Трипільський отаман Зелений: останній дніпровський пірат

17/04/2016

1122

Для більшовиків він був бандитом. Як для нас «ДНР-ЛНР», наскільки б ризикованими не були порівняння. Лівий есер, людина з «вавкою в голові», він міняв свої погляди частіше ніж депутатські «тушки» у Верховній Раді.

Наскільки героїчним був шлях людини, котра за коротку каденцію «повстанця» встигла повоювати проти денікінців, гетьманців, петлюрівців, більшовиків? Котра переходила з боку на бік і мотиви якої до цих пір не може розгадати жоден, мінімально не упоротий історик? Да, з махновцями не воював. Ті просто були далеко.

Його звинувачували в єврейських погромах і геноциді нещасних комсомольців; нетолерантному ставленні до «червоних» латишів, угорців і китайців; допомозі місцевій бідноті і її ж визиску тощо. Ті, хто в дитинстві випав з колиски, (гісторики штибу Р. Коваля і окремих персонажів київської «Свободи»)  вважають його «соціал-націоналістом».

1-EdPZu8xi3J_nkn9Kfmq5ng

Пацанів можна зрозуміти, адже любий їх фашистському (це діагноз, не таврування)  серцю «інтегральний націоналізм» з’явиться лише  через 10 років в іншій частині України, а поки «зеленівці» громлять на Григорівському заводі «Січових стрільців» майбутнього лідера ОУН Є. Коновальця. Кажуть, їх не вважали за українців. В церковно-приходській трипільській свідомості вони були «австріяками», в кращому випадку – галичанами.

Це не заважає «свободівцям» монополізувати «отаманську спадщину», технологічно і неоковирно, поза притаманним самим отаманам соціалістичним контекстом. Так, після відповідних маніпуляцій громадською патріотичною думкою праві, яких не було на території Наддніпрянщини в 1917-1922 (консерватори Скоропадського не рахуються) з’являються в сучасних історичних викладках наче “чортик з табакерки».  Це шкодить самій історії. Бо міфологізує її.

1-dGzQ6aQgfB5gCVpdhMRWGw

Старшина Січових стрільців у Києві та гості із Коша УСС. У центрі Євген Коновалець. Київ, весна 1918 р.

Він був бандитом. Цю тезу не раз і не два озвучував вже зрілий Юрій Домотенко в 1987-88 роках під час шкільних екскурсій. На ній наполягали жевріючі в тінях українського світанку вуглі тодішньої радянської пропаганди, втілені в Меморіалі комсомольцях, поемах Б. Корнілова «Триполье» і Л. Первомайского «Трипольськая трагедия», однойменному кінофільмі 1926 року, чисельних картинах на задану тему.

Тоді це був культ. Типовий, нав’язаний місцевим більшовицький колоніальний культ тих, хто ніби-то постраждав за їх щастя, «невинних жертв» морально нечистоплотного ворога. Власне кажучи, «Трипільська трагедія» - одна з центрових казок тогочасної колоніальної міфології. Втім, буквально за кілька років комсомольці перетворяться на окупантів, а «зеленівці» на місцевих «робінгудів». Україна перестрибне «держкапівську» яму і надовго загрузне в болоті «дикого капіталізму» 90-х. З’вляться  розповіды про чи не звірства (мінімум, свинства) прийшлих комсомольців, часто «жидів» і прочіх «інородців». З іншого боку барикади незламною крицею стояли ряди трипільських селян на чолі з реінкарнацією Кармалюка тов. Зеленим. В середині 80-х Зелений був «вбивцею», наприкінці – борцем за незалежність.

Київські чекісти та комсомольці, учасники походу на Трипілля. Київ, 1919 р.

Київські чекісти та комсомольці, учасники походу на Трипілля. Київ, 1919 р.

Два культи: український радянський і український націоналістичний. Десь між ними, в жернова інтерпретацій затиснута постать, можливо, найбільш контраверсійного отамана Наддніпрянської України, чиї загони контролювали територію розміром з Естонію; про скарби котрого до цих пір животіють легенди. Його смерть, його могила стали останнім цвяхом в сучасний націоналістичний культа. Згідно з розлитою у воді сьогодення версією отамана вбили злобні  денікінці. Радянські та частина незалежних дослідників вказують на постать кагарлицького отамана-погромника Дьякова.

