Річка Кобринка - центральна артерія засміченого обухівського організму

19/09/2017

dedova

Кобрина  - артерія Обухівської долини. Затиснута між сьогодні часто безіменними Обухівськими горами вона лише нещодавно втратила свою, в тому числі, господарську функцію.

Колись, кажуть місцеві старожили, було інакше. Як саме, розповіла член Національної спілки письменників України Наталя Любиченко у збірці присвячених Обухову спогадів. Один з них,  уривок під назвою "НАША КОБРИНА: БРИНІЛА МРІЯМИ, МАНИЛА В ДАЛЬ. ЛИШИЛИСЯ ЛЕГЕНДИ Й ЩЕМНИЙ ЖАЛЬ…"  ми акуратно позичили зі сторінки Народної Ради Обухова.

***

Це про неї, нашу річку Кобрину, сповиту давніми оповідками і теплими  спогадами, яка колись була нашим предкам і оберегом, і годувальницею. Ще й немовлят не лелека приносив їм на подвір’я і не в капусті їх знаходили, а ловили в Кобрині. І мені батьки казали, що зловили мене в рівчаку біля Козаченкового містка. І по сьогодні то моє улюблене місце - не один вірш написаний там. Квітів насадила, та нема чим полити – зміліла Кобрина.

Пам’ятаю, якою вона була ще в роки мого дитинства. Як корзинами ловили плітки, тюльку, в’юнів, карасів, інколи траплялися навіть коропи. Щоб ви собі уявляли, як це відбувалося: хтось попід берегом гонить граблями рибу, а у звуженому руслі інші ставлять корзину. Важливо було вчасно підхопити її, переповнену рибою. Бувало, одночасно по відру піднімали. Тюльку сіллю перетирали, луска осипалася, тоді  смажили. На моїй пам’яті впіймали коропа кілограмів чотири. Навесні, коли проривав Павликовий став, - ні пройти, ні проїхати – ото риби кишіло! Риба плавала по городах! Нам, дітям, подвійна радість - не треба йти до школи! Навесні до Кобрини у її береги зліталися лелеки, бо водилося тут різних жаб, черепах, вужів – та якої хочеш живності було! Улюблена забавка малих дітей - пуголовки.

На берегах Кобрини, між вербами і калиною, обухівці зростали, господарювали, кохалися, зцілювалися. Молодь складала вірші, пісні. А скільки приказок і оповідок старожилів спливло за водою! Тож, дорогі земляки, запрошую до човна спогадів про незабутню річку із очікуванням і від вас своїх розповідей про неї.

Наталя Любиченко,

член Національної спілки письменників України

КОБРИНА НА УЯВНІЙ КАРТІ ОБУХОВА

Її протяжність 13 кілометрів. Тече через весь Обухів із заходу на північний схід, ширина русла від півметра до двох, глибина – від 20 до 50 сантиметрів, площа водозабору, як стверджують спеціалісти, 37,2 кв.км. З рельєфу Обухова видно, що центральна вулиця Київська і кутки на її рівні, ставок на Кип’ячій і прилеглі до нього вулиці – це колишнє русло багатоводної Кобрини, яка формувалася з багатьох джерел, які б’ють і живлять її і досі. В неї впадають кільканадцять потічків.

Початок бере річка від каплички в Панському яру і тече до ставка діда Василя. Потім до неї приєднуються потічки правого її берега. Перший - з кутка Шпаківка, Денелеєвої гори, з численних джерел-криничок. З Шутчиної гори тече вода до першої труби Козаченкового містка. Джерела обійстя Любиченків, з провалля, що йде від Шпаківського поля, з копанки діда Хвильки, Чернишевої гори течуть між міліцейським мікрорайоном і Усівкою, глибоким яром без назви до Фонталу (Фонтану).

Паралельно вул. Жовтневій тече рівчачок в урвищі і впадає в Кобрину напроти Кип’ячівського ставу. Потічки з автопарку, Попової гори (куток Царина), із криниць і джерел по вулиці Панаса Мирного, Краськова, Франка течуть донизу і впадають в Кобрину біля колишнього ситроцеху під Пидиною. Усі потічки з-під Пидини течуть крізь цегельний завод, з-під кутка Пеньки, Куциної гори (біля автошколи) і впадають у головне русло між автошколою і зупинкою Парниковою.

Живиться наша Кобрина і притоками свого лівого берега. Це потужний потічок, який починається від мікрорайону Яблуневий, Микитиного ставу (поряд з тракторною бригадою і колишньою птицефермою), тече до П’яного яру, в нього впадають ручаї із Хоминої гори (де білий пісок), Чирикалівки, Мироненої гори, району Поляни, Лисиччиного, Шпилевого, Олениного, Пигитчиного ярів, далі до Магузиного яру.

