Унікальний обухівський майстер розповів про повернення до ремесел

9f6d22dec5a20bcdd01cd84e98637764_LОбухівець Микола Майко народився 1962 року в селі Сняківка на Чернігівщині. З 1982 року працював водієм радгоспу “Обухівський”, з 1998 - “Укртелекому”. Вже у зрілому віці зайнявся колекціонуванням цеглин із зруйнованих храмів, став створювати їх макети, фрагменти замків України, моделі традиційних хліборобських знарядь праці. Створив унікальне історико-етнографічне оформлення приміщення Обухівської ЗОШ №4. 

Про це йдеться  в інтерв'ю by Олена Артюшенко з автором сюжету (МИКОЛА МАЙКО - МАЙСТЕР, ЯКИЙ ЗМІНЮЄ СВІТ, ГО НАРОДНА РАДА ОБУХІВЩИНИ).

***

З якого часу і від чого почалася у Вас «хвороба» пізнання свого коріння і використання його для сучасної творчості?

Ще у школі я захопився ручною працею, залюбки майстрував. Це захоплення залишилося на усе життя. А «розгорілося» справжнім вогнем бажання віднайти, зберегти, відновити нашу спадщину десь у тридцять п`ять років. Знайшов у рідному селі на горищі стару цеглину з клеймом Івана Кобиляцького. Цеглина була із зруйнованої радянською владою у 37-му році п`ятикупольної церкви. Тоді люди розібрали цеглини з неї і тримали на горищах як обереги. Матері розпитав, звідки і що. Вийшов на вулицю: сидять старі жінки, підходжу до них і показую цеглину із зруйнованої церкви, з клеймом. Одна із жінок взяла її, поцілувала, до серця приклала. Зрозумівши, що для цих жінок значила церква і пам`ять про неї, я став збирати цеглини із втрачених назавжди храмів – безцінні матеріальні свідчення нашого духовного спадку. Є у мене цеглина із зруйнованої у тридцятих роках Обухівської Свято-Воскресенської церкви із клеймом Бердяєвих. Із Нещерівської церкви, яку побудували Гудими. Був ще такий тодішній виробник цегли Ясько з Києва. З його цегли побудував цукрозаводчик Зайцев Григорівську цукроварню. У моїй колекції є цеглина цього виробника із зруйнованої церкви з Дмитрович. Старі будинки в Києві – теж з його клеймом. Був ще такий популярний виробник цегли Луньов. Знайшов я цеглини з його клеймом з фундаменту колишньої дерев`яної церкви в Григорівці, яку спалили комсомольці, а стояла вона там, де зараз школа. Уже у наші часи на відкритті Григорівського шкільного музею я познайомився з місцевою жінкою, яка розказала мені про церкву. Таким чином я зібрав до тисячі екземплярів цеглин. І за кожною – життя наших предків. Так я почав вивчати історію храмів, їх архітектуру, родословні видатних людей. А щоб показати своїм сучасникам, який вигляд мала та чи інші церква, я почав створювати їх макети. Потім у сферу моєї зацікавленості ввійшли знамениті замки України: Луцький, Хотинський, Любарта та інші. Не в усіх є можливість їх побачити, тому я почав створювати макети фрагментів цих замків і вивчати їх історію, бо людям же треба розказати про них.

У відвідувачів виставок найбільше цікавості до Ваших моделей колишніх знарядь праці. Вони – точні копії в деталях та ще й у робочому стані.

Дійсно, людям цікаві не тільки самі, наприклад, крупорушка, жорна чи верстат, а і принцип їх роботи. Наприклад, у мене 13 зразків різних ткацьких верстатів. І усе працююче: і знаряддя праці, і навіть зразки старовинної зброї, якою особливо цікавляться хлопчики. Жорна я знайшов у себе на батьківщині у болоті, мабуть, люди сховали їх під час колективізації. Дерев`яне все згнило, а кам`яні круги привіз сюди, помив. Спасибі Ігорю Васильовичу Лавренюку, з яким зустрівся біля музею Малишка. Він мене вперше бачив і я його. Попросив у нього дубові дошки для реставрації. Я й не сподівався, але через кілька днів дошки мені привезли.

Вашій справі, як і подібній їй, завжди доводиться долати різні труднощі і перепони. Бо, як кажуть, велике бачиться здалека. Не усім дано бачити у цих моделях, у цеглинах корисну суспільству справу.

Я майстер-одинак. Сам відшукую, збираю, відновлюю. Як водій «Укртелекому» їжджу по всій окрузі. Поки мої колеги щось ремонтують, я обов`язково йду до місцевого музею, усе роздивляюся, знайомлюся з краєзнавцями. Нещодавно познайомився з гарним чоловіком – директором Жуківцівської школи Басенком Василем Андрійовичем, який показав мені сільський музей. Там я побачив надгробну чавунну плиту відомого промисловця Чорноярова, на якій викарбувано імена похованих представників однієї родини. До речі, що мене ще вразило у Жуківцях: чистий вуличний туалет, навіть з туалетним папером! Маленька деталь, яка характеризує і громаду, і її керівників. Тут зрозуміли, що Європу побудувати можна і в селі, і для цього не багато треба. Люди по району вже знають мою колекціонерську пристрасть, пропонують старовинні речі, підказують, де що роздобути. Матеріали для реставрації використовую свої. Основна моя робота – це кропітке відновлення експонату, приведення його до робочого стану.

Жоден митець не зупиняється на досягнутому, а завжди будує плани на майбутнє.

У мене задумів дуже багато. Жаль, на усе не вистачає часу, бо ще маю заробляти собі на хліб. А ще город, родинні турботи. Якби я мав можливість повноцінно працювати як майстер, то напевне більше користі країні приніс. Ось зараз працюю над копією Запорізької Січі: вивчаю, планую, де стоятимуть курені, церква, гармати, козацькі чайки, якою буде загорожа, з чого те все виготовити. Потрібне зосередження, спокій, а його нема. Кручусь на одній нозі, бо скрізь треба встигнути. Та й до старості все менше часу, тому треба поспішати.

Творча діяльність підводить кожного до певних філософських висновків: про наше буття, про наше призначення на цій землі, про цінності – хибні і справжні.

Ми на землі в гостях, тому повинні встигнути побільше зробити добра. А що ми маємо: одні будують, інші руйнують. Одні трощать, інші відновлюють. І ті, що нічого не створюють, без упину брешуть. Як брехали нам про «бандита» Зеленого, а насправді він герой, бо віддав своє життя за народ. Як брехали нам про комунізм, а виявилося, що жили ми у концтаборі. А майстри творили і продовжують творити на ентузіазмі, бо Бог нам дав таку ношу. Он на шафах стоять мої станочки, сховані від вологи, чекають зустрічі з людьми. Ще один зроблю – верстат часів трипільської культури. Небайдужі до мистецтва люди пропонують мені цікаві проекти, тому нема коли відпочивати. Я цим живу. Навіть коли фільми історичні дивлюся, звертаю найперше увагу, як, наприклад, зігнутий лук, якої форми меч, як працює верстат – усе «мотаю на ус», усе мені знадобиться у творчості.