1-pc4TIMb_77dju6NaHR37Pw

Р. Коваль і ко

Розшукана Ковалем «могила Зеленого» у Трипіллі? Не вірю, як і в зоологічний антисемітизм автора безсмертного націонал-комуністичного лозунга «За Україну без жидів і комісарів». Підозрюю, що людина, сусідами котрої була третина євреїв Трипілля могла відрізнити позицію місцевого кагалу від русифікованих відщепенців з ЧК. Для «танкістів» - Зелений був лівим есером, членом партії, котра пізніше сформувала націоналістичну Українську комуністичну партію, котра, в свою чергу, стала основою «національної платформи» в КПУ (б). З високою вірогідністю лівим есером був земляк Зеленого Г. Косинка. Відомий всім лозунг «Робітникам – заводи, селянам – землю» - есерівський. Поцуплений  більшовиками у свого часу найкрупнішої української партії він перетворився на інструмент експропріацій самої землі у соціальної бази есерів – селянства. Парадокс, але Голодомор 30-х став наслідком неоригінальної інтерпретації більшовиками найпопулярнішого передвоєнного слогана своїх опонентів.

1--pxH3zo_Clld-aHA7hY8Fw

Грабував чи захищав?  - от в чому, перефразовуючи класика, питання. Знову-таки – для себе (скарби отамана) чи для місцевого населення (підкормка соціальної бази)? Всіх, «жидів» (радянська версія) чи більшовиків (сучасна теорія)? Від цього залежить його подальший статус.

Історією, на рівні тієї чи іншої доказової бази зафіксовані як мінімум 2, досить цікавих «рекетирських епізоди». Перший стосується так званої «контрибуції», часто чоботами, яку Зелений ніби-то накладав на єврейське населення придніпровських містечок. Другий – чутки про трипільських піратів, в чиї обов’язки входив ідеологічно вмотивований грабунок більшовицьких барж на Дніпрі, нальоти на Київ тощо. Все як у типових річкових піратів - запоріжців, раніших ушкуйників: грабь, бухай, отдихай. В перервах між ними люби Україну і  куму, вари самогон і сій гречку, поважай старших і грай на гармоні. Цей нескладний перелік допоможе тобі, якщо стрелить вража куля, зловить злий кум, переп’єш оковитої чи вломиться під час бурі на Дніпрі, ще дідів човен. Тодішній український штиб був простим, карма – непевною, а рай мало відрізнявся від пекла. Хіба що освітлення було кращим.

кадр із фільму “Трипільська трагедія”, 1926

кадр із фільму “Трипільська трагедія”, 1926

Повернімося до піратства. Андрій Кокотюха вважає, що трипільці піратили. Про це він пише в своїй повісті «Отаман Зелений».

… Почалося все з того, що, як виявив Артем, трипільські повстанці мали не лише добре озброєну армію, а й невеличку флотилію. Коли почув про неї вперше, то не повірив власним вухам. Звернув усе на звичну вже хвалькуватість Семена Середи. Той, пояснила якось Катерина, доводився Марусі якимось родичем, тому частенько товкся у них на подвір'ї. Якось Семен мимохідь повідав про те, що місцеві рибалки захопили більшовицьку вантажну баржу, яка везла Дніпром хліб і сіль.

Приводом, власне, стала та сама сіль: хлопець приволік Катерині півмішка. Коли запитала, де взяв, пояснив, викотивши груди: відбили, мовляв. Так Шеремет довідався про те, як трипільські рибалки на човнах підстерегли в плавнях дві баржі, налетіли зусібіч, оточили й узяли на абордаж. Поки червоні оговталися й заходилися давати відкоша, наспів «Зевс» — плавучий панцирник, недарма названий на честь античного бога — громовержця. На борту повстанці прилаштували невеличку, здобуту в якомусь бою гармату і, за словами Середи, влупили просто над захопленим буксиром.

 — Стало двох виливанців, щоб ті зайди все зрозуміли! — гордо закінчив тоді хлопець оповідь про річковий бій. — Не всі там, правда, мали кебету. Нічого, таких наші покосили з кулемета. Проте, — додав він, — там мало хто вижив. Не пощастило.

 — Кому?

— Та солдатам з матросами ж, тю! Правило таке, для всіх однакове — кидай зброю, стрибай у воду. Поки пливеш — живеш. Допливеш туди, куди куля не сягне, — вважай, пощастило. Можна обсохнути, дотьопати до своїх і розказати, яка в Трипіллі під батьком Зеленим сильна флотилія. Нас, бач, хіба з неба взяти можна. Наслати ці, знаєш, літальні машини…

— Аероплани, — сказав Шеремет механічно.

— Ага, їх. Добро народне, не дивись так. Хай кацапи бояться. Або домовляються.

— Про що домовляються?

— Про торгівлю, — поважно промовив Середа, косуючи на ліжко, де сиділа й слухала все Маруся. — Досить уже грабувати, вимагати… Пора купувати в селянина. Ми, знаєш, згодні й на натуральний обмін. Їм потрібен хліб, нам — плуги та борони. Усе справедливо, так усюди роблять.