Сильний потік йшов колись від Мироненої криниці і Дрібниччиного яру (тракторна бригада і сад), зустрічався з потічком Магузиного яру і разом текли до другого Козаченкового містка. Поповнювали Кобрину і води кутка Мочара і знаної Ракової криниці, криниці Кип’ячої, Зайцівки і Перешівки – усі вони впадали до Кип’ячівського ставу. Ще один потічок починався в районі Полянський-2 (де колись на полі була капличка, а нині там Капличчин став), тече він через куток Блакитівку, Бурдиновий, Вовчий, Вербицький (між ЗОШ-2 і гімназією) яри, минає автостанцію, колишній комунгосп і впадає в Кобрину біля церкви на вулиці Панаса Мирного. Від вишки колишнього ТВСМу тік повноводий рівчак з Мокрининого ставу через  Наварилів яр (вул. Лесі Українки), вздовж вул.8 Листопада, до вулиці Панаса Мирного, але засипаний і пересохлий.

Ще один потічок починається на вул. 8 Листопада, тече біля меморіалу в центрі міста, впадає в річку біля вулиці Краськова. На Польку (між Лукавицею і Дзюбівкою) є ставочок, з нього витікає потічок, вбирає джерела і потічки Зеленого гаю, прямує до теперішнього заводу вторресурсів, перетинає дорогу під містком, біля «Омели» впадає в Кобрину. На сьогодні засмічене і пересохле джерело, що починалося на території гаражного кооперативу «Лісний» (вул. Каштанова), текло до вул. Київської (зупинка Парникова) і перед спорткомплексом впадало у Кобрину.

Колись річка була повноводна і зариблена, у ставках водилася риба (найбільше в’юни), були копанки з білою глиною. В гирлі Кобрини князь Бердяєв М.М. побудував цегельню (ІІ пол. ХІХ ст.). На території маєтку (Бардіївці) на річці стояло 6 млинів, було 2 ставки з рибою, на Кип’ячій було 5 млинів: 1 ставок з рибою належав казні, 4 – акцизні - селянам. Зараз Кобрина зміліла, влітку пересихає, потребує захисту.

ЗГАДУЮТЬ КОРІННІ ОБУХІВЦІ, ЯКОЮ БУЛА КОБРИНА ЩЕ КІЛЬКА ДЕСЯТКІВ РОКІВ ТОМУ

НАД КОБРИНОЮ ЗВУЧАВ ВЕСНЯНИЙ ОРКЕСТР

Було, як стану над левадою, то чую весняний оркестр природи, як шумлять весняні води Кобрини. А взимку у Михайлюків у березі уся вода замерзала і перетворювалася у величезне дзеркало, по якому ми каталися на коньковиках (санках) і коньках «снігурах».

Олексій Пилипович ФЕДОРАН, 

пенсіонер, куток Залісся

КОБРИНА БУЛА СИЛЬНОЮ РІЧКОЮ

Воду для усіх потреб брали з Кобрини. На коромислі носили воду для дому і для худоби. Мати моя Віра Юхимівна носила полоскати білизну «до коліна» на кладку. «Велика загальна пральня» була напроти хати баби Оксани Побігай (куток Когалівка). Пам’ятаю, як з київського інституту виловлювали біля Козаченкового містка жаб для дослідів. І ми, куткові хлопці, допомагали їм. Діти тоді не байдикували: допомагали по господарству, рибалили.  Купалися в річці увесь теплий сезон – вода була чиста і прозора.  Риби ловили багато.  Мати робила із тюльки консерви. На Когалівці у Побігая Івана Івановича був водяний млин – такою сильною була річка! Старі баби казали, що тут колись навіть кораблі плавали. А баба Мелашка Старук (1873 р.н.) розказувала: сама цариця тут пропливала.

 Олександр Григорович НАЗАРЕНКО,

пенсіонер, куток Старуківка

 ПОВНОВОДА РІЧКА РОЗЛИВАЛАСЯ КІЛОМЕТРОВОЮ ШИРИНОЮ

 Смачна вода Фонталу текла з-під гори. Зразу там був дерев’яний жолобок, а як відкрили ситроцех в Обухові, то проклали від жолобка металеву трубу, по якій вода тече й понині. Возили воду для ситра підводою двома дубовими діжками, їздовим був дід Кирило. З часом біля ситроцеху пробили свердловину, але на дослідження до Одеси повезли воду з Фонталу.

