Подумав і виніс свій старий огризок про місце Обухова в сучасній українській літературі.
Постмодерні образи священних гір
Один з них наведено в недавньому футуристичному бестселлері
Юрія Щербака “Час смертохристів. Міражі 2077 року”.
Йдеться про саркастично обіграний образ Дівич-гори. Принаймні, наскільки я зрозумів.
Щоправда, її географічні координати за кілька кілометрів від Трипілля.
Тому, теоретично це може бути одна з витачівських “гір” – Красуха чи Городище.
ПС. Найближче село з такою назвою є в Баришівському районі. Від Трипілля далекувато.
“…Його Ясновельможність Гетьман України, генерал армії Кузьма-Данило Махун важкими кроками міряв кабінет гетьманського палацу, бетонна, схожа на гігантську літаючу тарілку споруда якого угніздилася налегендарній горі над Дніпром, у кількох кілометрах від Трипілля.Археологи знайшли тут перше поселення українців, які прийшли сюди з Індії шість тисяч років тому. Археологи стверджували, що саме в цьому місці було зварено перший український борщ, через що село, яке споконвіку існувало на цій горі, мало назву Борщів, а звалась Борщихою.
Гетьман, кремезний чолов’яга з темно-шатеновими, майстерно підфарбованими вусами, які підковою облямовували його владний рот і підборіддя, від чого К-Д. Махун ставав схожим на своїх славних попередників — гетьманів, які дивилися на нього з портретів, де переважали темні — чорні та коричневі тони, ще раз обійшов кабінет і переконався, що параметри приміщення не змінилися: сорок дев’ять метрів у довжину, тридцять п’ять завширшки. Підійшовши до оглядового майданчика, що нависав над урвищем, гетьман уперся лобом в броньоване панорамне скло, яке приємною своєю прохолодою трохи пригасило його гнів. Стояв сонячний день, такої пори не хочеться помирати.
— Бляді, — хрипко сказав він, — голови познімаю, яйця повириваю.
Гетьман з сумом подивився туди, де Дніпро весняним повноводдям виповнював обшир, що відкривався з гори. Білий цвіт дерев — наче вкриті вони були пухким снігом — будив щемливі спогади. Далеко, на протилежному пласкому березі, стирчали контрольні вежі охорони — щоб нікому не спало на думку випустити з переносної наплічної установки протитанкову ракету у палац, у серце всенародного лідера, незмінного Гетьмана і визволителя України”.
Що стосується Дівич-гори в Трипіллі:
А ще краще читайте про неї в наших "Сакральних горах".
Скоро друга частина. Щоправда, про Обуххівщину в ній не буде:(
