Трипілля за Де ля Флізом
Краєзнавчі «замальовки» про походження назв деяких міст і сіл Обухівщини.
Знайомлячись з працями нашого видатного місцевого краєзнавця Юрія Корнійовича Домотенка, можна відшукати чимало цікавих відомостей «откуда есть пошли названия» нашого краю. Ось деякі з них.
Трипілля
Поселення Трипілля мало кілька найменувань: Треполь, Триполь, Триполіс. Назва його, більш усього, пов’язана з характером місцевості: тут сходяться три родючі долини, три поля, розмежовані значними річками нашого краю Стугною, Красною і Бобрицею. Є також інші припущення. Так антиохійський архідиякон Павло Алепський, перебуваючи в Трипіллі (липень 1654 р.), записав: «…велике місто, назване Триполь (Tripolis) тому, що воно складається з трьох міст, з міцними мурами».
Версію Алепського підтверджує сучасний археолог Ю. О. Шилов: «Від Дівич-гори розходяться тризубом багатокілометрові Змійові вали. Від них, напевно, і назва Трипілля – Три-поліс, «тричі захищене місто».
Люди селилися тут ще в доісторичні часи: близькість Треполя до Києва зумовила його важливу воєнно-стратегічну роль за княжої доби. Треполь, як фортеця, заснований за княжіння Володимира Святославовича (980-1015).
Несподіваною, але цікавою і цілком ймовірною, є легенда про назву Трипілля від етнографа польського походження Едварда Руліковського. В своїй монографії «Opis powiatu Kijowskiego» (1913) він розповідає, як один лицар, що служив хрестоносцем в Єрусалимі, отримав за свої ратні подвиги місто Триполі та став графом. А коли сарацини завоювали Святу Землю, він був змушений відправитися до Русі та поселитися відлюдником над Дніпром. Місцеві жителі прозвали його «Дідом».
Тим часом між руськими князями почалися чвари. І стали вони шукати правди в справедливому бою. Кожна сторона повинна була виставити по п’ять воїнів, і хто переможе, того і правда буде. Згадали й про відлюдника «Діда». Найняв його київський князь для участі в змаганні. Та лицар заявив, що хоче виступити один проти п’ятьох воїнів.
Коли дійшло до бою, поклав «Дід» усіх своїх противників і виграв спір для князя. Пообіцяв князь йому в нагороду стільки землі, скільки лицар міг обійти від сходу одного дня до заходу іншого. Земля ця була над Дніпром, недалеко від Києва. Розпочав «Дід» свій шлях, і коли йшов, то зривав і кидав на землю квіти лілії, в пам'ять про свій родовий знак. Князь подарував йому цю землю. Лицар на честь свого рідного міста із Святої Землі назвав її Триполем.
Безрадичі
Древньоруське городище, що знаходиться на пристугнянському мисі у Старих Безрадичах, деякі дослідники відносять до города Торча (Торчеська першого), закладеного Володимиром Великим над покордонною Стугною року 988-го і зруйнованого половцями в 1093 році.
Місцева ж легенда походження назви Безрадичів виводить з подій, пов’язаних з городом Торчем. Повідає вона, що коли половці облягли Торчеськ улітку 1093 року, обложені торки попросили допомоги в київського князя Святополка. Той прислав її, але поки воїни, що прийшли на допомогу радилися біля стін Торча, половці напали на них зненацька і потопили їх у стугнянському болоті. Від того, що русичі там тоді виявилися безпорадними, і пішла назва Безрадичів.
Великі Дмитровичі
Колонізаційна лихоманка, сваволя авантюрників і розбишак тримали людність нашого краю в постійній напрузі.
Під час колонізаційної лихоманки 1600-1620 рр. виникло чимало нових поселень. Про виникнення назви одного з них і знаходження розбійницького «гнізда» біля нього в «Сказаниях о населенных местностях Киевской губернии» (1864 р.) печерський ієромонах Лаврентій Похілевич наводить такий переказ.
Великі Дмитровичі, пише він, розташовані в глибокій долині, по якій в’ється «ручеек, называемый Тихань», що розділяє поселення на дві половини: ближня до дніпровського лугу зветься Великими, протилежна – Малими Дмитровичами.
Старожили розказували, що за давніх свавільних часів тут у навколишніх лісах водилися розбійники або ж «розбійні поляки», що грабували околиці обабіч Київського тракту. На тому місці, де пізніше знаходилася Предтечівська церква, стояв замок, обнесений високою огорожею, в якому залягли ті розбійники. На воротах чатували караули. Від розбоїв тяжко потерпало все довкілля. Щоб позбутися розбійників, настоятелі київських монастирів, що тримали тут маєтки, звернулися по допомогу до козаків. Замок, з великою кількістю награбованого багатства, штурмом узяв загін реєстрових козаків у кількості 100 душ під «начальством» отамана, що звався Великим Дмитром. Від його імені й дістали назву Великі Дмитровичі.