На ту воду усі науковці збіглися дивитися і дивувалися, наскільки якісна вода, питали, де взяли таку воду. Тоді Кобрина була чиста і доглянута. Живилася потужними, не засміченими джерелами. Господарі, кому дозволяв рельєф,  клали труби і вели кобринську воду на обійстя - джерела були такі потужні, що вода сама текла. З усіх ближніх кутків їздили по воду до Фонталу і Мироненої криниці на Яровівській. Згадую і криничку у Дрібниччиному яру (тракторна бригада). Там дід Ворона жив у землянці під горою, яку сам вирив. Біля нього прямо з трухлої верби забило джерело, там і зробили криницю. Дуже довго жила вона, зараз пересохла. Дуже потужні джерела били на обійсті діда Хвильки, що на Мочарі. Навесні повновода Кобрина розливалася кілометровою шириною.  Люди горами ходили.

Володимир Сергійович ПІВНЕНКО,

куток Блакитівка

 У КРИНИЧЦІ НАВІТЬ ДЖЕРЕЛА БУЛО ВИДНО

Народилася я на Поповій горі, наші городи тягнулися згори до берега, до потічка, який вливався в Кобрину. Перестрибнути його не можна було, тому напроти кожного обійстя лежала кладка. Брав він початок на садибі баби Ольги (Ольги Михайлівни Ніколаєвої). Там була облаштована криниця, водою якої користувалися усі мешканці Царини.

Я пам’ятаю, як баба Ольга набирала і носила коромислом воду до хати. А ми, дітлахи, бігали і вдивлялися в дно криниці – воно було дзеркально чистим. Видно було навіть джерельця. А якою смачною і холодною була та вода! З-під криниці витікав рівчачок. В літню спеку ми босими бігали і ловили якусь маленьку рибку, якої було дуже багато.

В городах баби Маньки (Щербак Марії Трохимівни) і баби Надьки (Щербак Надії Яківни) була копанка. Вода була чистою, а дно вкрите білою глиною. Нею підбілювали хати. Була кладка, і куткові молодиці тут полоскали білизну. Але все це у минулому часі. З приходом цивілізації криниці з’явилися в кожному подвір’ї, а цю криничку люди закидали всяким непотребом. Змілів рівчак, зникла рибка. І тільки замість копанки -  болото, як свідчення людської недбалості.

 Надія Олексіївна НАУМЕНКО,

вчителька, куток Попова гора

 ІКОНИ ПЛИВЛИ КОБРИНОЮ І ВИБЛИСКУВАЛИ ЗОЛОТОМ

Моя бабуся Федора Онопріївна Кожурина розказувала, як при більшовиках захопили маєток Гербеля, громили його і викидали позолочені ікони і картини у Кобрину. Люди стояли на горбах і плакали, не маючи змоги врятувати їх. Ікони пливли Кобриною і виблискували на сонці золотом. Гербелі були гарними господарями. То вони привезли до Обухова бузки, інші чудернацькі кущі і дерева. А як розливалася навесні Кобринка, ми, дівчата, не могли потрапити на танці до клубу ім. Сталіна (район Автошколи).

Лідія Михайлівнна ПОБІГАЙ,

народилася під лісом (тепер заправка на об’їзній «Сокар») 

КОБРИНОЮ ВЕЛИКІІ КОРАБЛІ ПЛАВАЛИ

Моя баба Поля розказувала, що Кобриною великі кораблі плавали - завозили баржами зерно до млинів. Худобу поїли її водою, поливали городину. Вздовж усього її русла стояли кринички з найсмачнішою водою.

Валентина Павлівна МИРОНЕНКО,

онука баби Полі, цілительки, куток Пеньки, Куцина гора (біля Автошколи)

КОПАНКИ НА КОБРИНІ ОБСАДЖУВАЛИ КАЛИНОЮ

 Родина моєї бабусі Захарченко Христі  жила на Криничній (це колишня Бардіївка). Її батько працював казначеєм у пана, тому вони були зажиточні, одні з перших мали швейну машинку «Зінгер». Заміж вона пішла на куток, що на сучасній Автошколі. Жили біля Кобрини, кожен господар мав копанку, яку обсаджували калиною. У копанках восени мочили коноплі. Бабуся розповідала, що Кобрина раніше широка була – навіть кораблі ходили. Я думаю, що не кораблі, а от човни, напевне, Кобриною плавали.

