Від фронту до РАГСу: особливості військового роману по-обухівськи

Вони познайомилися на Бориспільщині, почали зустрічатися на Луганщині, а живуть в Обухові. Про війський роман нашого земляка і мешканки Тернопільщини йдеться в матеріалі ГазетиUA.

737611_1_w_300
Анастасія ­Цебринська з села Романове Зба­разь­кого району на Тер­­­но­піль­щині та Юрій Самойленко з міста Обухів на Київщині роз­пи­салися ­влітку. У церкві ­Святої Покрови на Тернопільщині обвінчалися 20 жовтня

 — Із Юрієм познайомилися влітку 2014-го в селі Старе Бориспільського району Київської області. Там наш полк особливого призначення готувався до ротації в зону АТО. Сподобався мені одразу — гарний, високий, стріляв очима з-під довгих вій, — розповідає 24-річна Анаста­сія Цебринська з села Романове Збаразького району на Тернопільщині.

20 жовтня в церкві Святої Покрови на Тернопільщині вона обвінчалася з 28-річним Юрієм Самойленком із міста Обухів на Київщині. Розписалася пара ще 21 червня.

— Перше весілля було в українському стилі. Запросили родичів і друзів. Купили вишиванки. Гості одяглися в українське. Після розпису в сільраді відправилися до ресторану. На вінчання одягла білу сукню. Спочатку хотіла її пошити. Але не мала часу їздити на примірки, тому купила готову. Довго не вибирала. Поміряла всього три плаття, — говорить Анастасія.

Зустрічатися пара почала в місті Щастя на Луганщині. Обоє воювали у складі батальйону спеціального призначення "Золоті ворота".

— Після першого знайомства пройшло кілька місяців. Не знала, як підійти та нагадати про себе. Тому написала записку. Вказала свій позивний "Фенікс" і номер телефону. Передала за першої нагоди. Толя не зрозумів. Запитав, що то. Сказала: "Як почитаєш, дай знати". Того ж вечора він написав мені повідомлення на телефон і запросив на побачення. Ми гуляли вулицями міста, довго розмовляли. Чоловік хотів бути галантним кавалером. На перше побачення купив квіти та йогурт. Навіть у щічку не поцілував. Зав'язалися стосунки. Багато хто з батальйону не вірив у нашу любов. Казали: почуття, народжені на війні, в мирному житті охолонуть.

На Донбасі Анастасія та Юрій були півроку.

— Коли повернулися додому, чоловік запросив знайомитися з батьками, — продовжує Анастасія. — Я довго стояла під під'їздом і соромилася заходити. Мама мало не плакала від щастя, що син повернувся. Та ще з невісткою.

Наречені винаймають житло в Обухові. Юрій улітку закінчив Університет оборони в Києві. Звільнився з полку, планує вступати до лав Збройних сил. Анастасія навчається на другому курсі столичної Академії внутрішніх справ.

— Нарешті маємо час для медового місяця. Проведемо його в карпатському селі Микуличин. Я перед Новим роком знову маю їхати в АТО. Юрій уже не пускає, хвилюється. Каже, пора про дітей думати. Хочемо двох. А далі, як Бог дасть, — каже Анастасія.