Про це йдеться до дописі Вячеслава Гладушкіна в групі "Майоліка Василькова".
Народився майстер у найвідомішому гончарному осередку Чернігівщини – селі Олешня Ріпкинського району. Всі чоловіки роду Денисенків були гарними гончарями. З раннього дитинства, спостерігаючи за роботою діда Каленика, батька Павла та старших братів, Григорій Павлович і сам почав ліпити різноманітні свищики. Згодом навчився малювати з натури людей і тварин, робити начерки. Все це дозволило юнаку успішно скласти іспити до Харківського художнього училища. Але у 1940 хвороба, а потім Друга світова війна зруйнували його плани. Лише у 1947 Г.П.Денисенко зміг продовжити навчання за фахом художник-кераміст.
1949 – молодому спеціалісту запропонували роботу на Васильківському майоліковому заводі. На цьому підприємству працював начальником модельного цеху, художником, скульптором, завідуючим художньо-експериментальною майстернею. Розроблені ним зразки масової продукції йшли у виробництво і значною мірою визначали «обличчя» Васильківської майоліки.
1983 – прийнявши пропозицію Чернігівського обласного управління місцевої промисловості, Г.П.Денисенко повернувся до рідного села для налагодження виробництва високохудожньої продукції на базі місцевого гончарного цеху. Через два з половиною роки наполегливої праці в Олешні була створена потужна база керамічного виробництва із сучасною технологією. Почався випуск нової продукції більше як 20 найменувань.
На початку 1990-х – цех був закритий, майстер повернувся до Василькова і продовжив працювати у власній майстерні.
Творча спадщина Г.П.Денисенка вражає своєю різноманітністю: ужитковий та декоративний посуд, декоративні тарелі, блюда, пласти, декоративні та скульптурні композиції, оздоблені традиційним ріжкованим розписом, фляндрівкою, гравіруванням, ліпленням.
У творах Григорія Павловича відчувається глибоке знання давніх традицій українського гончарства, чудове розуміння специфіки глини як матеріалу, тонкий природний смак.
Вироби майстра зберігаються у Національному музеї-заповіднику українського гончарства в смт Опішне Полтавської області, МУНДМ, Музеї народної архітектури та побуту України (Київ), Чернігівському історичному музеї, Запорізькому художньому музеї, у численних приватних колекціях.
Найвідоміші твори: декоративні вази – «Ювілейна», «Києве мій» (обидві – 1982), «Буйноцвіт», «Засвіт встали козаченьки» (обидві – 1995), «Солоха» (1996); декоративні тарелі – «Двобій» (1993), «Козацька доля» (1998); чайний сервіз «Майоліковий» (1994); камін «Історія України» (1995); посудина для напоїв «Лев» (1995); набори посуду – «На щастя, на здоров’я» (1995), «Лісова пісня», «Тополя», «Сонячний», «Надвечір’я», «Серпневий вечір» (усі – 1998–99); декоративне панно «Київська Русь» (1997); куманці – «Святковий», «Щедрий», «На добре здоров’я», «В Олешнянському лісі» (усі – 1998); декоративна посудина «Симпатичний лев» (1998); керамічні ікони – «Божа Матір», «Святий Миколай» (обидві – 1998). У співавторстві із В.Прядкою виконав кілька монументальних панно для бенкетної зали Національного палацу «Україна» (Київ, 1994–98).