Ірина ТКАЧЕНКО,

керівник апарату ГО «НАРОДНА РАДА ОБУХОВА»

А БЕЗ ВОДИ – АНІ ТУДИ, АНІ СЮДИ

Так казав мій батько Кирило Кирилович Мартиненко (1917-1991), із обухівської розкуркуленої родини (мали коні, землю, хату і 9 дітей). У голодовку вижили тільки бабуся з батьком і тітка Тетяна Кирилівна Бердник.  Батько, зболений юністю, прострілений війною, під Харковом потрапив до полону. Відбував його у Норвегії, звідки після визволення проводили наших полонених хлібом-сіллю, а наші зустрічали з автоматами і вівчарками, його відправили відразу на Соловки.

Звідти він утік 1947 р., але його із-за весільного столу (одружувався з мамою Катериною Семенівною Литвин) знову забрала міліція. Останні роки батько працював на підводі - возив воду для ситроцеху. Був дуже добрий  і коня любив. Втомлений батько міг не вправляти віжками – зучений кінь під’їжджав сам до Фонталу, наповнював діжки водою і їхав до цеху.  Я теж напоєний водою Кобрини, тут виростав. Як хочеться, щоб вона не зникла, щоб в Обухові був чистий кожен куточок.

Анатолій Кирилович МАРТИНЕНКО,

куток Стусівка

ЩОБ НЕ ВИСОХЛИ РІЧКИ БИСТРІЇ

Моя бабуся Катя (1904 р.) з великою повагою ставилася до води. Взагалі, усі люди тоді берегли річки, криниці, джерела, доглядали, цінували їх, бо ж вода жива, плювати в неї - не дай, Боже. Був тоді широко відомий довгий вірш-пророцтво про воду. Пам’ятаю тільки кілька рядків:

Буде зелено, та не буде весело,

Та висохнуть річки бистрії,

Та не стане в полі водопою,

Та ще прийде лукавий із косою.

Вірш дуже довгий, може, хто пригадає. Не дай, Бог, збутися цим словам.

Олександра Іванівна ГОРБАЧЕНКО,

куток Блакитівка

   ЯКБИ ПОЧИСТИТИ РІЧЕЧКУ, ЯКА Б ОКРАСА ОБУХОВУ БУЛА!

Моя бабуся Секлета Артемівна Кива (дівоче Дацько) жила там, де починається Кобринка. Розказувала багато про неї. В Обухів люди на базар їхали з усіх усюд. На весні Кобрина така широка була, що людей і їх базарні клунки перевозили возами, які для цього стояли на обох берегах. А як вода сходила, то по місточку ходили.

А рибу ловили ще отак: замість вудки - заточений гвіздок і ним нашрикували рибу – так її багато було. Сорочками теж ловили.  На городі викопували багато ракушок і піску – напевне, тут було колись дно моря.

А під Пидиною, коли будувався цегельний завод, розкопали якір – можливо,  колись була пристань.  Бабуся вважала, що вода Кобрини мала чудодійні сили, бо нею жили, зцілялися, молилися на неї. На Купайла пускали вінки на воду. Кожна дівчина до вінка в’язала свою стрічечку. Моїй бабусі річка принесла судженого – діда Савку, єдиного на все село скрипаля. Бабуся любила Кобрину. Коли рили канави на ній, вона плакала. Казала, що якби вичистити річку, яка б окраса Обухову була!

Олена Георгіївна ДІАСАМІДЗЕ,

художниця,

  РІЧЕЧКА ПРОМОВЛЯЄ ДО НАС «ДОПОМОЖІТЬ МЕНІ»

Вода в Кобрині була не стояча, а жива, текла з Шпилевого, Лисиччиного і П’яного ярів на Яровівську, далі до ставка. Мама моя Тетяна Заєць (Литвин) говорила нам: «Це не рівчак, це річка Кобрина. І внукам своїм передай». Матінка нас привчала не кидати нічого у річечку. А тато одне з джерел обклав цеглою, зробив криничку - ціле літо вона нас напувала. Доки ми донесемо до хати два відра води, в криничці швидко свіжа вода набереться.

У шкільні роки, доки вода Кобрини не спаде, ми не ходили до школи – так вона розливалася і шуміла. Сильне джерело, але занедбане, є навпроти городу Омелька Деревинського (Крупиного). Деякі «хороші» господарі важкою технікою рили собі копанку і позабивали джерела. Зараз Кобрина втратила зв’язок зі своїми ярками, де вона починалася. Рідний Обухове, в кінці твоїх городів ще живе Кобрина, але вона вмирає. Люди, не знищуйте її, не несіть на її, береги сміття. А якщо побачите сиру земельку, то розкопайте її і ви побачите, що там пульсує джерело – це дихає річечка, вона промовляє до нас: «Допоможіть мені».

Галина Феодосіївна ЗАЇЦЬ,

пенсіонерка, куток Яровівський