому числі й подвійні. Це для того, щоб менше сплачувати податку, бо ним обкладався кожен вулик. Були вони широкі і вузькі, з медом дуже важкі. З часом люди тримали переважно вузькі для зручності транспортування. Виїжджали в основному на щербанівські гречані поля. Щербанівський брат по вірі Петро перед цвітінням гречки ходив у розвідку, а потім прибігав до нас і повідомляв: «Гречка кашкується, треба вивозити». Тоді наймали машину для вуликів. А ми із сестрою Вірою, ще діти, - тачку з медокачкою в руки і своїм ходом на Щербанівку. Туди нам легше було її тягти. А назад значно важче, бо батько залишав нам півмедокачки меду і ми вже з матір’ю тягли її додому. Найтяжче було осилити щербанівську гору. Там завжди гралися місцеві дітлахи. Мати просила їх підіпхнути тачку, а потім роздавала їм за це медові соти. Задоволені діти допитувалися, коли ми ще будемо їхати. Тримали ми бджіл українського сірого середнього виду. Кавказькі ми не заводили, бо якщо така сім’я упнеться, то весь мед виносить і бджіл переманить. Так було із кавказькими бджільми у Миколи Підтілка (куток Поляна). Виїхали разом з ним на поле, то його бджоли переманили наші. Слава Богу, вчасно розвезли їх. Коли ми, брати Іван, Микола, Василь і я, стали самостійно господарювати, то батько кожному подарував по кілька сімей. Але все одно доглядали ми бджіл дружно, вивозили їх на поля разом. Сьогодні я свою справу передаю дітям і внукам. А ще на кутку Дацьківка (від Фонтала) тримав пасіку Захарко Федорович Ус (1909-1977), його дружина Надія Григорівна (1908-1977). Продовжив їхню справу зять Соловей Степанович Сторожик, який і понині займається бджільництвом.
Надія Миколаївна Козаченко (куток Яровівський):
Не передати стан душі від весняного цвітіння саду, цілованого бджолами, і від божественного гудіння бджолиного хору. За вуликами доглядав батько Микола Трохимович Говорун (1907-1990). Скільки пам’ятаю, у нас була пасіка весь час, бо родина наша велика. Унаслідував батькову справу брат Михайло, потім мій чоловік Микола Федорович Дуля. А на сьогодні займається брат Микола Васильович Говорун (куток Панський яр). На Яру мали пасіки також Микола Матвійович Говорун, Іван Кононович Старук, і понині має пасіку Микола Мироненко.
Олександр Григорович Іщенко (вул. Волошкова):
Мій дід Йосип Микитович Іщенко з бабою Меланією жили біля автостанції під Поповою Горою. Мали вони 120 вуликів і більше десяти дітей. Колективізація підкосила працелюбну родину. Мій батько Григорій Йосипович Іщенко (1923), наймолодший серед дітей, розповідав, що під час розкуркулення взимку приїхали комсомольці, всі дідові вулики повантажили на підводи (по-варварськи взимку!) і повезли до колгоспу «Паркомуна». Дід просив хоч одну сім’ю для дітей залишити – не залишили. Голодний 1933-й дід з бабою не пережили - померли. А дітей люди порозбирали по хатах. Я займаюся бджільництвом із 1966 року. Зараз і дружина Надія, і син Олександр допомагають мені. У нас на кутку теж гарним пасічником був Василь Іщенко (1927 р.н.). Продовжив його справу син Володимир (вул. Волошкова). Гарні у нас, пасічників, спогади про нашу місцеву організацію бджолярів, яку очолював свого часу фотокор районки Іван Лукович Глущенко. Тоді ми спілкувалися між собою, обмінювалися досвідом. Після нього був головою Олексій Олександрович Курочка, зараз - Сергій Терентіїв з Тарасівки. Але того колишнього єднання між пасічниками вже нема.
Бджола належить до «чистих», божих істот і дуже шанована серед людей. З одного боку, це «свята божа трудівниця», символ мудрості, працелюбності та ощадливості, що асоціюється із сонцем. Із другого — бджола та основний її продукт мед, тісно пов’язані з культом померлих. За деякими легендами, бджола брала участь у створенні світу. Цей маленький літаючий міні-завод виробляє дуже цінні природні продукти, які практично не псуються і які не можна підробити. Бджоли чудово чують, бачать, відчувають зміни погоди, орієнтуються і мають прекрасну пам'ять. Щодо їхнього інтелекту, то тут годі й сперечатися. Бджоли між собою спілкуються, виконують, як і люди, свої пісні й танці. Зокрема, матка, коли перед роїнням схудне, дуже гарно співає.
Всі поточні справи чітко розмежовані: є розвідниці, годувальниці, прибиральниці, охоронці, санітари, водоноси і медичний персонал, а також збиральниці нектару і пилку.
