Обухівські волонтери вкотре відвідали Дике Поле

10857757_735144856553644_1652755106020274231_nПро 9-у (!) поїздку на окуповані східні креси розповіла волонтерка Оксана Павлів.

Дев’ята поїздка на Схід (02.12.14-04.12.14)

В цю поїздку ми відвідували наших земляків в Дебальцево та на його околицях з 25-го батальйону, 128 бригади, 17 танкової бригади та Вузол зв'язку.

Три завантажені під зав’язку буси і один легковий автомобіль їхали вже знайомими, але до невпізнанності красивими шляхами. Зима… Вона внесла свої корективи в поїздку. Більше часу на дорогу, тумани, ожеледиця, сильні морози, ризик, що автівки не заведуться. В зоні АТО готувалися до найгіршого, адже дороги окрім того, що розбиті там та ще й і не чистяться. Але на диво їхати можна було.

З приходом морозів з’явилась одна перевага – низька температура дозволила цього разу привезти хлопцям свіжого м'яса. Ви б бачили як вони йому раділи (після стількох місяців на тушонці та інших консервах), як малі діти цукеркам і морозиву. 

Першими відвідали 17 танкову бригаду. Наступними 128 бригаду, яка дислокується в кількох місцях. На підступах Дебальцево традиційно зустріло нас обстрілами з важкої артилерії, але це вперше коли стріляли не наші військові, а пристрілювалися до наших позицій. Весь день був напружений, на жодній позиції не могли спокійно роздати посилки, все робилося в екстреному режимі. Це дуже дратувало, оскільки посилок, як завжди, було багато і важливо було ні про кого не забути, до всіх додзвонитися (що дуже складно зробити через паршивий зв’язок особливо цього разу),з усіма зустрітися, а що найважливіше - побалакати з хлопцями, розпитати про їх життя, адже чим далі тим більше там з’являється знайомих облич, і кожного разу вони стають ріднішими. 

На одній з позицій довелося через обстріл ховатися в бліндаж. Виїжджали з Дебальцево вже коли повністю стемніло. Від одного до іншого блокпосту пересувалися без світла. З настанням темряви всі стають більш зосередженими, напруженими. На виїзді з Дебальцево ще раз заїхали в 128бр, щоб віддати посилки, що лишилися. Наступного дня дізналися, що через півгодини їх позицію накрили градами. Клятим ворогам все ж вдалось пристрілятися. Ще два дні після того тривали обстріли їх позицій і мирного населення. Хлопці зазнали значних втрат як серед своїх побратимів так і сильно була ушкоджена техніка. 
Дякуючи Богу нам вдалося без пригод виїхати з зони АТО.

Що везли цього разу:

Для 128бригади: буржуйки, пічні труби діаметром 120 мм – 10 шт., коліна на пічні труби – 10 шт., лампа керосинова – 2 шт., плівка поліетиленова цупка – 2 рулони, степлер меблевий – 1 шт., скоби для степлера (12 мм) – 5упак., електричний провід 2.5 – 100 м, вимикач накладний – 10 шт., розетка накладна – 10 шт., світильник на стелю – 10 шт., термометр кімнатний – 2 шт., термометр вуличний – 2 шт., набір викруток – 1 к-т., плоскогубці – 1 шт., ізолента – 5 шт., цвяхи (різніх розмірів по кг), набір ключів і головок для ремонту АТ, рукавиці бензостійкі, термобілизна, паяльна лампа – 3 шт., ліхтарі, цигарки. Також везли всім хлопцям багато продуктів, свіже м’ясо, теплі речі, взуття, засоби особистої гігієни, генератор, руберойд, масло/ бензин/ цеп для бензопили, ліхтарі, електричний провід, лампочки та багато іншого, що замовляли хлопці. Традиційно також везли випічку, і навіть було трохи м’ясних страв, прапори, дитячі малюнки, плакати, обереги, фєнічки тощо. 

Також цього разу везли землякам з 25го бату легковий автомобіль, який хлопцям придбали друзі а ми трохи довели його до ладу, поміняли резину на зимову, підготували для служби в зоні АТО.

Окрім того завезли трохи теплих речей волонтерам (Олена Сонцеслава), що знаходяться в Дебальцево і на місці вже видають хлопцям все необхідне.

Зараз, коли ми відвідуємо наших земляків в зоні АТО, таке відчуття ніби приїжджаємо в гості до старих друзів. Всі хто знає про наш приїзд передзвонюють і підтягуються в місця куди ми будемо заїжджати і зустрічають нас, навіть якщо не чекали жодних посилок. Вони нас чекають… Чекають новини з дому, розпитують про наше з вами мирне життя. Запитують з острахом, бо бояться почути, що люди в нашому районі живуть своїм особистим мирним життям без клопотів, забувши про НИХ – тих, завдяки кому вони мирно сплять в своїх ліжках, ходять на роботу, спокійно прогулюються по вулицях, розважаються… Найбільший, мабуть, їх страх, це не війна – більшість з тих хлопців мужньо воюють за нас з вами, за свої родини, за нашу Батьківщину – а людська байдужість. Вони бояться, що про них забувають, що вони нікому не потрібні. Тому, вся наша з вами допомога, від дитячого листа і фєнічки, до тепловізора – це підтвердження того, що ми про них пам’ятаємо, що ми про них піклуємося, переживаємо і молимося за кожного з них. 

Війна триває. Наші мужні воїни стоять за всіх нас. Наш з вами святий обов’язок підтримувати їх до самого повернення, до перемоги, а після того допомогти адаптуватися до мирного життя.

Не будьте байдужими! Це стосується кожного!

P.S. Цього разу деякі бійці наполегливо просили не закривати їх обличчя, адже вони нікого не бояться. Тепер ви зможете побачити їх щирі усмішки, стомлені погляди. Ви зможете побачити… війну, яка лишила відмітки на обличчях цих хлопців...