— Сам додумався?

Шеремет знав відповідь, тож цілком сподівано почув:

  — Батько-отаман пояснив.

Більше питань у нього не виникало, але відтоді розмови про успішні напади на більшовицькі пароплави точилися в Трипіллі дедалі частіше. Артем ще не розумів, як йому, з його переконаннями, слід ставитися до натурального річкового піратства. Зрештою, переконував себе, не може називати себе справедливим той, хто не перемагає ворога в чесному бою, змусивши поважати власну силу, а чинить звичайний розбій. Та все ж Шеремет намагався бодай собі не видаватися інтелігентом — толстовцем, який не хоче визнавати права на трофеї, коли довкола вирує війна, що в неї втягнено сотні невеличких армій.

Втім, відомий літературний критик Костянтин Родик вважає це видумкою. Більше того, стидить Кокотюху в розлогій рецензії на «Буквоїді». Обмежимося аперкотом:

…Наприклад, А.Кокотюха вважає, що на Дніпрі проти Трипілля тамтешні селяни 1919-го влаштували «натуральне річкове піратство… звичайний розбій». Але жодних проявів проти сусідів-українців не змальовано (і документи про те не свідчать). То хто його тягнув за язика?...

5421068Це не зовсім кореспондує зі згадками першого командира Дніпровської військової флотилії у складі Радянської Червоної армії Андрія Полупанова. У 1940 році їх надрукував «Военно-исторический журнал», акурат на друге  народження флотилії.

 - Днепровская флотилия не раз встречалась под Трипольем с бандами Зеленого, Триполье (45 км от Киева вниз по течению Днепра) было зажиточным селом. Кулак Данило Терпило (член партии «левых» эсеров) организовал трипольских кулаков на борьбу с советской властью, - розповідає перший радянський військовий комендант Києва.

За його словами «Зеленый орудовал на Днепре в районе Триполье, Ржищев, Канев. Банда Зеленого насчитывала до 10 тыс. человек. Бандиты жили в лесах, кормили их кулаки ближайших сел».

В цей же час «у Екатеринослава через Днепр переходили эшелоны Красной Армии. Днепровская флотилия стояла наготове. Мы должны были охранять мост от налетов белогвардейской конницы. Все попытки деникинцев захватить мост были отбиты. Это было в последних числах июня 1919 г».

Во время боев под Екатеринославом была подучена телеграмма из Киева от уездного военкома, в которой сообщалось о том, что Зеленый поднял восстание и угрожает Киеву. Командир флотилии приказал двум судам, находившимся в Черкассах, бронекатеру № 1 и вспомогательному судну «Шарлотта» срочно отплыть к Триполью и обеспечить своим огнем успешную высадку десанта, который должен был срочно отправиться из Киева на пассажирском пароходе «Гоголь»,- відзначив уродженець Донеччини, на честь котрого свого часу перейменували Ярославів вал.

Згідно з його спогадами «из Киева на «Гоголе» был отправлен десант в составе 500 комсомольцев. Десант прибыл в Триполье, когда наши суда были еще в пути. Бандиты заранее узнали о том, что из Киева вышел пароход. Не успели комсомольцы сойти на берег у Халипья, как с высокого трипольского берега был открыт огонь по «Гоголю». Несколько тысяч вооруженных бандитов встретили десант. Зеленовцы забросали пароход гранатами и открылиогонь по комсомольцам, пытавшимся спастись вплавь».

Это был только один из эпизодов трагедии, разыгравшейся на Днепре, которая вошла в историю гражданской войны под названием «Трипольской трагедии». Весть о гибели комсомольцев, об ужасной расправе над ними Зеленого быстро разнеслась по всему Днепру. Дошла эта весть и до нас, сражавшихся у Екатеринослава. Надо было во что бы то ни стало разбить Зеленого. Командир флотилии отдал приказ спешно отправиться на Триполье. По прибытии туда часть судов развернулась, и мы начали наступление с двух сторон. Непрерывным огнем мы заставили замолчать орудия Зеленого, разрушили колокольню, на которой бандиты установили пулемет. Такого смелого нападения Зеленый не ожидал». Бандиты в панике разбегались. Матросы высаживались один за другим на берег, продолжая преследовать противника на суше, - пише людина, яка з однаковою майстерністю командувала річковими канонерками і бронепоїздами.

Зауважимо, що його згадки мало подібні до сучасної версії, патріотичної і не дуже. Відрізняється все, від початку до кінця: тисячі бандитів, невеликий комсомольський загін, терор по відношенню до односельчан тощо. Типова документальна «напівправда», вона ж колоніальна казка, «бремя белого человка», котрий рятує бандерлогів від собі подібних. Опублікована в часи, коли розстрілювали за неправильно виставлену кому, не те що чесну дeфініцію ворога. Хай навіть колишнього.

… В селе пылали хаты, всюду были следы ужасных разрушений. Зеленый терроризировал трипольских бедняков. Многих он насильно мобилизовал в свою банду. Сам Зеленый позорно бежал, но вскоре погиб от рук своих же сообщников. Части Красной Армии продолжали преследовать остатки бандитов, и «зеленовское» движение было разгромлено. Днепр был открыт для свободного плавания советских судов, - завершує він.

1-tvRX_AxB6tYtCbGGn-96_A

Бій Дніпровської флотилії з повстанцями під Києвом. 1919 р.

Дещо іншої, на перший (і другий теж) погляд картини описаних вище подій притримуються експерти військового аукціону reibert.info.

За їх інформацією бойовим хрещенням Дніпровської військової флотилії справді стали стали бої з «повстанськими формуваннями українського незалежного соціаліста Зеленого (Д. Терпило)».

Організатор антигетьманівского і антипетлюрівського повстань, його дивізія першою увірвалася до відбитогоу військ Скоропадського Києва. Протягом 2-х тижнів Зелений також був радянським комдивом Придніпровської дивізії, але у відповідь на розгортання продовольчої диктатури 20 березня 1919 р він підняв повстання в Трипіллі. І навіть знову штурмував Київ 11 квітня 1919 р, - відзначають вони.

З суден, що були у Зеленого, в Києві, біля Печерської пристані, був висаджений десант в 400 чол. Спочатку в боях з боку українських повстанців брав участь пароплав «Барон Гінзбург». Згодом їм вдалося захопити, в т.ч. і у ДВФ (Дніпровська військова дивізія, прим.ред), пароплави «Дніпровськ», «Санітарний», «Гоголь», «Шарлоту», «Зевс». Піхотний і кавалерійський десант, який висадився з «Гоголя», був майже повністю знищений зеленівцями. Штаб Зеленого був перенесений на «Шарлоту».

Крім того, пишуть автори розвідки, у Зеленого була ціла флотилія з човнів, котрі раптово атакували з плавнів і брали на абордаж  судна. Після захоплення на Дніпрі 30 барж з сіллю і вугіллям, Зелений роздав їх вміст сільській бідноті. Після цього армія Зеленого офіційно почала  іменуватися «Армією незалежної Радянської України» і фактично змогла блокувати в цьому районі судноплавство по Дніпру.

Але в ході запеклих боїв в червні-липні 1919 року в р-ні Трипілля захоплені пароплави були відбиті назад. 1-2 травня 1919 р артилерійським вогнем ДВФ була знищена значна частина сіл Трипілля і Плюти. 30 травня Трипілля було знову обстріляно пароплавом «Тарас Бульба» і буксиром «Кур'єр». Саме судна ДВФ евакуювали залишки 1,5-тисячного червоного загону, розбитого Зеленим 3 липня в Трипілля ( «Трипільська трагедія»). Але до кінця липня армія Зеленого зазнала поразки, проте продовжувала чинити опір. Вирішальне значення при цьому зіграв десантний загін ДВФ, що висадився в тилу у повстанців і змусив їх відступити, після того як  пішов на прорив з оточеного Трипілля. Всього ДВФ довелося брати участь в 6-й походах проти Зеленого, - додають вони.

Все-таки грабували. Все-таки більшовиків. Трохи киян. Піратство це чи ні? Місцями. В цілому – ні. Питоме піратство це промисел, робота, не ситуативний контроль над частиною Дніпра, не тактичні напади на ідейних опонентів і майже тотальна відсутність властиво політики.

Зеленівська флотилія – ідейна, жлобкувати хахляцька вольниця, надніпрянська махновщина, прокламований рето-комунізм («комунізм робітничих рад»), класова русофобія (селяни – хахли, робітники – кацапи) тощо.

Зелений  - сукин син. Хто зна, якби не його метання, загравання з більшовиками,  сучасна українська держава до цих пір називалася би УНР. Петлюру не застрелили у Парижі, Винниченко не став би вегетаріанцем, а повернуті тоді до лона Радзіми Вороніж, Білгород і Ростов вже 100 років змагалися за право бути столицею тамтешньої НовоУкраїни. Області.

Зелений – сукин син. Але він наш, як погана вишивка на хорошому полотні, як поколоті голки невмілої швачки-історії, як щеплення проти махновщини, яке ми з гордістю проігнорували після першого Майдану і послідовно «хeр….м» в часи відновлення метафізичного протистояння з Диким полем зараз.

***

читайте інші історії нашого краєзнавчого додатку:

94